Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XL. Жінки в тюрмі

  • 1506 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XL

Жінки в тюрмі

Ці люди, які "вторглися", мали піти в тюрму за те, що перетнули кордон і в’їхали у Трансвааль без дозволів. Читач, який бачив список їхніх імен, побачить, що якби деякі з цих імен було розкрито заздалегідь, то, можливо, поліція не заарештувала б людей, які їх носять. Скажімо, це стосувалося мене. Мене двічі або тричі заарештовували, але після цього поліція припинила перешкоджати мені на кордоні. Ніхто не знав, що ця група вирушила в дорогу, і, звичайно, новина не подавалась у газети. Крім того, учасникам групи було сказано не називати свої імена навіть поліції й заявляти, що вони назвуть їх у суді.

Поліція була знайома зі справами такого роду. Після того, як індійці взяли за звичку добиватись арешту, вони часто не називали своїх імен просто заради розваги, й тому поліція не помітила нічого дивного в поведінці групи з Феніксу, яку, відповідно, заарештували. Потім їх судили і присудили по три місяці ув’язнення з трудовою повинністю (23 вересня 1913 року).

Сестри, які зазнали розчарування у Трансваалі, тепер в’їхали до Наталю, але після в’їзду до країни без дозволів їх не заарештували. Тому вони доїхали до Ньюкасла й узялися за роботу відповідно до планів, визначених раніше. Їхній вплив поширювався зі швидкістю блискавки. Сумна історія про кривди, завдані індійцям податком у три фунти, зачепила працівників до глибини душі, й вони розпочали страйк. Я отримав новину про це телеграфом і був настільки ж здивований, як і задоволений. Що мені було робити: я не був готовий до цього дивовижного пробудження. Я не мав ані людей, ані грошей, які допомогли б мені впоратись із роботою, що стояла переді мною. Але я дуже чітко бачив свій обов’язок. Я повинен поїхати до Ньюкасла і зробити все, що зможу. Я одразу подався туди.

Уряд більше не міг залишати сміливих трансваальських сестер на свободі, де вони продовжували б свою діяльність. Їх також засудили до ув’язнення на той самий термін – три місяці – й посадили в ту саму тюрму, що й групу з Фенікса (21 жовтня 1913 року).

Ці події зворушили серця індійців не тільки в Південній Африці, але й на батьківщині до самих її глибин. Сер Ферозешах доти залишався байдужим. У 1901 році він наполегливо радив мені не їхати в Південну Африку. Він вважав, що для індійських заморських емігрантів не можна нічого зробити, поки не досягла свободи Індія, і рух сатьяграхи на початкових стадіях справив на нього слабке враження. Але жінки в тюрмі апелювали до нього, як ніщо інше. І, як він сам висловився у своїй промові в Бомбейському муніципалітеті, його кров закипала від думки про цих жінок, які перебувають у тюрмах поруч зі звичайними злочинцями, й Індія більше не може не зважати на цю справу.

Сміливість жінок було неможливо описати. Всі вони сиділи в тюрмі Марітцбурга, де їм значною мірою допікали. Їхня їжа була найгіршої якості, а їхнім завданням стало прання. До кінця терміну їм не дозволяли передавати їжу ззовні. Одна з сестер дотримувалася релігійної обітниці обмежуватися конкретним набором продуктів. Після значних труднощів влада тюрми дозволила їй ці продукти, але їжу, яку їй давали, неможливо було їсти. Сестрі дуже була потрібна оливкова олія. Спершу вона її не отримувала, а коли отримала, олія була старою і протухлою. Вона запропонувала купити олію за власний рахунок, але їй сказали, що тюрма – не готель, і вона повинна їсти ту їжу, яку їй дають. Коли цю сестру звільнили, вона була просто-таки скелетом, а її життя врятували, тільки доклавши значних зусиль.

Інша жінка повернулася з тюрми зі смертельною лихоманкою, яка здолала її через кілька днів після звільнення (22 лютого 1914 року). Як я можу її забути? Валліамма Р. Манусвамі Мудаліар була молодою дівчиною з Йоганнесбурга, якій було тільки шістнадцять років. Коли я побачив її, вона була прикута до ліжка. Оскільки вона була високою дівчиною, жахливо було дивитися на її виснажене тіло.

- Валліамма, ти жалкуєш про те, що пішла в тюрму? – запитав я.

- Жалкую? Я й тепер готова ще раз піти в тюрму, якщо мене заарештують, – сказала Валліамма.

- Але якщо призведе до твоєї смерті? – наполягав я.

- Мені все одно. Хто б не хотів померти за батьківщину? – була її відповідь.

Через кілька днів після цієї розмови Валліамми більше не було з нами у плоті, але вона залишила нам у спадок безсмертне ім’я. В різних місцях було проведено жалобні збори, й індійці вирішили звести "Валліамма-Хол" на згадку про найвищу жертву цієї доньки Індії. На жаль, це рішення досі не виконано на практиці. Було багато труднощів. Спільноту розривали внутрішні суперечності; ключові працівники йшли геть один за іншим. Але незалежно від того, чи буде збудовано хол із каменю й цементу, подвиг Валліамми – безсмертний. Вона збудувала храм свого служіння власноруч, а її славний образ і нині має для себе постійне місце в багатьох серцях. А ім’я Валліамми житиме в історії південноафриканської сатьяграхи стільки, скільки житиме Індія.

Жертва, принесена цими сестрами, була цілковито чистою, вони нічого не знали про юридичні формальності, а багато з них нічого не знали про країну, і їхній патріотизм ґрунтувався тільки на вірі. Деякі з них були неграмотні й не могли читати газет. Але вони знали, що честі індійців завдають смертельного удару, і те, що вони пішли в тюрму, було криком агонії та молитвою з глибини душі – це була найчистіша з усіх жертв. Бог завжди приймає таку сердечну молитву. Жертва дає плоди лише тією мірою, якою вона чиста. Бог прагне людської відданості. Він радий прийняти гріш вдови, пожертвуваний самовіддано, тобто без егоїстичних мотивів, і відшкодовує за нього тисячоразово. Безхитрісна Судама пожертвувала жменьку рису, але ця маленька пожертва поклала край багаторічній нужді та голоду. Ув’язнення багатьох людей може бути безплідним, але самовіддана жертва однієї-єдиної чистої душі ніколи не буде даремною. Ніхто не знає, чию пожертву в Південній Африці Бог прийняв і чия пожертва дала завдяки цьому плоди. Але ми знаємо, що пожертва Валліамми дала плоди, як і пожертва багатьох інших сестер.

Незліченні душі віддавали себе в минулому, віддають нині й віддаватимуть у майбутньому на служінні країні та людству, й так має бути, й ніхто не знає, хто чистий. Але сатьяграхі можуть бути певні, що навіть якщо тільки один серед них чистий, як кристал, то його жертви вистачить для досягнення цілі. Світ стоїть на фундаменті з сатья, або ж істини. Асатья, що ознчає неістинне, також означає неіснування – а сатья, або ж істина, також означає те, що є. Якщо неістинне навіть не існує – його перемога поза питанням. А істина, будучи тим, що є, не може бути знищена. Таким є вчення сатьяграхи у двох словах.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!