Чому низькоякісна "розслідувальна" журналістика лише шкодить (ТОЧКА ЗОРУ)

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 1714 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/12/2018Дата публікації

"Нам жодним чином не треба менше розслідувальної журналістики. Нам не треба низькоякісної чи упередженої розслідувальної журналістики".

Про це пише член наглядової ради Національної телерадіокомпанії України Євген Глібовицький.

Про що йдеться? Про цей матеріал:


Чи порушено стандарти журналістики в матеріалі "Схем" з назвою "Порошенко та Медведчук. Спільники?"

Маємо кілька складових:

Дуже спрощене, примітивізоване розуміння переважною більшістю громадян того, як функціонує держава, суспільство, їхні інституції та інститути;

+

Очікування громадянами дуже персоніфікованих змін "тут-і-зараз" та короктий горизонт планування загалом, в який не поміщаються більшість реалістичних інституційних відповідей на інституційні виклики;

+

Управлінська незрілість медійників, яка, зокрема, не дозволяє реалістично оцінити потребу в ресурсах. В результаті значна частина розслідувачів поставили себе в умови, коли вони прийняли угоди, за якими мусять виходити в ефір частіше, ніж мають для цього відповідний зміст. Наслідок - інфляція всієї сфери;

+

Медійники оперують скопійованими на Заході, але критично не переосмисленими підходами. На Заході більша увага до того, хто зараз при владі, є частиною стабільності правил - в таких умовах перебуває кожна наступна адміністрація. В Україні ж під більшою критикою ті адміністрації, які уможливлюють більший рівень відкритості, яких можна менше боятися. В результаті Ющенко під час свого правління чи Порошенко під час свого є під більшим ударом, ніж Кучма чи Янукович в свої терміни. Це, в свою чергу, веде до формування в суспільстві хибного уявлення про те, що "ніколи так погано не було, як тепер", спонукаючи суспільство у своєму політичному виборі не до подолання корупції, а до більшої закритості. Під пильним наглядом має бути не тільки влада, але й опозиція, так само як і нові гравці, даючи можливість поступово перевести гру з нульової суми до позитивної;

+

Відірваність медіа від експертизи. Брак бачення самого переходу від корупції до пост-корупції призводить до того, що медійникам складно тримати планку, і розмова про зловживання й несправедливість редукується до телевізійної розваги: замість корупції в фокусі уваги корупціонери, замість системних змін суспільна увага концентрується на детективних історіях;

+

Брак політичного досвіду: якщо Ар'єв, Лещенко, Гнап чи ще хтось переходить (із декларованим збереженням місії) з медіа в політику, то це означає не спрощення, а ускладнення задачі: від журналіста достатньо заалярмувати, політик повинен пропонувати рішення. Це означає розбудову аналітичної спроможності, а не безкарний перехід в оціночну зону. Якщо ж політик далі б'є на сполох, не пропонує системних рішень, або взагалі змінює свою місію - це дає критикам підставу вважати антикорупційну журналістику соціальним ліфтом, б'ючи по довірі до медіа як інституту

=

Як наслідок таких прикладів розслідувальної журналістики маємо:

- ще менше інституційної довіри

- ризик втрати критичних інституцій (Суспільне мовлення - перший кандидат на виліт через бюджетне удушення).

- внесок в сповільнення/відкочування перетворень в Україні.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!