Прем'єром Британії стане Боріс Джонсон, якого не раз ловили на відвертій брехні

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 894 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 23/07/2019Дата публікації

Після підрахунку голосів 160 тисяч членів Консервативної партії на фініші змагання за лідерство у цій політичній силі Боріс Джонсон випередив свого головного суперника Джеремі Ганта, і його проголосили лідером британських консерваторів. Джонсон набрав понад 50% голосів своїх однопартійців і тепер стане прем’єр-міністром Великої Британії. Але хто, власне, такий Боріс Джонсон?

Розповідає Радіо Свобода:

Александр Боріс де Пфеффель Джонсон, а саме так лунає повне ім’я нового британського прем’єра, народився 1964 року в Нью-Йорку (США) у родині заможних британців, представників «вищого класу» тодішньої британської «класової системи». Саме словосполучення «прем’єр-міністр Боріс Джонсон» постає доволі екзотичним визначенням для британського політика, відомого своєю дещо скандальною репутацією як у політичному плані, так і в особистому.

Прихильники ж Джонсона, а їх виявилась достатня більшість для того, аби зробити його політиком номер один у Британії, вказують на те, що Джонсон обіймав провідні посади на чолі британської політики, був надзвичайно популярним мером британської столиці та двигуном успішної кампанії за вихід Сполученого Королівства з Європейського союзу («Брекзит»).

Звісно, ті, хто втішений прем’єрством Джонсона, дещо заплющують очі на те, що його неодноразово ловили на відвертій брехні, а його особисте життя наповнене історіями, гідними будь-якого таблоїда.

Відома карикатура New Statesman

На додаток, загальновідомим є той факт, що Джонсон на своїх високих посадах неодноразово припускався серйозних помилок, а його висловлювання несли в собі численні образи.

Але факт залишається фактом, Боріс Джонсон став 11-м британським прем’єром після закінчення Другої світової війни, який пройшов крізь «кузню» британських прем’єрських кадрів, а саме: Оксфордський університет. Не варто забувати, що Боріс Джонсон у свої студентські роки був головою легендарного товариства дебатів, так званої «підліткової Палати громад» Оксфордського університету.

Ще навіть коли він був дитиною, Боріс Джонсон висловлював бажання бути лідером і, зокрема, можливо, одного дня стати прем’єр-міністром. В одному зі своїх інтерв’ю кілька років тому він висловив палке бажання спробувати себе на посаді прем’єра, порівнявши це з грою у регбі. До, речі, регбі в Британії вважається аристократичним видом спорту.

«Це надзвичайно складне завдання, бути прем’єр-міністром. Це все одно, що грати в регбі, підхопити м’яча просто зі скупчення гравців і побігти чимдуж із ним до лінії воріт. Хотілося б це все спробувати, звісно», – сказав Боріс Джонсон.

Повертаючись до життєвих етапів, на яких формувався нинішній британський прем’єр і лідер консерваторів Боріс Джонсон, варто нагадати, що його звільнили з першої самостійної роботи, яку він отримав у часописі The Times. Причиною звільнення стала цитата, яку він приписав своєму дідові, коли писав статтю для першої шпальти. Після цього Джонсон перейшов на роботу до ще одного шанованого британського щоденника The Daily Telegraph, де отримав посаду брюссельського кореспондента. Саме там Джонсон «розквітнув» як критик «абсурдності бюрократії Євросоюзу».

Цікавим з огляду на це постає висловлювання колишнього редактора відділу закордонних новин часопису The Times Мартіна Флетчера, який специфічно зазначив, що Джонсон не винайшов євроскептицизм, але підняв усе це на значно вищий рівень, чим втішив багатьох у Британії.

«Багато статей Джонсона не мали нічого спільного з правдою. Але вони бути колоритними і їх любили читати, надто консерватори правого крила. Редактори провідних видань із лондонської Фліт-стріт почали спонукати своїх журналістів писати, як Джонсон», – сказав колишній редактор відділу закордонних новин часопису The Times Мартін Флетчер.

Загалом Мартін Флетчер не приховує, що доволі скептично ставиться до постаті Боріса Джонсона як прем’єр-міністра.

Саме в цей час зірка Боріса Джонсона почала підніматися на небосхилі, й він перейшов до політичного журналу Spectator, де доволі швидко обійняв посаду редактора. І саме на початку нового сторіччя для Джонсона настав час іти у велику політику. 2001 року Борис Джонсон став депутатом британського парламенту від мальовничого й заможного містечка Генлі-на-Темзі, що під Лондоном. Саме в цей час він став заступником голови Консервативної партії та міністром мистецтва тіньового уряду консерваторів. Але все це тривало недовго, бо Джонсона звільнили з цих посад через його позашлюбні стосунки. Цей момент став доволі помітним у його біографії. Позашлюбні стосунки, діти від коханок тощо стали альтернативною візитівкою Боріса Джонсона.

Головним політичним проривом, утім, стала перемога Джонсона на виборах мера Лондона 2008 року, коли він вів боротьбу з «червоним Кеном», колишнім мером-лейбористом Кеном Лівінґстоном. Боріс Джонсон залишався мером Лондона до 2016 року.

На посаді мера Джонсон провів літню Олімпіаду в Лондоні 2012 року, яку вважають однією з найуспішніших в історії.

Після цього Джонсон відіграв провідну роль рушійної сили кампанії за вихід Сполученого Королівства з Європейського союзу під час підготовки до референдуму 2016 року. Боріс Джонсон тоді склав із себе повноваження мера Лондона й повернувся до парламенту.

Втім, загальновідомими були вагання Джонсона, до якого табору приєднатися – до табору тих, що хочуть «розлучення» з Євросоюзом, чи тих, хто виступав за збереження членства Британії у ЄС. Відомим є той факт, що він навіть написав дві протилежні за змістом статті для своєї колонки у часописі The Daily Telegraph. Одна стаття була прихильною до виходу з ЄС, тоді як інша закликала залишатися в Євросоюзі. Врешті-решт, євроскептичні інстинкти Джонсона здобули гору. Дехто, втім, вважає, що насправді гору здобули його лідерські амбіції.

Боріс Джонсон також відомий своєю неабиякою ерудицією. З’являлись повідомлення, що люди бачили, як Джонсон читав у літаку книгу давньогрецькою, а одного разу на прес-конференції в Брюсселі він поставив запитання латиною. Але паралельно з цією рисою нового прем’єра Великої Британії також відомими є випадки, коли він «відзначався» абсолютно необачними кроками. Найостаннішим із них можна вважати його обмовку, коли він сказав, що заарештована в Ірані британська громадянка іранського походження Назанін Заґарі-Раткліфф просто навчала місцевих журналістів, що значно погіршило її ситуацію.

2016 року Боріс Джонсон, чий дід по батьковій лінії Алі Кемаль Бей був візирем останньої Османської імперії, оприлюднив популярну англійську частівку – «лімерік», у якій президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган виставлявся у доволі сумнівному і сміховинному світлі, що викликало неабияку образу турецького лідера. 2018 року Джонсон сказав, що мусульманські жінки, які носять паранджу, «виглядають, як поштові скриньки», що також викликало бурхливу негативну реакцію й неабиякий розголос.

Прихильники Джонсона вказують, попри все, на його досягнення у ранзі міністра закордонних справ Великої Британії. Найпомітнішим кроком Джонсона на цій посаді стало масове вислання зі Сполученого Королівства російських шпигунів, які прикривались дипломатичним статусом, у світлі відповіді на спробу отруєння Сергія Скрипаля в англійському місті Солсбері.

На додаток, Боріса Джонсона вважають надійним другом України. Джонсон неодноразово бував в Україні і з помітним ентузіазмом брав участь у конференціях з українських реформ, у ході яких наголошував на готовності допомогти офіційному Києву. У питаннях, пов’язаних із російською агресією проти України, Боріс Джонсон щоразу однозначно висловлював підтримку Києву, наголошуючи на тому, що Крим – це Україна.

Водночас, на думку оглядачів, попри широку підтримку у лавах Консервативної партії, прем’єрство Боріса Джонсона може бути доволі нетривалим, якщо він гратиме на непримиренних розбіжностях щодо виходу Великої Британії з ЄС, що розділило його партію «на ворожі табори» і скоротило перебування на прем’єрській посаді його попередниці.

У британському парламенті вже існують доволі численні групи депутатів, які налаштовані заблокувати вихід Великої Британії з ЄС без угоди. Багато хто у цій ситуації не бачить жодної іншої перспективи, аніж проведення передчасних парламентських виборів. А це, у свою чергу, означатиме дошкульний удар по консерваторах, якщо питання «Брекзиту» не буде вирішене.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!