Що потрібно для розвитку України та залучення інвесторів (TEDx)

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2898 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 15/06/2015Дата публікації

Для розвитку країни потрібні робочі місця. Багато робочих місць. А щоб їх створити, потрібно навчитися правильно залучати іноземного інвестора. Як це сьогодні зробити в Україні розповів під час конференції TEDxIvanoFrankivsk дипломант MBA Уортонської школи бізнесу в США, нині голова правління "Кредобанк", Дмитро Крепак.

Розшифровка - Інсайдер.

Я повернувся в Україну зі Штатів, бо мріяв побачити зсередини, як моя країна змінюватиметься після Помаранчевої революції. Не шкодую, бо кожен рік у нас цікавіший за десять років у США. Тут щороку або революція, або Майдан, або криза. Я не міг пропустити найцікавіше – як Україна транспортуватиметься в заможну та економічно розвинену країну.

Для успішності економічного розвитку потрібні три речі: робочі місця, робочі місця і ще раз робочі місця. Це не тільки стабільність за принципом "Є робота – є надія", але й податки. Якщо їх не розкрадають, то інвестують в якість життя та інфраструктуру. Ці показники привертають увагу інвесторів. А вони, своєю чергою, створюють ще більше робочих місць, з яких знову платять податки. Це спіраль, яка розкручується вгору, - економічна спіраль життя.

Але існує й економічна спіраль смерті: робочі місця зникають, бізнес тікає з країни або закривається, а держава намагається витиснути з нього такий же податок, як і раніше. Податковий тиск збільшується, підприємництво зникає і знову - ще менше робочих місць. Ця спіраль закручується вниз і закінчується економічним колапсом. А це призводить до соціальних заворушень, революцій і майданів. Подекуди це закінчується втратою певної території або суверенітету держави.

Саме тому в усьому світі йде запекла боротьба за інвестора, справжня війна за робочі місця. Між собою воюють навіть друзі: Канада зі Штатами, Франція з Італією, Польща з Німеччиною. Всі проти всіх. Всередині США змагаються окремі штати, всередині них воюють міста, у містах - райони.

Виграєте в цій війні - матимете заможність, спокій та гроші, щоб купити собі зброю та найняти маленьку армію. Програєте - наслідки будуть катастрофічними, навіть якщо живете в розвиненій країні. Наприклад, Детройт у США. Це місто програло війну за інвестора. Чому? Там значну роль мають профспілки, які душать бізнес. Людей дорого звільняти. Коли я працював у Штатах, до моїх обов’язків входило залучення інвесторів у Північну та Південну Кароліну. Ми їхали в Детройт до компаній і казали: "Будь ласка, приїжджайте, у нас майже немає профспілок – наймайте людей, звільняйте, робіть, що хочете! Тільки дайте робочі місця. Дайте нам надію на майбутнє".

Де брати робочі місця?

Передовсім, у країні має бути хоча б мінімальний рівень гігієни бізнес-клімату. Це нормальні умови ведення бізнесу:

- справедливий суд, який захищає приватну власність та права інвесторів;
- держава, яка довіряє своїм людям, а не вимагає в бізнесменів мокру/суху печатку, довідку за довідкою, завірені нотаріусом;
- силові органи, які захищають бізнес, а не бізнес захищає себе від правоохоронців.

Коли у вас все це є, починається органічний економічний розвиток і робочі місця з’являються самі по собі. За таких умов, через 10-20 років у нас мав би з’явитися власний Білл Ґейтс або Стів Джобс, але в України стільки часу немає. І для того, щоб вижити, нам потрібно сьогодні і зараз діяти в двох напрямках: business development (залучення бізнесу) і реклама.

Business development – це коли ви звертаєтесь до умовних "BMW" або "Volkswagen" і переконуєте їх, що потрібно відкрити виробництво саме в Івано-Франківську, а не в Кракові, Житомирі чи Калінінграді. На жаль, сьогодні це рідко спрацьовує - в Україні досі немає нормальних умов для ведення бізнесу. Ви не переконаєте ці компанії приїхати в Україну.

Залишається реклама. Іноземні промислові виробники – найкращі інвестори, оскільки одне робоче місце на виробництві створює три робочих місця в інших галузях (ресторани, готелі, спортклуби та ін.). Але ці інвестори перш за все шукають промислові майданчики. Тому їхня реклама повинна містити таку інформацію: що це за майданчик, хто його власник, яка його структура та його розташування стосовно великих міст. Але враховуйте, що будь-яка реклама повинна говорити до серця людини, викликати якісь почуття. Погляньмо, як залучають інвесторів наші країни-конкуренти:

- США: "Приїжджайте до нас, ваші діти тут будуть гратися, тут можна не тільки працювати, можна жити – власне повітря, сонце, зелень".

- Китай не бреше: "Не маємо екології, погане повітря, немає дерев, але є бараки". В одному маленькому китайському місті в нікому не відомій провінції живе 3 млн людей. Його валовий продукт – 75 млн доларів: це половина економіки України! Щороку в це місто інвестують 10 мільярдів доларів.

- Польща: "Є стара, повільна, нецікава Європа. Ми – нова, динамічна, цікава, агресивна Європа. Приходьте до нас, інвестуйте, будь ласка!"

- Росіяни: "Клімат не дуже, дерев нема, зате є сучасні споруди і гарні дівчата".

А українська реклама нічого, окрім відчуття розрухи, занепаду та відсталості, не викликає. Нам ще є над чим працювати. Треба подолати самих себе.

Тільки 13,5% наших громадян вважають, що потрібно воювати за інвестора. Тому нам потрібна економічна грамотність – необхідно в це інвестувати, поки ще маємо можливість і час.
Дуже часто ми з європейцями не розуміємо один одного: вони не розуміють, чому ми робимо те, що робимо; ми не розуміємо, чому європейці такі малодушні.
Нам потрібно вчитися спілкуватись зі світом. У бізнес-школі в мене був курс "Адаптація до різних культур": як вони мислять, комунікують одне з одним і приймають рішення. До прикладу:

Англосаксони: • → • є проблема – є рішення. Між ними – пряма лінія: факти, цифри, деталі, аналіз = логічне рішення.

Французи: майже те саме: •→ • факти, цифри, поговорили про жінок, політику, ресторани, знову факти = логічне рішення.

Араби: • → • поговорили про торгівлю, бізнес, економіку, деталі, знову торгівля, знову деталі, повільно кругами дійшли до логічного висновку.

Слов’яни: • → • є проблема – є рішення, і немає жодного зв’язку між ними. Аргументи емоційні: "Ну, повірте мені, ну дуже треба". Це призводить до того, що не можемо отримати від європейців те, що нам потрібно. Простий приклад: людина хоче вступити у бізнес-школу в Штати. Йде до керівника: "Мені потрібна рекомендація". А він пише: "Микола Миколайович є найкращим працівником нашої організації". У Штатах такі листи викидають у смітник. Бо американець очікував прочитати приблизно таке: "Микола Миколайович є найкращим працівником нашої організації. Я пам’ятаю, як у липні минулого року він працював у команді з 15 людей. Марічка посварилась з Оксаною, а Микола Миколайович втрутився і вирішив цю проблему". Потрібні деталі, факти, аналіз та рішення.

Ще однією поширеною проблемою українських бізнесменів є небажання інвестувати час та ресурси в довгострокові відносини. Наведу приклад із власного життя: телефоную будівельнику: "Алло! Іване Івановичу, доброго дня! Тут потрібно ремонт зробити. Бюджет 10-15 тисяч доларів. А коли приїхати зможете? А, ви вже тут? Біля дверей? Прекрасно". Звертаюся до тієї ж людиниза півроку: "Алло! Іване Івановичу, доброго дня! Мені потрібно замочок врізати невеличкий на двері. На 200-300 гривень. Сьогодні не можете? А завтра? А в лютому?" Такий Іван Іванович думає, що завтра не існує, а всі гроші треба заробити сьогодні. Тому він не вважає, що потрібно інвестувати свій час у таку дрібничку, як відносини зі мною. Що я роблю наступного разу? Наймаю когось іншого. Європейці прагнуть свій час інвестувати в довгострокові відносини.

Не менш важливою в бізнесі є довіра – це те, на чому будується бізнес в Європі та Штатах. Українці, на жаль, не завжди усвідомлюють, що її можна підірвати. У США мене вчили: хочеш довіри – користуйся одним простим правилом: "Недообіцяй і перевиконай". Що бачимо в Україні? Від прибиральниці і до вищого керівництва: "Переобіцяй і недовиконай". Це підриває довіру. Основне правило: будь обережним із тим, що обіцяєш. Бо це усна угода. Ви потисли руки – зобов’язані виконувати домовлене.

А в Україні ж часто буває так: є підписаний контракт, люди домовились. Але потім одна зі сторін каже: "Я не можу виконати цю угоду, бо змінились обставини: постачальники підвели або курс змінився". Якщо ви це кажете нашим європейським партнерам – бізнес на цьому закінчився і двері в Європу зачиняються.

Довіру підриває не лише порушення обіцянок, але й занадто коштовні речі: мерседеси, луївіттони… Шлях до серця європейця – скромність. Це фундамент, на якому побудована Європа.

Довідка:

Дмитро Крепак закінчив Московський державний університет міжнародних відносин (м. Москва, Російська федерація), де отримав диплом магістра з розвитку міжнародного бізнесу. У 2001 році отримав диплом MBA в Уортонській школі бізнесу Пенсільванського університету (Wharton School of Business, University of Pennsylvania), США.

У банківський сфері працює з 1994 року. До обрання Головою Правління КРЕДОБАНКу він обіймав посаду Заступника Голови Правління з роздрібного бізнесу у ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк". У період з 2006 року по 2011 рік працював в системі "Райффайзенбанк Аваль". Має понад п’ятирічний досвід роботи в Сполучених штатах Америки.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!