теги: росія

У чому путінська Росія 2014 наслідує кайзерівську Німеччину 1914: ідеологічні тенета мілітаризму

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2059 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 19/05/2014Дата публікації

«Мир – неваблива мрія. Війна – частина божественної світобудови. Без війни світові загрожує прірва матеріалізму». Фельдмаршал Хельмут фон Мольтке.

«Ты в каждой тени пытаешься увидеть своего врага, потому что без врага нет боя, а без боя нет победы, твоя задача выследить врага; к черту границы». Соціальний ролик російської армії, 2013.

Ідея місійності «русского міра», одвічного протистояння «святой Русі» західному матеріалізмові, фетишизм «георгіевской лєнти» – уся ця ідеологічна солянка, заброджена на «православ’ї головного мозку», не є виключно витвором сучасних російських політтехнологів. Хоча у креативності чільному ляльководу Кремля Владиславу Суркову, поза сумніву, не відмовиш…

Усе це вирощено на пізньому німецькому ідеалізмові, препарованому слов’янофілами ще у другій третині ХІХ ст. та перероджено рафінованим кремлівським націоналізмом нульових.

Так, сучасна путінська Росія – ще далеко не нацистська Німеччина. І до ідейної стрункості, й до воєнної потужності рейху їй ще далеко. Хоча тренд простежується цілком очевидний. Тим не менш, у знаковій промові Володимира Путіна в Георгіївському залі проникливі спостерігачі недарма виявили очевидні топоси, присутні у публічних виступах Адольфа Гітлера.

Національний мілітаризм і переконання у власній місійності роблять два режими – передвеймарський германський та постєльцинський російський – справжніми близнюками, хоча й не однояйцевими.

І ті, й інші вважали, що нація гартується у війні. Війна – спосіб мобілізації внутрішніх резервів та оприявнення найкращих якостей національного духу – der Geist.

Цитата з Хельмута фон Мольтке, винесена в епіграф цієї колонки, виявилася майже тотожною тому, що вже в наші дні заявив неофіційний кремлівський шут і «богослов» Іван Охлобистін, представляючи одіозну «Доктрину 77» (утім, офіційний блазень Кремля Владимір Жиріновський верещить про це вже не один рік поспіль).

Ідея не нова. Ще німецькими теологами кінця ХІХ ст. війна з ідейно та духовно ворожими сусідами вважалася високою метою. На 1914 рік ця ідеологія набула всіх можливих ознак не лише політичної, а й релігійної доктрини, стала «німецькою теологією війни» – Deutsche Kreigstheologie.

Військове месіанство – Ausgewähltheit – перетворилося мало не на складову протестантського катехізису, постулати якого прищеплювали зі шкільної лави майбутньому поколінню штурмовиків, що згодом перетворилися на ядро гітлерівської націонал-соціалістичної партії.

Так само, як сучасні росіяни готові у своїй абсолютній більшості (58%, за останнім опитуванням) підтримати військову інтервенцію в Україну, німці рівно сто років тому були охочі проливати кров на території Франції, вважаючи французів народом, зараженим потворним духом республіканізму та лібертіанства.

Мовляв, Німеччини заповідано служити «молотом Божим» в історії глобального порятунку людства – Heilsgeschichte, того, що Гегель називав втіленням «вищої мети» – Zeitgeist.

Засади цієї ідеології були оформлені теологом Отто Баумгартеном в опублікованій в 1902 р. проповіді Jesu Patriotismus. Ідеї Баумгартена набули поширення та лягли в основу так званої Weltpolitik – морального виправдання колоніальної та імперіалістичної політики кайзера Вільгельма.

Авторитетний богослов того часу Фердінанд Каттенбуш в своєму есе «Моральне право воювати» – Das sittliche Recht des Kreiges – запропонував доволі специфічну герменевтику слів Христа про любов. За Каттенбушем, прагнення німецької нації вдихнути праведний дух у сусідні народи шляхом силового тиску на них є ніщо інше як втілення божественної любові, старання виправити зараженого пороком ближнього. А для цього не гріх вдатися й до збройного примусу.

Щось на зразок «політичного православ’я» сучасного кремлівського розливу…

Сьогоднішні «сепаратисти» на сході України, які викрадають журналістів та катують вірних уряду військових, так само не гребують поширювати в інеті свої заяви у типовому шахідському антуражі на тлі ікон, залучаючи показові меседжі боротьби світла з темрявою, «святої Русі» з «гнилою демократією заходу»…

Сотнею років тому по той бік Ельби на широкому суспільному рівні була прийнята ідеологія війни як трибуналу, на якому Бог судитиме ворогів Німеччини – Weltgericht. Яким був цей суд, знає кожен школяр з долі Веймарської Німеччини, чи то пак з долі Третього райху.

Світ заплатив надто високу ціну за шлях людства від «божественного трибуналу» до трибуналу в Нюрнберзі.

Як не дивно, ідеї війни як засобу «примусу до миру» цілком відродилися з-поміж тих, чиї предки, здавалося б, подолали злотворний міф нацизму, поклали життя на вівтар перемоги людства над ідеями Weltgericht.

Автор: Дмитро Рибаков

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!