Нобеля дали за романи про Совок і вату. Премію отримала білоруска з Франківська Святлана Алексіевич
Нобелівську премію із літератури присудили білоруській письменниці Світлані Алексієвич, яка пише російською мовою.
У Білорусі книги Алексієвич не виходили з тих пір, як до влади прийшов Александр Лукашенко в 1994 році, пише агенція AFP. Вона відкрито виступала із критикою його влади.
Після цієї новини українські соцмережі бквальни вибухнули радісними постами. Наводимо один з них:
"Мабуть, жодна інша новина зі стрічки укрвеб сьогодні не могла б мене особисто привести в стан такої абсолютної радості, як те, що білоруська письменниця Святлана Алексієвич отримала Нобелівську премію. І справа не тільки в радості за білоруську літературу, не тільки в тому, що мама письменниці - українка, що сама вона народилася в Івано-Франківську.
Це все не головне. Головне - це її література, це її тексти. Алексієвич представляє те покоління, яке і в часі, і в сенсі розвитку ідей і світосприйняття передувало тому, що Andriy Bondarenko називає "культурним дискурсом постхіпстерського гламуру". Вона писала й пише про совкову-постсовкову реальність, з якої ми всі вийшли, й кожен по-своєму сьогодні або долає її в собі, або приймає її і живе в ній комфортно.
Нобелівська премія Алексієвич - це нагорода величезному, близькому нам пласту інтелекту й художньому документу, це та літературна традиція, з якою в жодному разі не можна втратити зв'язок сьогодні що в Білорусі, що в Україні, яка вибудовує тяглість, яка дає опору для руху від пост-ізмів до чогось більш стабільного, більш усвідомленого в літературі й у культурі в цілому.
Коротше кажучи, це, по суті, світова легітимація вісімдесятництва, яке, своєю чергою, вийшло з шістдесятництва не в сенсі стилістики, літературних тусовок тощо, а в сенсі об'єкту художнього дослідження і певної ціннісної системи. Що таке остання в дії, крім пафосної назви? Це коли Святлана Алексієвич засудила анексію Криму. Вона це зробила б і тридцять років назад, якби таке сталося, і сьогодні це зробила. Крім всього іншого, цей Нобель доводить, що наша частина Європи - до безтями захопливий світ, до граничного болю трагічний, до абсурду несправедливий і він може бути цікавим для решти світу. Коротше кажучи, читаймо твори Алексієвич.
Вона, до речі, писала багато про Чорнобиль. На відміну від інших Нобелівських нагород, цьогорічна дає нам привілей: не треба чекати перекладів творів переможця", - пише у своєму Фейсбук журналістка Жанна Безпятчук
67-річну письменницю відзначили за її "поліфонічні тексти, пам'ятку стражданню і мужності у наш час", - пише ВВС
Світлана Алексієвич народилась 1948 року в Івано-Франківську в родині військового. Її батько - білорус, мати - українка. Сім'я переїхала до Білорусі. Там вона закінчила університет і працювала журналістом.
Алексієвич відома як автор книжок про Другу світову війну, війну в Афганістані, Чорнобильську аварію та розпад СРСР.
Її перший роман "У війни не жіноче обличчя" вийшов у 1985 році, він базується на спогадах жінок, які воювали під час Другої світової війни. Ця книга розійшлась 2 млн примірників.
Серед її книг - "Цинкові хлопчики", "Зачаровані смертю", "Чорнобильська молитва".
У 2013 році вийшла її книга про 90-ті роки "Час секонд-хенд". Того ж року букмекери пророкували їй нагороду Шведської академії.
Загалом її книги публікували в 19 країнах.
"У моєму жанрі автор - свідок, і автор - головна особа. Це дуже приваблива і небезпечна роль", - розповіла пані Алексієвич у своєму нещодавньому інтерв'ю російському виданню "Медуза".
Світлана Алексієвич - 14-та жінка, яка отримала Нобелівську премію з літератури.
Вона жила в Італії, Німеччині, Франції та Швеції, зараз повернулась до Білорусі.
Пані Алексієвич також підтримала зміни в Україні 2014 року.
"Україна є прикладом для всіх. Бажання повністю порвати із минулим заслуговує поваги", - сказала письменниця в інтерв'ю, пише AFP.
