Скандальна книга про Трампа "Вогонь і гнів": так смішно про політику ще не писали (УРИВКИ)

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 1461 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 10/01/2018Дата публікації

Репортер Майкл Вулфф документував кампанію Трампа ще до перемоги на виборах. Після перемоги йому дозволили бути в Білому домі, а оскільки впродовж останнього року там відбувається певний хаос, то він спокійно знаходився на багатьох зустрічах і спілкувався з усіма (включаючи Трампа). Він спілкувався без жодних обмежень, і ніхто його не просив чогось не публікувати. Тому він, власне, все і опублікував.

Олексій Соболев опублікував у своєму Фейсбуці уривки книги про Трампа, а ми передруковуємо.

Редизайн обкладинки від https://twitter.com/edelstudio

Загалом книжка про три речі:

1. Як кілька аутсайдерів раптово потрапляють в Білий дім, і як вони намагаються зрозуміти, як і чим там керувати.
2. Особисто про Трампа. Він - дуже незвичайна людина (і щось в ньому є схоже на Януковича).
3. Про любов (всі цікаві книжки - про любов).

Вирішив записати тут кілька історій.

Про перемогу

Трамп не збирався ставати президентом. Кампанію вів за чужі гроші. Ляпав, що гарно сприймалось і дражнило демократів (це і так всі помітили). Розрахунок був такий, що він стане найвідомішою людиною в світі, програє на виборах “кривій Гіларі”, стане народним героєм республіканців, після чого на гроші мільярдерів створить свій консервативний кабельний канал "Trump network".

Весь час кампанія Трампа була сильно недофінансована, штаб складався з десятьох людей (включаючи самого Трампа). Майже до останнього вся його стратегія полягала в тому, щоб виступати в 3-4 рази більше, ніж Гілларі. Але це він робив блискуче.

Його дружина не збиралась змінювати стиль життя і ставати публічною персоною. Коли в день голосування стало зрозуміло, що вони виграють, ридала від розпачу. Сам Трамп про можливі конфлікти інтересів від своїх бізнесів, якщо стане президентом, нічого не думав, оскільки вигравати не збирався.

Про навіжених та менеджерів хедж-фондів

Роберт Мерсер (мільярдер з хедж-фонду) вважає, що світова система зараз працює доволі погано (тут він має рацію), і потрібно все переробити. Він активно працює в цьому напрямку і допоміг влаштувати Брекзіт. Створив відоме альт-праве видання "Брейтбарт". А коли Трамп сильно відставав від Гілларі, наприкінці кампанії Мерсер дав йому 5 мільйонів доларів і привів шеф редактора "Брейтбарт", Стівена Бенона (навіженого), як головного стратега. В книзі кажуть, що з усієї трампівської команди лише Бенон вірив, що вони переможуть. І вони перемогли.

Про багатство

Мене завжди трохи дивувало, чому західні політики (на відміну від наших) не є найбагатшими людьми в країні, хоча регулюють ринки на трильйони. Впливовими вони є, але мільярдів зазвичай не мають. На прикладі Трампа легко зрозуміти, чому.

Більшість його друзів - мільярдери. Після перемоги він почав їх запрошувати керувати країною. Всі відмовлялись, бо розуміли, що багато їхніх політичних рішень будуть перетинатись з бізнес-інтересами їхніх компаній - а це не дозволить нормально працювати. Адже журналісти будуть постійно вишукувати скандали, компанії будуть втрачати вартість, і зрештою це спаплюжить особисту репутацію. Томас Барак (ще один мільярдер з хедж-фонду) сказав Трампу “вибач, але я просто занадто багатий”. Він був правий: власне, з Трампом усе сталося так, як описано вище.

Про стиль управління і роль особистості

Трамп особисто дуже цікавий. Він майже не читає, йому не можна принести коротий звіт (навіть півсторінки про щось). Він не любить презентації, не любить довго слухати людей - від цього він починає нудитись. Цікаво йому, лише якщо розповідають якусь грандіозну історію. Наближені до Трампа так брифували його нового голову адміністрації: “він як дитина: коли у тебе з ним зустріч на годину, 54 хвилини він буде розповідати тобі якісь речі, причому, повторюючи їх по кілька разів. Тому приходь до нього з якимось одним питанням - і, щойно буде можливість, швидко питай”.

Звідки ж Трамп отрумує інформацію? З кабельних телешоу та з щовечірніх розмов з друзями-мільярдерами по телефону, яким він жаліється, що всі навкруги нездари. Тому, якщо ви хочете щось сказати Трампу, то краще сказати це, наприклад, в шоу Morning Joe. Буде більше шансів, що почує, аніж якщо зустрітись з ним вживу. Іноді його адміністрація так і робила.

Але Трамп дуже харизматичний, чудовий сейлзмен та комунікатор.
Звісно, ніякої послідовної політики (в звичайному сенсі) така людина виробити не може. Тому Бенон брав його твіти та тексти виступів (в яких Трамп зазвичай просто імпровізує) і робив з них політичну стратегію, “доктрину Трампа”.

Про комунікації

Головна перевага Трампа в тому, що своєю імпульсивністю, некерованістю і постійними скандалами він, нарешті, робить політику цікавою для мас. Виявилось, що це дуже цінний актив. Коли до тебе постійно прикута увага (навіть скандальна), то політично здійснювати великі зміни значно легше, аніж коли тебе просто обрали та лишили в спокої. В Обами, наприклад, з усією його стратегією, адекватністю, історичною міссією - такого зробити не вийшло. Це, до речі, і стало однією з передумов для появи Трампа.

Цікаво, що зрештою принесе більше змін: виважена стратегічна політика - чи хаотичний скандальний популізм однієї людини?

Про бюрократію та безглуздість

Можливо, ви чули, що ФБР почало розслідувати зв’язки Трампа та його дітей (Джареда та Іванки) з россіянами. Передумови для цього створив своїми діями сам Трамп, але історія не про це. Одна з вад Трампа полягає в тому, що він все сприймає особисто. Тому він вирішив, що директор ФБР Джеймс Комі особисто хоче йому зашкодити. Довго радився з усіма, чи не звільнити його. Всі йому казали, що цього робити взагалі не можна, бо стане лише гірше. Трамп погоджувався, а потім одного чудового дня таки вирішив звільнити Комі. Для цього примусив головного прокурора та його заступника написати листа з вигаданими причинами для звільнення, щоб не було видно, що це особисто Трамп звільнив йлшл через розслідування. Директора ФБР звільнили, але ж розслідування не зупинилось (логічно).

Більше того, заступник головного прокурора, бюрократ з дуже великим стажем, не звик до такого безглуздого тиску і помстився: за тиждень своїм наказом призначив спеціального прокурора для розслідування втручання Росії. Наскільки я зрозумів, це значно гірше навіть ніж розслідування ФБР. Але якихось висновків з цього Трамп не зробив. Тепер він просто вважає, що його особисто чомусь не любить головний прокурор (якого він сам і призначив).

Про прокурорів

Спеціальне розслідування в Штатах - це страшна річ. Всі підозрювані в ньому стають токсичними. Навіть якщо ви десь перетинались з підозрюваними по бізнесу, то витрати лише на юристів можуть бути шестизначними. Якщо ж ви дійсно щось робили не дуже законне, то готуйтесь віддати юристам мільйони.

А ще можуть бути публічні свідчення в конгрессі, які можуть розкрити багато чого і стати причиною скандалів. Тому це може впливати на все: на ваших партнерів, на великі контракти, на кредитні ставки, на вартість страхування. А для великих сімейних компаній (як от у Джареда Кушнера) це може коштувати ще дорожче.

Про зовнішню політику

Трампу вона не дуже цікава. Але йому цікаво зробити щось велике. Наприклад, “встановити мир на Сході”. Може буде цікавим “встановити мир в Україні”, але це все одно занадто дрібна для нього задача. Головне його запитання на всі дії за кордоном: що в цьому для мене? З цього погляду, закупівля нами американського вугілля в обмін на зброю, стає зрозумілим варіантом (одна з обіцянок Трампа - відновити американську вугільну галузь).

Про те, як паверпойнт випускає ракети

Якось в Сирії Асад використав проти повстанців газ. Коли це сталось при Обамі, той ніяк не відреагував. Трамп був налаштований так само. Він взагалі не хотів про це думати і чути, бо це не його війна - і нічого для США, окрім видатків, у тій війні нема. Дебати тривали кілька днів. Але потім його донька, Іванка, зробила презентацію з великими фото дітей, які померли від газу. Трамп сказав: “Ну так же не можна, потрібно щось робити!” І наказав розбомбити якусь асадівську базу томагавками. Так і зробили.

Про фактчек

Якось Трамп призначив Ентоні Скарамуччі (ще одного менеджера хедж-фонду) на посаду керівника з комунікацій (після того, як повністю знищив репутацію поперднього керівника). Скарамуччі протримався недовго - всього тиждень. Це, мабуть, найкоротший строк людини на цій посаді в історії Білого дому.

Кар’єра Ентоні-держслужбовця закінчилась так: на третій день роботи Скарамуччі щось не сподобалось у статті The New Yorker. Він подзвонив журналістці і почав розповідати, як він невдоволений всім, які всі навкруги тупі, що голова адміністрації Трампа - грьобаний шизофренік, а головний стратег Трампа смокче сам собі член. Журналістка, звичайно, цю розмову опублікувала - і Скарамуччі звільнили.

Бенон (головний стратег Трампа) дізнався про цю історію ще до публікації: фактчекери The New Yorker подзвонили йому і питали, чи це правда, що він може сам собі смоктати член.

Про управління кадрами

Якось голова адміністрації Трампа, Райнс Прібус, зібрався піти у відставку. Причин було багато, але історія не про те. Певний час це обговорювали, і ось Прібус прийшов на зустріч ще раз. Там Трамп сказав, що потрібно ще кілька тижнів, щоб для звільнення вибрати відповідний час, щоб все зробити красиво і спокійно. Прібус погодився, так і домовились.

Через 10 хвилин після зустрічі Прібус читає твіт Трампа, де написано, що Райнс звільнений, а його місце займе генерал Келлі. Що він тепер голова адміністрації, генерал Келлі вперше дізнався з цього самого твіта.

До речі, таких диких твітів Трампа було багато. Він дійсно пише будь-що, що спаде на думку.

За рік всі зрозуміли, що Трамп - це настільки токсично, що ніхто з професіоналів з репутацією більше на роботу не хоче йти. Хоча, чи погано це, чи гарно, зараз вже важко зрозуміти.

З усіх перших призначень Трампа, зберіг свою посаду тільки головний прокурор (його Трамп теж хоче звільнити, але не може, бо триває розслідування). Вочевидь, попереду на нас чекає ще багато змін у виконавчій гілці влади.

Про любов

Головна мотивація Трампа проста: він хоче, щоб його любили. Всі. Взагалі всі. Завжди. І прямо зараз. Просто за те, що він такий, як є. І щоб всі нарешті зрозуміли, який він крутий і кльовий, що він взагалі найкращий - і писали про це всюди. І були віддані йому назавжди. Бенон казав, що “він велика сердечна обізяна”. Доволі просто, але все це в larger than life (епічних) пропорціях. Точнісінько як у коміксах.

Зрозуміло, що Трамп - це лише початок. Попереду на нас чікають великі зміни, і відсидітись десь збоку не вийде.

В день виходу книжки загорілася будівля Trump Tower. Ось таке промо Fire & Fury.

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!