Танкіст Олександр Лавренко: історія Героя

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 8031 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 17/10/2016Дата публікації

“Їх вчинок оцінив навіть ворог: віддали тіла помитими й переодягненими. Правда, перед тим фото трупів прислали дружині”

Президент Петро Порошенко у п’ятницю, 14 жовтня, вручив три ордени “Золота зірка” до звання Героя України. Зокрема, нагороду за свого чоловіка отримала вдова загиблого танкіста Олександра Лавренка – Світлана, яка приїхала до Києва з дочкою.

Звання Героя капітану Лавренку було присвоєно у вересні, в День танкіста. Представлений до найвищої нагороди він був невдовзі після бою, у 2015 році вийшов указ про нагородження орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Новинарня” вирішала детальніше розповісти про подвиг Олександра Лавренка та його екіпажу. Це історія про великий героїзм звичайного хлопця з Харківщини.

Екіпаж танка, яким командував командир танкової роти танкового батальйону 93-ї окремої механізованої бригади оперативного командування “Південь” капітан Олександр Лавренко, 21 липня 2014 року вів бій за населений пункт Піски в передмісті Донецька. Бронемашина Лавренка діяла у складі танкової роти за підтримки механізованого взводу. П’ять танків Т-64 і два БМП.

Мета – захоплення та знищення опорного пункту терористів біля мосту, між Пісками і Первомайським. Заволодіння населеним пунктом давало можливість закріпитися на підступах до обласного центру й розірвати кільце оточення навколо підрозділів Збройних сил України на території Донецького аеропорту.

Крім командира, 31-річного кадрового військового, до екіпажу входили військовослужбовці за призовом по мобілізації – навідник 1-го танкового взводу 1-ї танкової роти танкового батальйону молодший сержант Олександр Вохромєєв та механік-водій 3-го танкового взводу солдат Андрій Кулягін.

Після отримання бойового наказу екіпаж танка Лавренка в голові колони вийшов на блокпост терористів та потрапив у засідку. Зав’язався бій.

На блокпосту перебували два танки й кулеметні розрахунки, за блокпостом – мінометна батарея та снайперські позиції бойовиків.

Противник вів прицільний вогонь з танків та мінометів. Прямим пострілом із танка капітана Лавренка було вражено один із танків противника, знешкоджено інший. Наступними влучними пострілами знищено кулеметні розрахунки та два автобуси терористів.

“…Його екіпаж побив три автобуси з піхотою, які прийшли на допомогу з Донецька. Трьома пострілами знищив близько ста чоловік”, – розповідав в інтерв’ю “ЛБ” Дмитро Кащенко “Кощій”, друг Сашка і також учасник того бою.

Під час мінометного обстрілу екіпаж бойової машини піхоти БМП-2, що рухалася в колоні за танком, почав евакуацію поранених військовослужбовців.

Захопивши блокпост противника, екіпаж танка Лавренка вогнем танкової гармати й кулемета прикривав дії механізованого підрозділу та евакуаційної групи.

Під час бою, отримавши інформацію про початок контратаки терористів, капітан Олександр Лавренко першим висунув свою машину на ймовірний рубіж атаки, знищив дві мінометні обслуги терористів і значно відірвався від основних сил танкової роти. Ухиляючись від вогню противника, бойова машина натрапила на потужний фугас, внаслідок чого члени екіпажу танка, мобілізовані Вохромєєв та Кулягін, загинули.

“У нас вже було дуже багато поранених, їх звозили в певний пункт, де доктор надавав медичну допомогу. І тут бойовики щільно накрили це місце мінометним вогнем. Саша на той момент розстріляв весь боєкомплект. Але все одно поїхав туди, звідки вівся мінометний обстріл. За словами бойовиків, він увірвався на цю мінометну позицію, два або три мінометних розрахунку розтоптав просто гусеницями танка. Але оскільки він під’їхав дуже близько до сепаратистів, його машину спалили”, – розповідав Кащенко.

Будучи важкопораненим, командир не здався ворогу та не допустив захоплення танка. Олександр гранатою підірвав себе в бойовій машині.

Згадує Кощій: “Коли діставали звідти екіпаж, то механік водій і навідник вже були мертві. А Саша, щоб не потрапити в полон, підірвався на гранаті.Відповідно, з собою ще пару сепаратистів забрав на той світ вже в останній момент життя. Своїм вчинком Лавренко і його екіпаж врятували життя близько 40 осіб”.

Завдяки геройським діям екіпажу танка на чолі з капітаном Олександром Лавренком вдалося не допустити контратаки елітного підрозділу “Кальміус” терористичної організації “Донецька народна республіка”, що дало змогу закріпитись підрозділам батальйонної тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади та виконати бойове завдання.

“Їх вчинок оцінив навіть ворог: тіла екіпажу через кілька днів після бою віддали помитими і переодягненими. Правда, не втрималися від капості: перед цим дружині Саші в соцмережах відправили фотографію з обгорілими тілами… Так вона дізналася про загибель чоловіка”.

капітан Лавренко

Капітан ЛАВРЕНКО Олександр Миколайович

Командир танкової роти танкового батальйону військової частини – польова пошта В2830.

1983 р.н., українець, народився в місті Лозова Харківської області.

Освіта: цивільна – 11 класів (2000 р.), військова – Харківський інститут танкових військ (ІТВ, 2005 р.).

У Збройних Силах із 14.07.2000 р.

Олександрова 93-тя окрема механізована Харківська бригада дислокується в смт Черкаське (Новомосковський район, Дніпропетровська область).

“Він за характером невгамовний був хлопець, почуття гумору мав відмінне. Плюс він був дуже грамотним як офіцер. Танки знав досконально! Міг полагодити будь-який. Ми всі жартували: у Лавренка танки навіть без двигуна заводяться і їдуть.

Коли я вже став командиром батальйону, Саша став командиром 3-ї танкової роти, з початком війни я його перевів на командира 1-ї танкової роти. До травня 2014-го займалися підготовкою техніки, ремонтом. Саша виїжджав в АТО – передавав свій досвід, ремонтував техніку. А вже в липні висунулися в Андріївку, Донецька область. Бій в Пісках був першим боєм Лавренка, він же став і останнім”, – згадував Дмитро Кащенко.

Чому Саша себе підірвав гранатою?
“Тому що його б сепари четвертували за те, що він їм накоїв”, – згадував Кащенко в інтерв’ю “Цензору”.

“У тому бою вийшло далеко не все. Ми хоч і вибили ворога, але повністю зачистити Піски наші війська змогли тільки 24 липня. Коли вже взяли Піски, проклали відому “дорогу життя” і колони з боєприпасами, продуктами почали вільно ходити в аеропорт. Могли вивозити поранених”, – розповідав комбат, який у тому бою в Первомайському зазнав важкого поранення в ноги.

Підполковник Дмитро Кащенко за особисту мужність і героїзм, виявлені в Пісках, був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – так само, як і Лавренко (посмертно). Загиблих членів екіпажу відзначили орденом “За мужність” III cтупеня.

“Але мені соромно надягати цей орден, тому що такий же орден у Саші, тільки різниця в тому, що Саша мертвий, а я живий. Ми заплатили різну ціну за цю нагороду”, – казав Кащенко навесні 2016-го.

Тепер капітан Лавренко має державну нагороду “Золота зірка” і звання Героя України, як і просив комбат Кощій після Пісок. Справжнім героєм Олександр став ще 21 липня 2014-го.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!