Ромський письменник пише українською про життя ромів (ФОТО)

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 1032 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/02/2019Дата публікації

Микола Бурмек-Дюрі, якому 31 рік, видав уже дві прозові книжки, що складаються з реальних історій. І ці бувальщини нікого не залишають байдужим, бо для нас ромський світ є герметично закритим.

Про це йдеться в історії на Радіо Свобода.

Свого часу найвідомішу ромську поетесу Польщі Папушу одноплемінники піддали гонінням, за те, що писала вірші і розповіла гаджо (чужинцям) їхні «таємниці». Бо ромський світ має бути зрозумілим лише для ромів. Так їм легше прожити у ворожому оточенні.

Одруження з чужинцями не вітається, а якщо таке стається, то приводь свою кохану чи коханого у табір, інакше сам станеш тут чужим.

Микола розповідає про українку, яка одружилася з його дядьком і тепер її не відрізниш від ромок. А їхні діти ображаються, якщо хтось засумнівається, що вони – циганчата.

Виявляється, роми не хочуть ставати «білими». Навпаки – у нашому суспільстві вони бачать ущербність. Роми, попри найнижчу сходинку соціальної драбини, горді за власне походження і відчувають етнічну солідарність.

Проблема соціалізації ромів полягає ще й у тому, що вони наш спосіб життя вважають чужим, неприйнятним. «Треба жити, як предки, а не як гаджо», – вважають вони.

Микола виріс без батька. Подружня вірність у ромів – поняття специфічне. Більшість з них не оформляють юридично стосунки, аби жінки отримували державну допомогу як матері-одиначки. Тому у цих родинних переплетіннях часом нелегко розібратися, бо роми легко сходяться й розходяться. А дружиною вважають ту, з якою живуть зараз.

Батько покинув Миколу, коли він був немовлям. Бурмек-старший мав чимало жінок і подруг в Україні та Росії. Зрештою, закінчив своє життя 53-річним в самоті та убогості в сусідньому селі. Коли перед смертю зустрівся із сином в автобусі, той навіть не подав йому руки. Це так вразило батька, що він кілька ночей не міг заснути. Але Микола незворушний: чому не приходив до мене, коли я був маленьким?

Ромський письменник нічим не вирізнявся з-поміж інших ромів села Ком’яти на Виноградівщині. Просив милостиню, їздив до Києва продавати біля метро польові квіти та лимони з оптової бази. Єдине, що захотів вчитися.

Пішов до школи, будучи на п’ять років старшим за однокласників. Такий переросток викликав глузування, але Микола на це не зважав і закінчив школу у 23 роки. Це при тому, що його мати і сестри ледь уміють читати, як і більшість закарпатських ромів. Він був першим із їхнього великого ромського поселення в тисячу осіб, хто склав ЗНО.

Коли приніс подавати документи на вступ, збіглася вся приймальна комісія. Ром буде юристом? Фотографували його на пам'ять. Комендантка гуртожитку поселила Миколу окремо від усіх – у підвалі, в глухій комірчині на кілька метрів без вікон і меблів, поки не втрутився ректор.

Ромська гілка української літератури?

Микола ще в школі почав писати, за що його прозвали «малим Шевченком». Коли мав можливість, читав, хоча літературу з бібліотеки йому не видавали додому, бо для чого циганину книжки? Серед улюблених авторів – Василь Стефаник та Григір Тютюнник. А слова останнього – «Я не боюся смерті. Я боюся безслідно прожитого життя» – хоче навіть взяти епіграфом до наступної книжки.

Микола Бурмек-Дюрі пише українською. Це його рідна мова, бо табір у Ком’ятах говорить закарпатським діалектом із вкрапленнями ромських слів.

На жаль, роми втрачають свою мову: лише 20% закарпатських ромів говорять мовою предків.

Решта - українською, угорською, румунською. Точніше – діалектами цих літературних мов.

Микола вивчає ромську, але проблема в тому, що її уніфікувати дуже важко, тому кожен говорить, як уміє.

В Україні вже є кілька ромських авторів, які пишуть різними мовами, але переважно це – поети.

Натомість оригінальна проза могла би нам розповісти чимало невідомого про це самобутнє плем’я з далекої Індії, яке зуміло не розчинитися серед чужинців протягом стількох століть.

Микола – неодружений. Через його тривале навчання його ровесниці давно облаштували власні долі. Ромки виходять заміж і народжують вже з тринадцяти років.

Отримавши фах юриста, Микола довго не міг знайти роботу. Навіть дипломований ром нікого не зацікавив.

Аби прожити, Микола збирав шипшину по полях, здаючи кілограм за десять гривень, наймався поденником до фермерів.

Допоміг дід Дюрі, який є «бароном» в їхньому таборі й депутатом сільської ради. Домовився у Виноградові, щоб онука взяли на випробовувальний термін. Тепер Микола пише позовні заяви для клієнтів Виноградівської універсальної біржі.

Дві книжки Миколи Бурмека-Дюрі «Щоденник молодого рома-мандрівника» та «Мама казали правду» вийшли в ужгородському видавництві «Гражда» за сприяння Фонду «Відродження». Щоправда, Микола ніякого гонорару не дістав. Але він твердить, що пише не заради грошей: «Я не хочу на книжках заробляти. Бо це вже не письменництво, а бізнес. Це як співати: можна для душі, а можна для публіки».

Певна річ, що історіям Миколи бракує художності та літературної довершеності, бо ж автор не має потрібного фахового оточення та спілкування. Зате в оповідках є інше: правда життя. Те, що часто сховане від нас за журналістськими штампами та сформованими стереотипами. Творчість Миколи Бурмек-Дюрі є не тільки свіжим тематичним вливанням в українську літературу, розширенням її полікультурності, національного багатоголосся, але й свідчить про розвиток самої ромської спільноти, її самопізнання.

Як та квітка, що пробилася крізь товщу асфальту, так і ромський юрист із поетичним сприйняттям світу показав життєдайну силу ромської спільноти, яка живе своїм відстороненим життям, таким дивним і малозрозумілим для нас.

У сусідніх з Україною державах (Румунії, Угорщині, Словаччині, Болгарії) кількість ромів сягає вже до десяти відсотків. У нас чисельність їх теж невпинно зростає. І поява першого ромського письменника на Закарпатті – символ нової епохи, де роми не тільки підмітають ранковий Ужгород чи жебрають біля церкви. Відбувається структуризація ромського суспільства, що дає надію на глибшу інтеграцію таких різних етнічних спільнот.

Олександр Гаврош

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!