Період напіврозпаду. Потенційні союзники ставлять під сумнів парламентську більшість «донецьких»

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 1855 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 16/11/2012Дата публікації

У результаті скандальних на весь світ виборів «регіонали» хоч і зберегли найбільшу фракцію в новій Верховній Раді, але отримали найгостріший дефіцит нардепів для формування навколо себе стійкої коаліції. Мінімально необхідні для цього 226 голосів збираються тільки за участі і комуністів, і мажоритарників-самовисуванців, однак і ті, й інші з проходженням у ВР затіяли свою гру з різким підвищенням ставок. Змагаються між собою за володіння в парламенті «золотою акцією» два Петра — Симоненко та Порошенко. Щоправда, у Петра Миколайовича своя фракція вже є, а Петро Олексійович поки торгує повітрям — у нього, по-перше, немає 32 багнетів (мінімальна фракція, згідно з новим регламентом), а, по-друге, поки регіонали не сказали, чи готові вони допустити таку вольницю.

Про це пише Олег Поліщук в «Коментарях».

ДВА ФРОНТИ ДЛЯ «ХОТІЛОК» СИМОНЕНКА

Якщо додати до 185-ти нардепів-«регіоналів» фракцію КПУ, виходить лише 217 багнетів, втім, нестача десятка мандатів компенсується насамперед за рахунок мажоритарників-самовисуванців, що орієнтуються на групу Льовочкіна-Фірташа. Але ця арифметична операція виглядає просто тільки в теорії, на практиці ж знову зливатися з ПР в одне парламентське ціле Симоненко не поспішає. Точніше, лідер комуністів поки запросив занадто високу ціну за участь своєї фракції в правлячій коаліції — кілька міністерських портфелів в оновленому Кабміні та митницю. Виглядає все це як формений блеф. По-перше, конкретна цифра урядових «хотілок» КПУ не звучить, а по-друге, за інформацією «Коментарів» із достовірних джерел, Симоненко отримав альтернативну пропозицію, від якої йому не хочеться відмовлятися (хоч і страшно) — бути повноважним представником «Русского міра» в українському парламенті, до того ж на дуже хороших умовах. Тепер комуністи, відкусивши на виборах-2012 чимало голосів у ПР на сході та півдні країни, марять повним електоральним реваншем у колись «червоному», а зараз «біло-блакитному» поясі. Українській владі нічого Петру Миколайовичу, по суті, запропонувати натомість, а розколоти фракцію КПУ тепер набагато складніше, адже Симоненко її на дві третини оновив.

Поновити комуністам активну співпрацю з Кремлем допоміг старий товариш по лівому рухові Віктор Медведчук, який зараз виступає головним посередником у спілкуванні Володимира Путіна з українською політичною елітою. Петро Миколайович і Віктор Володимирович дружать ще з тих пір, як з-під їхнього спільного пера майже 10 років тому вийшов найодіозніший проект політреформи, що отримав майже офіційну назву «модель Симоненка – Медведчука». А перед президентськими виборами 2010 року КПУ і СДПУ(о) взагалі об’єдналися в «Блок лівих і лівоцентристських сил». Втім, після останнього провалу медведчуківської операції із впровадження «професійних росіян» у нову ВР у екс-есдека особливого вибору на роль «послів російської волі» не було — одним одеситом Марковим милий не будеш. Та можна не сумніватися, що всередині самої ПР буде створено таке собі неформальне утворення з декількох депутатів, які чітко орієнтуватимуться на побажання друзів із Росії. До них можна віднести Сергія Ківалова, Вадима Колесніченка, Дмитра Табачника, а також Андрія Деркача і чотирьох «регіоналів» з групи Віктора Нусенкіса, які змінюють свою точку зору на будь-яке питання по дзвінку з резиденції московського патріарха та чуйно уловлюють будь-які сигнали з Кремля.

Втім, поки говорити про таку конфігурацію проросійських сил у парламенті ще рано. Симоненко пробує всидіти на двох стільцях — як досить боягузливий політик, Петро Миколайович завжди віддавав перевагу синиці в руках. Він уже озвучив свої хотілки регіоналам, а Віктору Володимировичу пробує довести, що принесе більше користі, коли отримає своїх міністрів, а по ключових позиціях завжди голосуватиме у відповідності з принципами радянського інтернаціоналізму. Та Симоненко не може не розуміти, що головне завдання, яке перед ним зараз стоїть, — зробити все можливе, щоб регіонали не мали більшості.

12 БАГНЕТІВ ДЛЯ «БІЛО-БЛАКИТНИХ»

Для створення парламентської більшості без КПУ «регіоналам» необхідно схилити на свою сторону мінімум 41-го мажоритарника з 50-ти, які є або самовисуванцями, або представниками партій, що не пройшли до ВР («Єдиний центр», Народна партія, «Союз» і Радикальна партія). Ця задача виглядає архіскладною. 10 самовисуванців йшли на вибори з радикально опозиційною риторикою та переважно перемогли на своїх округах провладних кандидатів, тому спочатку схильні до більш-менш самостійної гри. З цієї «незалежної» півсотні мандатів Партія регіонів повністю може розраховувати тільки на 10 квазісамовисуванців, які насправді входять в «газову» групу, та на двох членів фракції ПР поки ще цього скликання — Володимира Зубика та Григорія Калетніка. Останній разом зі своєю племінницею Оксаною Калетник, що пройшла до парламенту, має серйозне поле для маневру: по-перше, сімейство Калетнік досі є головним спонсором КПУ, а по-друге, Калетніки уникли лобового зіткнення в рідній Вінниччині зі своїм земляком Петром Порошенком, у планах якого зібрати свою фракцію виключно з «незалежних» мажоритарників.

ПОРОШЕНКО МАЄ ДОВЕСТИ СУПЕРВІДДАНІСТЬ

Під рукою у нинішнього міністра економіки тільки чотири мандати, тому, за даними «Коментарів», допомогти зібрати ще 28 депутатських багнетів зголосилися поки що глава МНС Віктор Балога (висуванці від ЄЦ перемогли тільки в трьох округах Закарпаття) та Володимир Литвин, який закінчує свою спікерську кар’єру та в чиєму розпорядженні також всього чотири мандати, якщо не вважати трійку «народників», що пройшли за партійним списком ПР (Ігор Шаров, Олег Зарубінський, Катерина Ващук). І Литвин, і Балога, і Порошенко мають хороші організаторські здібності та контакти серед інших самовисуванців, а двоє останніх — чималий фінансовий ресурс.

У свій час Литвина багато що пов’язувало з бізнесменом Ігорем Єремєєвим (група «Континіум» відхопила на опозиційній Волині за мажоритаркою дві депутатські корочки і давно все вирішує без Володимира Михайловича), а Балогу — з колишнім міністром транспорту та дніпропетровським губернатором Віктором Бондарем, який переміг главу Хмельницького облради, «регіонала» Миколу Дерикота. Сам Порошенко дуже сподівається схилити до співпраці свого старого знайомого, колишнього головного податківця країни Сергія Буряка та самовисуванця від Віктора Пінчука Якова Безбаха. Нарешті, в майбутній фракції можуть знову возз’єднатися «любі друзі» — Петро Порошенко та Давид Жванія, ну а відсутнього в парламенті Олександра Третьякова цілком здатен замінити інший бізнес-партнер Ігоря Коломойського Ігор Палиця. До цієї видної компанії може долучитися самовисуванець Костянтин Жеваго зі своєю самовисуванкою Анжелікою Лабунською. Таке осереддя інтересів мільярдерів в одній фракції теоретично ліквідує відсутні мандати до 32-х. Щоправда, все залежатиме від того, наскільки жорсткою буде позиція Банкової. Тиждень тому була дана команда зганяти всіх у фракцію ПР, але поки, не відчуваючи ніякого тиску силовиків, мажоритарники не поспішають. Але, як тільки долучаться силовики, ні Балога, ні Порошенко нічого зробити не зможуть. Питання тільки в тому, а чи захоче Банкова включати репресивну машину вже зараз? Проти цього поки виступають і Клюєв, і Льовочкін (кожен зі своїх міркувань), але яка позиція буде у Януковича, поки неясно. Хоча, яким би не був розклад більшості, сьогодні в ПР є одна чітка установка — спікером може бути тільки своя людина і для того, щоб переломити цю установку, Порошенку і Ко треба зробити майже неможливе — довести Януковичу, що вони ніколи його не зрадять в найвідповідальніший момент.

ПОДІЛ ФРАКЦІЇ ПР

Фактично жити багаторічному міфу про «регіональну» монолітність залишилося максимум до нового року. Першу скрипку в новій «біло-блакитний» фракції будуть грати «ахметовці» та «клюєвці», що долучилися до них, а нардепи, які орієнтуються особисто на Віктора Януковича, — лише другу. «Газовики», схоже, стають «третіми зайвими», на яких цілком можуть списати і жорстку реакцію на українські вибори–2012 Заходу, і тотальне ураження влади від опозиції у столиці. Адже не дарма першою публічною заявою, яку зробив Сергій Льовочкін після 28 жовтня, стало спростування чуток про його найближчу відставку з поста глави Адміністрації Президента. Поки від відставки главу Адміністрації рятує лише те, що звільнивши його Президент порушить баланс сил у самій ПР. А це стане проблемою для самого Віктора Януковича.

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!