Як Константинополь ставить Росію на місце у питанні української автокефалії
"Як би не бажали певні особи прикрасити ситуацію в Україні, історія доводить їхню неправоту і наводить безперечні аргументи, які свідчать про те, що виникнення труднощів та реакцій в Україні не є явищем нещодавнім або спричиненим Вселенським Патріархатом", - заявив, зокрема, вселенський патріарх Варфоломій.
Вже з початку 14-го століття, коли престол Київської митрополії було перенесено без канонічного дозволу Матері-Церкви до Москви, наші київські брати докладали невтомних зусиль, щоб здобути незалежність від церковного контролю з боку московського центру.
Внаслідок упертості Московського патріархату постійно відбувалися злиття та відновлення церковних єпархій, неканонічні вибори єпископів, а також розколи, від яких і досі потерпає благочестивий український народ.
Однак, поза тим, дослідження цього питання в світлі священних канонів не виправдовує жодного втручання з боку російської Церкви.
Томос, який проголошує Москву Патріархатом, не відносить регіон сьогоднішньої Київської митрополії до юрисдикції Москви.
Ключові пункти з промови Вселенського Патріарха Варфоломія на Синаксі, які стосуються українського питання
1. Перенесення місця перебування митрополитів Київських на початку XIV ст. до Москви відбулося без благословення Матері Церкви Константинопольської, і побожний український народ не раз робив кроки до усунення з-під влади Москви.
2. Патріархат у Москві був проголошений без включення до нього Київської Митрополії.
3. Лист 1686 р. був наданий під тиском і через обставини, і в ньому йшлося лише про надання дозволу (вжите англійське слово «ліцензія») Московському патріарху посвідчувати Київського митрополита. Але цей митрополит мав і надалі визнавати Вселенського Патріарха як свого главу і перебувати в його юрисдикції, про що мало свідчити згадування імені Вселенського Патріарха за богослужінням. Ці умови не були дотримані.
4. Ніякі інші документи, які б свідчили про «повну передачу» Київської Митрополії в юрисдикцію Московського Патріархату, не відомі.
5. Канон 1 Вселенського собору зобов‘язує Патріархів не поширювати свої права поза межі своєї юрисдикції.
6. Вселенський Патріархат терпляче ставився до порушення його прав, але це не означає згоду з таким порушенням, чи що воно стало законною справою.
7. Всім відомі церковні проблеми в Україні, і Російська Церква одна несе відповідальність за них. А тому, як причина проблем, вона не може бути тим, хто їх вирішить.
8. Питання також потребує дій Вселенського Патріарха ще й тому, що до нього з проханням про це зверталася і влада Україні, і (дослівно) «Патріарх» Філарет Київський.
Щодо всього комплексу українських питань на прохання Церкви була підготовлена доповідь на понад 90 сторінок, яка буде заслухана.
9. Також беззаперечним є канонічний привілей Вселенського Патріарха на розгляд апеляцій до нього від єпископів та кліру інших Помісних Церков, якщо вони не можуть отримати канонічного захисту своїх прав у власній Церкві. На цю тему також є доповідь.
Розкішну аргументацію візантійських священників читайте у пості Євстратія Зорі:
