У Польщі багатотисячні мітинги пам'яті вбитого мера Гданська та проти мови ненависті (ФОТО)

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 816 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 15/01/2019Дата публікації

У Варшаві кілька тисяч людей зібралися на мовчазний мітинг в пам'ять про мера Ґданська Павела Адамовича, який помер у лікарні після нападу.

Поляки також вийшли проти мови ненависті, яка останнім часом поширилась у Польщі, провокуючи й фізичні напади.

Ні мові ненависті в політиці, ЗМІ та повсякденному житті

Подібні мітинги проходять в багатьох містах Польщі, зокрема, в Ґданську, Кракові. Люди запалили свічки під гаслом "Стоп ненависть".

Напад на мера Ґданська відбувся в неділю ввечері під час благодійного концерту. Нападник Стефан В. вибіг на сцену й кілька разів ударив ножем політика.

Мова ненависті в Польщі

Під час фіналу благодійної акції стався замах на вбивство мера Ґданська Павла Адамовіча.

Чому це дуже зле для Польщі? Чому це дуже зле для України? – міркує Олександр Зінченко.

У Польщі протягом кількох минулих років збільшувався розкол у суспільстві. Одним з його проявів став нечуваний рівень мови ненависті й вербального насильства.

Рано чи пізно вербальне насильство мало перетворитися на насильство фізичне.

Власне, вчора стався кричущий, але не перший подібний випадок. Перед тим було достатньо злочинів на грунті насильства проти "інакшості" й "інших". Але аж так відверто, щоб якись молодик виліз на сцену й ударив ножем в серце та кричав про політичну мотивацію злочину – такого в Польщі не було дуже давно.

Насправді все це було передбачувано. Ще 4-5 років тому я казав польським друзям, що в Польщі аномально високий, екстраординарний рівень вербального насильства.

Я звернув на це увагу ще раніше, але у 2015 році мені довелося пересвідчатися ще й на власному досвіді.

Тоді в коментарях до мого інтерв'ю для PAP (а воно було опубліковане кількома сайтами) я побачив досить велику кількість погроз – "trzeba zabić tego banderowca" (треба того бандерівця вбити).

Адміни не дуже квапилися чистити коментарі від такого роду "побажань" своїх ласкавих читачів.

Я тоді був дуже здивований тією хвилею хейту й рівнем ненависті. За роки роботи редактором у нашій "Історичній правді" я не бачив жодної погрози життю чи здоров'ю на адресу авторів, чи співрозмовників наших кореспондентів.

Та й узагалі – нічого подібного в такому масштабі не було (і до сьогодні нема) серед україномовного інтернету.

Ідіотських інвектив, звинувачень, спроб образити – скільки завгодно! А от погрози смертю – неймовірна рідкість: може, пару раз бачив за всі роки. А тут – десятки погроз тільки після одного інтерв'ю.

Знаю про подбні ситуації від моїх польських друзів. Найвідоміший випадок – із письменницею Ольгою Токарчук.

Для мене це був гучний сигнал, що в польському суспільстві відбувається щось дуже зле.

Мої польські друзі радили мені на це незважати – «то тільки така форма мови, то несерйозно». Інколи – крутили пальчиком біля скроні: це ти, друже, зовсім ку-ку такі речі серйозно сприймати!

Я тоді категорично не міг з цим погодитися: насильство вербальне неминуче переходить у насильство фізичне, якщо його вчасно не зупинити. Але цю проблему польське суспільство легковажило роками.

В результаті вчора сталося те, що сталося.

Павел Адамовіч є досить популярним міським головою (його обирають з 1998 року, здається), а також він – в опозиції до правлячого в Польщі політичного табору. Протягом останнього часу він був об'єктом хейту як з боку політичних опонентів, так і з боку державних та проурядових медій.

Але найголовніше – у червні 2017 року польські нацики видали на нього "Свідоцтво політичної смерті" з формулюванням причини смерті "лібералізм, мультикультуралізм".

Тобто, Адамовіч був одним з тих, стосовно кого частина польського суспільства каналізувала свою ненависть.

На жаль, польське суспільство не вчиться на своїх власних помилках.

У польській історії вже була дуже схожа історія – вбивство першого президента Польщі Габріеля Нарутовіча.

На п'ятий день його каденції у 1922-му році президента Нарутовіча вбив такий самий фанатик, з такими самими мотивами, як написали в 2017-му в "Свідоцтві політичної смерті" польські нацики стосовно Адамовіча – несправжній поляк, прихильний до «інакших».

Тобто, обидва замахи були мотивовані ненавистю до лібералізму й поваги до інакшості.

Коли вбивцю розстріляли, його труну на цвинтар проводжала десятитисячна юрба. Вони вважали вбивцю польського президента героєм.

Польське суспільство і тоді, й зараз розділене світоглядно. І вчора цей розділ перейшов дуже небезпечну точку.

Польща і тоді, й зараз демонтрує нездатність свого суспільства до пошуку win-win розв'язань.

Польське суспільство досі грає в категоріях гри з негативною сумою.

Чому це погано для Польщі?

Дім, що розділений, не вистоїть. Внутрішні розділи, розбрат, суперечності призвели до колапсу польської державності у 1939 році під натиском двох агресорів.

Цей урок досі польським суспільство не дуже вивчений. Героїзм оборонців Вестерплятте та Польської пошти у Ґданьку (знову Ґданськ!) заступили значно менш приємні для польського суспільства ситуації, коли цілі полки лишали зброю і виходили з гри. Чи всі сьогодні в польському супільстві добре відрефлексували причини розколу польського суспільства перед Другою світовою? Дуже сумніваюся.

Боюся, тут не місце вдаватися до глибшого аналізу причин, чому польський дім не вистояв у 1939 році (зрештою, це зробив Станіслав Свянєвіч у "Тіні Катині").

Польща того уроку не вивчила. І тому польське суспільство ризикує повторити шлях, яким воно пройшло від 1922 до 1939 року.

Польща не вистоїть перед зовнішніми викликами, якщо не навчиться, що можна бути поляком – і бути лібералом, прихильником мультикультуралізму і просто бути іншим.

Бути іншим – це нормально. У цьому нема небезпеки.

Небезпека є в тому, коли хтось хоче, щоб всі були однакові.

Це вбиває.

Польща зайшла в глухий кут.

І дуже невчасно. Польща не має 15-20 років, щоб подалати цей світоглядний розкол у своєму суспільстві. На горизонті давно чорніють хмари нових історичних штормів.

Польське суспільство має діяти дуже швидко. Але також треба усвідомити, що швидше, ніж за 6-10 років, такі екстремальні речі гармонізувати не вдасться.

Що треба робити?

Перестати ставитися зі звичною легковажністю до мови ненависті. Громадські роботи – чудовий спосіб зробити чистішими не тільки вулиці, але й думки хейтерів.

Замість того, щоб покрикувати сусідам, що в них там щось не так – критично поглянути у власне минуле: там і досі танцюють демони.

Польське суспільство має замислитися й про роль урядової пропаганди в цій історії. Може, варто відновити суспільне мовлення в Польщі?

Ну, й інституційну незалежність суду теж незле було б повернути, як було до «Доброї зміни».

Чому для Ураїни ця ситуація – це дуже зле? Україна зацікавлена у сильній, а не ослабленій внутрішнім конфліктом Польщі з прогнозованою політикою у відповідності до цінностей, на якій була збудована Об'єднана Європа. Національні егоїзми вбивають.

Слабка Польща із розколотим світоглядно суспільством – це найгірший варіант для України. Так само зле для всіх, коли в Польщі посиляться ті, хто підбурював або навіть просто легковажив хвилю ненависті, що зростала протягом кількох минулих років.

Цікаво, що майже всі українські медія з належним співчуттям написали про замах на Павла Адамовіча. І навіть не тому, що мер Ґданська відомий своїми проукраїнськими поглядами й заявами (про це як раз мало хто згадав) – просто українців лякають і обурюють подібні прояви ненависті та насильства.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!