Світові урбаністи закликають не боротися зі "стихійними" пішохідними стежками, а використовувати їх (ФОТО)

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 6442 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 06/03/2019Дата публікації

Стихійно витоптані стежки, або «бажані стежки» (desire paths), є важливим індикатором мобільності пішоходів у місті, і їх слід не перекопувати, як то люблять робити українські комунальники, – а враховувати при майбутньому плануванні доріжок. Архітектори вважають стихійні стежки своєрідним фідбеком до дій планувальників.

Каталонія

Стихійні стежки містяни витоптують, аби скоротити шлях і пересуватись, як їм зручніше, усупереч запланованому благоустрою.

Комунальники зазвичай розглядають це як акт громадської непокори і намагаються припинити рух, переорюючи навскісну стежку та змушуючи людей обходити по "квадрату" (так кілька років робив Київзеленбуд на Русанівці – аж доки при реконструкції не було нарешті покладено плитку на стежку), встановлюючи огорожі або висаджуючи кущі.

Натомість багато архітекторів та урбаністів пропонують розглядати стихійно витоптані доріжки як конфлікт або діалог між природним і штучним середовищем, а також як своєрідний фідбек до дій планувальників.

Так, Джейн Джейкобс наголошує, що місто створено для людей, а не навпаки, і немає логіки в тому, аби змушувати пішоходів підлаштовуватися під чиїсь плани.

Фактично, стихійний пандус у британському Плімуті – створений тими, для кого сходи є перешкодою: наприклад, людьми на велосипедах або з дитячими візочками

Архітектор Ріккардо Маріні, який довгий час співпрацював із Йеном Ґейлом, також серйозно ставиться до стихійних стежин. Він наголошує, що такі доріжки вказують на справжні напрямки мобільності громадян. Хоча це, звісно, може не сподобатися забудованикам, які витратили кошти на гранітне покриття тротуарів.

Якось Маріні – як інший приклад – склав карту жуйок та недопалків на Реджент-стріт у Лондоні, щоб підказати муніципалітету місця найкращого розташування лав.

Буває, що планувальники дозволяють людям самим витоптати стежки, і лише потім кладуть покриття:

Приклад тимчасового облаштування стихійної стежки

У 1990-х роках схоже вчинив архітектор Рем Колгас під час роботи над одним із кампусів Іллінойського технологічного інституту.

Історики архітектури вважають, що нью-йоркський Бродвей спершу був саме стихійною стежкою, найкоротшим шляхом між поселеннями корінних американців. Маріні вважає, що це єдина американська вулиця, яка з’явилася природним чином, а не через прагнення проектувальників втулити все у регулярну решітку вулиць.

Ендрю Фурман, професор архітектури та дизайну інтер’єрів в Університеті Раєрсона в Торонто, вважає, що стихійні стежки – реалізація права самому визначати свій шлях, чинити опір наказам. На його думку, ходіння – це спосіб не лише буття у світі, але і його перетворення.

За матеріалом Хмарочосу

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!