Блог з окупованого Луганська: Школа виживання

Мені здається, той, хто твердо вирішив будувати своє життя в "ЛНР", має пройти певну підготовку. Щось на кшталт школи виживання, польової підготовки із подальшим іспитом, - пише з окупованого Луганська Яна Вікторова, ВВС.

Раніше в мене такого відчуття не виникало. Раніше - це до війни. У ті довоєнні часи все було зрозуміло: хочеш більше грошей, потрібно більше працювати. Не подобається заробіток - шукай іншу роботу. Хочеш елітного - йди в супермаркет, хочеш дешевше - тобі на ринок. Все просто і зрозуміло.

Зараз - спробуй розберися. Кредитів у нас немає, бо немає банківської системи. Ми платимо не тільки за надсилання грошей, але й за їх отримання (відправник переказу, звісно, оплачує його зі свого боку). Коли отримуєш гроші, треба знайти, де менший відсоток - від 7% до 5%.

Треба знайти таку роботу, де платять, де платять регулярно, де платять так, щоб вистачало принаймні на харчування. Тобто якщо ви були хорошим лікарем, хорошим інженером чи взагалі будь-яким хорошим фахівцем, то вибирати доведеться між однаково низькою платнею - вибір не такий великий.

Ліки

Приятель-лікар, хороший лікар, між іншим, здивував своїм здивуванням від життя в "ЛНР": виявляється, він заново вивчає лікарські препарати, виходячи з наповнення місцевих аптек.

Каже, лікував таким у 70-ті роки, коли тільки почав працювати. Звичних іноземних препаратів немає. Немає того, чим можна було би їх замінити. Є препарати 70-х - 80-х років, від яких уже відвикли за три останніх десятиліття.

Зараз звична річ, коли хворий іде від лікаря зі списком до десяти аналогів одного і того ж препарату. Останні п'ять із них підходять досить віддалено.
"Але якщо нічого не знайдете, беріть хоч це", - напучує лікар. Я дзвоню йому прямо з аптеки, щоб запитати, чим замінити призначення, а фармацевт, зі свого боку, шукає якісь аналоги.

Ось історія про чудеса медицини. Влітку ми на таксі примчали в травмпункт. На таксі, бо транспорт уже не ходив - було вже близько сьомої вечора.

Далі на тому ж таки таксі поїхали у єдину в місті цілодобову аптеку зі списком від люб'язного лікаря. Знайшли два препарати з десяти, які самі собою нічого не значили. Таксист (о, ці всезнаючі і досвідчені таксисти) сміявся, дивлячись на наші страждання: "В місті нічого немає, не шукайте. Все потрібно замовляти з України".

У нашому випадку йшлося про гнійне запалення, рахунок ішов на години. Лікар флегматично сказав тоді: якщо не допоможуть ліки, за кілька днів будемо різати. Вночі я не могла спати. Що б я тільки не віддала, аби знайти ці ліки. Півцарства, всі гроші, все.

Уранці я підтюпцем бігала по аптеках, шукала ті вісім пунктів, на які була вся надія. Все, що знайшла, було десь якось приблизно подібного спектру дії. Так запевняли аптекарі: мовляв, ось, читайте, ті самі компоненти, що у рецепті, але конкретно цих назв немає, це українські препарати, їх немає в місті. Десь якось приблизно подібне. Не зовсім те, що потрібно.

Стан рани я перевіряла щогодини, передбачаючи, що якщо ці "десь якось подібні" препарати не допоможуть, на мене чекає ще більший список і на значно більшу суму. А взагалі, якщо порівнювати це дріб'язкове призначення з розмірами маминої пенсії - п'ятиденне лікування рани, в яку потрапила інфекція, обійшлося в 80% місцевої пенсії, що складає 2 200 рублів.

Дозвілля

О, для кого зараз важливий цей розділ мирного і благополучного життя? Для студентів - точно ні.

На стипендію в 1 445 рублів студенти можуть скластися і дозволити собі суші раз на місяць. При мені нещодавно одна студентка казала, що йде здавати кров - за неї платять відразу 160 рублів + гарячий солодкий чай і обіцянка вихідних... Я знаю цю дівчинку, знаю, що кров у неї візьмуть навряд чи, але ж із яким запалом вона говорила про те, що не має ані копійки, і ці 160 рублів для неї - остання надія.

Але за такої парадоксальної ситуації студентське життя вирує - паради молоді з обов'язковою явкою по списках, мітинги, конференції та суботники. "Совок у гіршому його вияві", - почула сьогодні.

Нескінченні конференції, щосуботні дії від громадського руху "Світ Луганщині", на які в примусовому порядку зганяють студентів і бюджетників. Нібито непогані ідеї, але ті, кого поголовно і за списком відправляють нести прапори, чомусь оптимізму не відчувають.

Виш зобов'язаний забезпечити явку, "Світ Луганщини" - провести і розтиражувати свої заходи в ЗМІ. Не нагадує старий анекдот про явку черниць до лазні?

- Здравствуйте, батюшка! Из Горкома Вас беспокоят. Вы понимаете, тут у нас должно быть партийное собрание, а скамеек нету, одолжите, а?!
- Хрен Вам скамейки! В прошлый раз дал, так Вы их похабщиной разной исписали!
- Ах, хрен нам скамейки?! Тогда хрен Вам пионеров в церковный хор!
- Ах, хрен нам пионеров?! Тогда хрен Вам монахов на субботник!
- Ах, хрен нам монахов?! Тогда хрен Вам комсомольцев на Крестный Ход!
- Ах, хрен нам комсомольцев?! Тогда хрен Вам монашек в финскую баню!
- Ну, знаете батюшка, за такие слова и партбилет на стол положить можно!

Закони

О, так, це також параграф неіснуючої книги інструкцій. Розлучення і вступ у спадщину. Купівля-продаж і все те, що вимагає уважності і хорошої підготовки. Як це відбувається зараз? Ніяк. Це працює тільки на території, контрольованій Києвом.

Туди виїжджають покупець і продавець. Або платять тим, хто може вирішити питання без твоєї участі. Платять тільки в гривні і без гарантій.

Підприємства довоєнного формату стоять без опалення і електрики - підключати дорого. Хороші фахівці-столяри і зварювальники шукають можливості потайки працювати по гаражах і квартирах, щоб не оформляти індивідуальне підприємництво.

Нерухомість все одно продають, і все одно є ті, хто її купує. Трикімнатна квартира в хорошому районі з євроремонтом та індивідуальним опаленням зараз коштує близько 16 тисяч доларів.

Двокімнатну в такому ж стані можна купити за 12. Кажуть, нерухомість скуповують росіяни. Можливо, знають щось, чого не знаємо ми, або їхня інструкція все ж написана.

луганщина суспільство

Знак гривні
Знак гривні