Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XXXVІ. Тур Гокхале

  • 1511 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XXXVI

Тур Гокхале

Так сатьяграхі продовжували розмірене життя на фермі імені Толстого й готувалися до того, що чекало на них у майбутньому. Вони не знали, та й їм було байдуже, коли закінчиться боротьба. Вони дотримувалися тільки однієї обітниці, а саме відмовлятись підкоритися Чорному Акту й зазнати будь-яких труднощів, що випливали з цієї непокори. Для борця сама боротьба – перемога, адже він отримує задоволення тільки від неї. Й оскільки на ньому лежить відповідальнрість за проведення боротьби, він вірить, що перемога чи поразка, насолода чи біль залежать від нього самого. У його словнику нема такого слова, як біль або поразка. Як сказано в Гіті, насолода й біль, перемога й поразка для нього – те саме.

Час від часу окремі сатьяграхі йшли в тюрму. Але коли не було нагоди, щоб піти в тюрму, то будь-кому, хто спостерігав би за зовнішньою діяльністю Ферми, тяжко було б повірити, що тут живуть сатьяграхі чи що вони готуються до боротьби. Якби Ферму випадково відвідав скептик, то якби він був другом, він пожалів би нас, а якби критиком – він би нас засудив. "Ці люди, – зазначив би він, – облінились і тому ведуть життя нероб у цій усамітненій місцині. Їм набридло сідати в тюрму, й тому вони насолоджуються життям у цьому фруктовому саду далеко від гамору великих міст". Як можна пояснити цьому критику, що сатьяграхі не може піти в тюрму, порушивши моральний закон, що саме ця мирність і стриманість і становлять його підготовку до "війни", та що сатьяграхі, не думаючи про допомогу людей, покладається на Бога як на свій єдиний прихисток? Зрештою сталися, чи Бог змусив статися, події, яких ніхто не очікував. Прийшла також допомога, якої так само ніхто не передбачав. Випробування прийшло цілком неочікувано, а врешті ми отримали відчутну перемогу, очевидну для кожного.

Я просив Гокхале та інших лідерів приїхати в Південну Африку та вивчити становище індійських поселенців на місці. Проте я сумнівався, чи справді хто з них приїде. Містер Рітч намагався організувати візит на субконтинент якогось індійського лідера. Проте хто б насмілився поїхати, коли боротьба перебувала в найнижчій стадії? Гокхале в 1911 році був в Англії. Він вивчав боротьбу в Південній Африці. Раніше він ініціював у Законодавчій Раді Індії дебати й зареєстрував резолюцію (25 лютого 1910 року) на користь заборони вербувати зв’язану контрактами робочу силу для Наталю, й резолюцію було прийнято. Я весь час перебував із ним на зв’язку. Він зустрівся з Державним секретарем у справах Індії й повідомив його про свій намір поїхати в Південну Африку й самому ознайомитись із фактами. Міністр схвалив місію Гокхале. Гокхале написав мені, попросивши організувати програму шеститижневого туру та вказавши найпізнішу дату, коли він повинен буде поїхати з Південної Африки. Ми були просто переповнені радістю. Досі жоден індійський лідер не бував у Південній Африці – та й, якщо на те пішло, в жодному місці поза Індією, куди емігрували індійці, з метою вивчення їхнього становища. Тож ми усвідомлювали важливість візиту такого видатного лідера, як Гокхале, й вирішили влаштувати йому прийом, якому позаздрили б навіть князі, й повезти його в основні міста Південної Африки. Як сатьяграхі, так і інші індійці бадьоро взялися за великі приготування до зустрічі. Європейців також запросили приєднатись, і вони таки приєдналися до прийому. Ми також вирішили, що за можливості скрізь слід організовувати громадські збори в муніципалітетах, і щоб головували при цьому мери міст, якщо вони на це погодяться. Ми захотіли прикрасити основні станції на залазниці та спромоглись отримати на це необхідні дозволи в більшості випадків. Зазвичай таких дозволів не надають. Але наші великі приготування справили вплив на владу, яка виявляла у цій справі стільки симпатії, скільки могла. Наприклад, тільки у Йоганнесбургу прикрашання Паркової станції забрало нам близько двох тижнів, оскільки воно включало велику орнаментальну арку-привітання, розроблену містером Калленбахом. В самій Англії Гокхале отримав передсмак того, якою є Південна Африка. Державний секретар у справах Індії вже повідомив уряд Союзу про високий ранг Гокхале, його становище в імперії і т.д. Але хто подумав би про те, щоб забронювати йому квиток або зарезервувати добру каюту? У Гокхале було таке слабке здоров’я, що йому була потрібна зручна каюта, де б він міг хоч трохи лишатися сам. Адміністрація Пароплавства різко заявила, що такої кабіни нема. Я не пригадую, чи Міністерство у справах Індії повідомив про це сам Гокхале, чи хтось із його друзів. З Міністерства у справах Індії директорам Пароплавства відправили лист, і в розпорядження Гокхале було надано найкращу каюту, тоді як раніше такої не було. З цього початкового зла вийшло на добро. Капітан пароплава отримав інструкції добре поводитись із Гокхале, і, як наслідок, той щасливо й мирно доїхав до Південної Африки. Гокхале був настільки ж веселим і жартівливим, як і серйозним. Він брав на пароплаві участь у різних іграх і розвагах і тому став дуже популярним серед пасажирів. Уряд Союзу виявив Гокхале гостинність під час перебування у Преторії й надав у його розпорядження салун державної залізниці. Він порадився зі мною з цього приводу, а потім прийняв пропозицію.

Гокхале ступив на берег у Кейптауні 22 жовтня 1912 року. Його здоров’я було значно слабшим, ніж я очікував. Він дотримувався певної дієти й не міг витримати значної втоми. Програма, яку я для нього розробив, була для нього надто важкою, й тому я обмежив її, наскільки було можливо. Гокхале був готовий пройти всю програму в її початковому вигляді, якби було неможливо внести зміни. Я глибоко розкаявся у своїй дурості, що окреслив таку виснажливу програму, не порадившись із ним. Було зроблено певні зміни, але багато що довелося залишити незмінним. Я не усвідомив раніше необхідності забезпечити Гокхале можливість побути цілком самому, й мені було надзвичайно важко цього добитися. Та все ж я в інтересах істини мушу з усією скромністю заявити, що оскільки я любив і вмів доглядати за хворими та літніми людьми, то щойно усвідомивши свою помилку, я переглянув усю організацію з тим, щоб бути в змозі створити для Гокхале мир і спокій. Впродовж туру я був його секретарем. Добровольці, одним із яких був містер Калленбах, були дуже уважні, і я не думаю, що Гокхале було колись незручно чи важко через брак допомоги. Було ясно, що нам слід провести великі збори в Кейптауні. Я вже писав про Шрайнерів. Я попросив сенатора В.П.Шрайнера, голову цієї знаменитої родини, головувати на цих зборах, і він був настільки ласкавий, що погодився. Відбулися великі збори, на які прийшло багато індійців та європейців. Містер Шрайнер привітав Гокхале добре дібраними словами й висловив своє співчуття до справи індійців Південної Африки. Гокхале виголосив промову – стислу, зі здоровими судженнями, тверду, але люб’язну, яка потішила індійців та викликала захоплення у європейців. Фактично Гокхале завоював серця неоднорідного народу Південної Африки першого ж дня, коли ступив на південно-африканську землю.

З Кейптауна Гокхале мав за два дні залізницею потрапити в Йоганнесбург. Полем бою був Трансвааль. Після виїзду з Кейптауна першою великою прикордонною станцією Трансваалю був Клерксдорп. Оскільки в кожному з цих міст жило багато індійців, Гокхале мав зупинитись і відвідати збори у Клерксдорпі, а також на станціях між Клерксдорпом і Йоганнесбургом – Потчефструмі та Крюгерсдорпі. Тому він виїхав із Клерксдорпа спеціальним поїздом. На зборах головували мери цих міст, і на жодній зі станцій поїзд не зупинявся більше ніж на годину-дві.

Поїзд прибув до Йоганнесбурга пунктуально, хвилина у хвилину. На пероні був поміст, спеціально зведений для цієї мети та вкритий пишними килимами. Разом з іншими європейцями, був присутній містер Елліс, мер Йоганнесбурга, який надав свою машину в розпорядження Гокхале на час його перебування в Золотому Місті. Прямо на вокзалі Гокхале подарували вітальне звернення. Звичайно, йому дарували звернення скрізь. Йоганнесбурзьке звернення було закарбовано на твердій пластині у формі серця з золота з Ранду, встановленій на дереві тік із Родезії. На пластині була карта Індії та Цейлону, а по обидва боки її обрамлювали золоті пластинки, на одній з яких було зображення Тадж-Махалу, а на іншій – характерний індійський краєвид. Індійські краєвиди також були гарно вирізьблено на дереві. Представлення всіх присутніх Гокхале, зачитування звернення, відповідь і отримання інших звернень, які приймалися після прочитання – все це забрало не більше двадцяти хвилин. Звернення було досить коротким, щоб зачитати його за п’ять хвилин. Відповідь Гокхале забрала не більш ніж іще п’ять хвилин. Добровольці підтримували такий чудовий порядок, що на помості було не більше людей за передбачену зручну кількість. Шуму не було. Надворі був велетенський натовп, однак нікому не заважали приходити та йти геть.

Гокхале розмістили у чудовому будинку, що належав містеру Калленбаху, розташованому на верхівці пагорба за вісім кілометрів від Йоганнесбурга. Гокхале одразу тут сподолабось, оскільки краєвид був приємним, атмосфера вмиротворювала, а дім, хоч і простий, був сповнений мистецтва. В місті було орендовано спеціальний офіс, щоб Гокхале приймав усіх відвідувачів – у ньому було три кімнати: приватний кабінет для Гокхале, вітальня та чекальня для відвідувачів. Гокхале возили з приватними візитами до деяких визначних людей у місті. Було організовано приватну зустріч із чільними єврпопейцями, щоб дати Гокхале повне розуміння їхньої точки зору. Крім того, було проведено бенкет на честь Гокхале, на який запросили 400 осіб, включно із близько 150 європейцями. Індійців пускали за квитками ціною в гінею – домовленість, яка дозволила нам покрити витрати на бенкет. Меню було повністю вегетаріанським, і не було вин. Куховаренням зайнялися добровольці. Важко дати тут достатнє уявлення про це. Індуси та мусульмани в Південній Африці не дотримуються обмежень стосовно спільного харчування. Проте вегетаріанці не їдять м’яса. Деякі з індійців були християнами, з якими я був настільки ж близький, як і з рештою. Ці християни переважно є нащадками зв’язаних контрактами працівників, і багато з них заробляють собі на життя роботою офіціантами в готелях. Саме за допомогою цих людей стало можливим організувати кулінарію на таку широку ногу, що в меню було близько 15 страв. Сидіти за одним столом зі стількома індійцями, з виключно вегетаріанським меню і взагалі без вин стало для європейців новим і чудовим досвідом. Для багатьох із них новими були всі три пункта, а два з них були новими для всіх.

Цим зборам Гокхале адресував свою найдовшу та найважливішу промову в Південній Африці. Готуючи цю промову, він ретельно нас опитав. Він заявив, що все життя його практикою було не нехтувати точкою зору місцевих людей і навіть іти їй назустріч, наскільки це в його силах, і тому він запитав мене, що я, зі свого погляду, хотів би, щоб він сказав. Я мав викласти це на папері й бути готовим не ображатися, навіть якщо він не використає жодного слова чи ідеї з моєї чернетки, яка повинна бути ані надто короткою, ані надто довгою, але не повинна пропустити жодного хоч скількись важливого пункту. Я можу одразу сказати, що Гокхале не використав нічого з моїх слів узагалі. Я б ніколи й не очікував, що людина, яка настільки чудово володіє англійською мовою, як Гокхале, перейме мою фразеологію. Не можу навіть сказати, що Гокхале прийняв мої ідеї. Та оскільки він визнавав важливість моїх поглядів, я прийняв як належне, що він напевно якимось чином включив мої ідеї у свої висловлювання. Хід думок Гокхале був такий, що ніхто не міг би сказати, чи було в них відведено хоч якесь місце його власним ідеям. Я слухав кожну промову Гокхале, проте не пригадую жодного випадку, коли б я міг бажати, щоб він не висловив певної думки чи опустив певний прикметник. Чіткість, твердість і люб’язність висловлювань Гокхале випливали з його невтомної праці та несхитної відданості істині.

В Йоганнесбургу нам також треба було провести масові збори виключно індійців. Я завжди наполягав на тому, що говорити або рідною мовою, або гіндустані – індійською лінгва франка, й завдяки цьому мені було так легко встановити близькі стосунки з індійцями у Південній Африці. Тому я дуже хотів, щоб і Гокхале розмовляв з індійцями мовою гіндустані. Я знав про погляди Гокхале з цього приводу. Ламана гінді його б не задовольнила, й тому він говорив би або мовою маратхі, або англійською. Здавалося штучним, щоб він говорив мовою маратхі в Південній Африці, й навіть якби він говорив мовою маратхі, його промову довелося б перекладати на гіндустані заради членів публіки з Гуджарату та північної Індії. А раз так – чим зашкодить, якщо він говоритиме англійською? На щастя для мене, у мене був один аргумент, який Гокхале прийняв як вирішальний на користь промови мовою маратхі. В Йоганнесбургу було багато мусульман-конкані та кілька індусів із Махараштри, й усі вони дуже хотіли, щоб Гокхале виступав мовою маратхі й попросили мене висловити Гокхале прохання говорити їхньою рідною мовою. Я сказав Гокхале, що ці друзі будуть надзвичайно потішені, якщо він розмовлятиме маратхі, а я перекладатиму його маратхі мовою гіндустані. Гокхале вибухнув сміхом і сказав:

- Я вже вловив, наскільки ви знаєте гіндустані – це досягнення, з яким вас не можна аж надто привітати. Але тепер ви пропонуєте перекладати маратхі на гіндустані. Чи можна дізнатися, де ви набули такого глибокого знання маратхі?

Я відповів:

- Те, що стосується моєї гіндустані, так само правда і щодо моєї маратхі. Я на знаю ані слова маратхі, але впевнений, що вловлю суть вашої промови мовою маратхі на тему, з якою я знайомий. У будь-якому разі ви побачите, що я не розтлумачу людям ваші слова хибно. Є інші люди, які добре знають маратхі, які можуть бути вашими перекладачами. Але, мабуть, ви на таке не погодитеся. Тож, будь ласка, покладайтеся на мене й говоріть мовою маратхі. Я також, спільно з друзями-конкані, прагну почути вашу промову мовою маратхі.

- Ви завжди гнете своєї, – сказав Гокхале. – Й ніхто мені не допоможе, оскільки я тут відданий на вашу ласку.

Сказавши так, Гокхале погодився на мою пропозицію, й відтоді аж до Занзибару на подібних зустрічах завжди розмовляв мовою маратхі, а я був спеціально призначеним ним перекладачем. Я не знаю, чи зміг я переконати Гокхале, що, ніж говорити чудовою англійською, більш бажано, наскільки це можливо, говорити рідною мовою чи навіть ламаною гінді з граматичними помилками. Але я знаю, що, навіть якщо лише заради того, щоб потішити мене, він розмовляв у Південній Африці мовою маратхі. Після того, як він виголосив кілька промов, я бачив, що він був більш ніж задоволений результатами експерименту. Гокхале своєю поведінкою в Південній Африці у багатьох випадках показав, що корисно потішити своїх послідовників у випадках, де не йдеться про принципове питання.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!