Українською переклали книжку, що 20 тижнів трималася на першому місці продажів у Великобританії

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 4303 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 23/10/2015Дата публікації

Світові бестселери зазвичай потрапляють на український ринок манівцями через російського видавця, і то не надто швидко, але цьогорічний феномен "Дівчини у потягу" британської письменниці Поли Гоукінз став несподіванкою і для українського читача, адже переклад на зрозумілу нам мову вийшов у "Клубі сімейного дозвілля" вже через шість місяців після офіційного релізу — 1 лютого 2015 року. Тож Україна теж долучається до масової істерії читання "Дівчини у потягу", - повідомляє Інсайдер

Трохи статистики. Роман дебютантки Поли Гоукінз протримався 20 тижнів на першій сходинці продажів у Великобританії, що стало абсолютним рекордом книговидання. І вже на початку березня "Дівчина у потягу" перетнула позначку мільйон проданих примірників. Роман перекладено французькою, італійською, іспанською, португальською, турецькою, російською та українською мовами. Важко уявити, що для того, аби дописати роман, Гоукінз довелося позичити гроші в батька.

Про що ж таке написала Пола Гоукінз, що роман одразу взявся екранізувати сам Тейт Тейлор, обравши виконавицею головної ролі чудову Емілі Блант?

Тридцятирічна Рейчер Вотсон після розлучення зовсім втратила контроль над собою. Її ранок починається з двох пляшок вина або ж із трьох джин-тоніків. Кожного дня Рейчер їздить на вигадану роботу, бо зі справжньої її вигнали через п’яний скандал, потягом із передмістя Ешбері до Лондона і повертається ним щовечора в кімнатку, яку їй надала стара університетська подруга.

Щоранку і щовечора з вікна потяга, зупиняючись на світлофорі, Рейчел спостерігає за мешканцями Бленхайм-роуд, 15 — ідеальною сімейною парою, які то п’ють ранкову каву на терасі, то смакують червоне вино перед вечерею. Рейчел навіть вигадала їм імена — Джесс і Джейсон. Споглядання за ними стає її особистим щоденним ритуалом. Через п’ять будинків від ідеальних Джесс і Джейсона, за адресою Бленхайм-роуд, 23, мешкає колишній чоловік Рейчел Том у їх колишньому спільному будинку з його новою дружиною Анною та їх спільною донечкою Іві.

Якось уранці на ідеальній сімейній терасі Рейчел бачить щось, що перевертає з ніг на голову і до того її не надто стабільний світ. Наступного ранку ідеальна Джесс, яку насправді звати Меган, зникає, а Рейчел прокидається вдома з розбитою головою та синцями по всьому тілу…

Рейчел бере на себе місію у будь-який спосіб допомогти знайти Меган, навіть якщо через це їй доведеться залишатися тверезою аби згадати подробиці тієї ночі, а це вже і не так легко, і навіть якщо їй доведеться у процесі розслідування натикатися на свого колишнього, за що вже не один раз на неї скаржилися в поліцію. Шукаючи Меган, Рейчел починає віднаходити себе, але шлях самопізнання виявляється не таким уже і простим.

Сюжет, вкладений у розповідь від трьох жінок у різні темпоральні відрізки, вивертає на зовню, як сукню швами до верху, сімейне життя з усіма його кравецькими вадами, де білими нитками зшито тонкі деталі материнства трьох головних героїнь і не зовсім доладно залатані проблеми насильства в сім’ї. Три історії сходяться до спільного знаменника, тобто до одного і того ж чоловіка. От тільки мотивація вчинків цього спільного знаменника виглядає доволі сумнівно, по-доброму не вистачило цьому спільному знаменнику якогось психічного відхилення, бо просте пояснення зрадливої сутності чоловіків виглядає вже надто просто. Взагалі, чоловічі образи в романі не достатньо тривимірні, а радше допоміжні в розкритті образів жіночих.

Головним завданням Поли було втримати інтригу і тут їй треба віддати належне. Власне, за дотримання всіх канонів саспенсу Гоукінз отримала схвальний відгук від маестро саспенсу Стівена Кінга, чий твіт про те, що він не зміг заснути цілу ніч, читаючи "Дівчину", опублікований на зворотній обкладинці книжки.

У Кінга можемо пригадати роман "Долорес Клейборн", в якому автор теж досхочу накопався у прямому і переносному значенні в сімейній темі. Вдало сконструйована інтрига є і тим, за що роман Гоукінз порівнюють зі ще одним бестселлером 2012 року - "Зниклою" Джилліан Флінн, яку екранізував Девід Фінчер. Хоча, звісно, стиль оповіді Гоукінз дещо поступається смачному та плавному стилю Флінн.

Гоукінз здебільшого вдається до переповідання подій, що відбулися, - сухо і без зайвих прикметників. Це навіть не щоденник, а щось схоже на внутрішній монолог, який жінки ведуть усередині себе для виправдання скоєних учинків. Певне себе-проговорювання на шляху до самопізнання і самоприйняття. Такий собі 18-й розділ Джойсівського "Улісса", хто дочитав…

Сам заголовок "Дівчина у потягу" наштовхує нас на роман іншої дівчини, тієї, що з татуюванням дракона. Маємо так само детективну історію, насильство над жінками та не зовсім приємну головну героїню. Але Рейчел не комп’ютерний геній, а проста і щира у своїх діях і відчуттях жінка. І тут Пола Гоукінз, як і Стіг Ларрсон, демонструє відмінне знання жіночої сутності.

Роман здається таким близьким до нас, окрім того, що головна героїня користується міським транспортом, яким користується більшість мігруючих тижневих робочих: довкола всі ці сучасні гаджети - айпади, лептопи, мобільні телефони та звичайні щоденні сімейні та побутові проблеми. Такі історії трапляються ледь не щодня у різних куточках нашої планети, варто лише гарно придивитися з вікна потяга.

Як результат, маємо чудову нагоду інтегруватися до світової читальної зали та прочитати текст до того, як побачимо екранізацію! Гарного читання!

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!