Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



XXXII. Друга делегація

  • 1164 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XXXII

Друга делегація

Тож сатьяграхі садили в тюрми чи депортували. Іноді було затишшя, а потім буря – проте обидві сторони дещо ослабли. Уряд зрозумів, що не може сподіватися підкорити стійких прихильників сатьяграхи, посадивши їх у тюрму, а політикою депортацій він лише поставив себе у погане становище. Уряд також програв деякі справи в судах. Індійці, зі свого боку, були не в змозі дати потужну відсіч. Для цього не було достатньої кількості сатьяграхі. Деякі індійці втомились воювати, а інші стали цілковитими капітулянтами й тому дивилися на стійких сатьяграхі, як на дурнів. Проте "дурні" знали, що вони – мудрі, й мали повну віру в Бога, у свою мету та у праведність засобів, які вони обрали для її досягнення. Вони були впевнені у величі Істини та в тому, що зрештою вона мусить перемогти.

Тим часом у південноафриканській політиці відбувався постійний рух. Бури та британці прагнули здобути вищий статус, утворивши союз різних колоній на субконтиненті. Генерал Герцог виступав за повний розрив зв’язку з Британією, тоді як інші надавали перевагу збереженню номінальної асоціації з Британською Імперією. Англійці ніколи б не погодилися на повне відокремлення, а будь-який вищий статус, який вони бачили, можна було набути тільки через Британський Парламент. Тож бури та британці у Південній Африці вирішили, що від їхнього імені Англію повинна відвідати делегація, яка представить їхню справу перед британським Кабінетом.

Індійці зауважили, що у випадку союзу колоній їхнє становище погіршиться. Всі колонії завжди бажали пригноблення індійців, і з огляду на антиіндійські тенденції було ясно, що спільноті доведеться дуже важко, коли вони зблизяттся. Для того, щоб не залишилося жодного шляху, яким би індійці не пробували йти – вони вирішили знову послати делегацію в Англію, хоча з усією ймовірністю їхній слабкий голос потоне в голосному ревінні британських та бурських левів. У цьому випадку моїм колегою в цій делегації було призначено шета Хаджі Хабіба, джентльмена-меманця з Парбандара. Шет віддавна займався торгівлею у Трансваалі й був людиною з великим досвідом. Він не отримав англійської освіти, однак легко розумів англійську, голландську, зулуську та інші мови. Він симпатизував сатьяграхі, але самого його не можна вважати сатьяграхі до кінця. Нашим попутником на борту корабля S.S. Kenilworth Castle, який відплив 23 червня 1909 року з Кейптауна в Англію, був містер Меррімен, знаменитий ветеран південноафриканської політики. Він їхав у справі об’єднання колоній. Генерал Смутс та інші вже були в Англії. Окрема делегація індійців з Наталю також відвідала приблизно водночас Англію у зв’язку з їхніми особливими кривдами.

В цей час Державним секретарем з колоній був лорд Круі, а Державним секретарем у справах Індії – лорд Морлі. Було багато дискусій, і ми зустрілись із великою кількістю людей. Не залишилося жодного журналіста чи члена обох Палат, із якими було можливо зустрітись і з якими б ми не зустрілися. Лорд Емптгіл надав нам безцінну допомогу. Він зустрічався з містером Мерріменом, генералом Ботою й іншими, й нарешті передав нам повідомлення від Генерала. Він сказав:

- Генерал Бота високо цінує ваші почуття у цій справі й готовий задовольнити незначні ваші вимоги. Проте він не готовий скасувати Акт про азіатів або внести зміни до Акту про обмеження імміграції. Він також відмовляється скасувати дискримінацію за расовою ознакою, закладену в законі про землю. Для Генерала збереження цієї расової дискримінації є питанням принципу, і навіть якби він хотів її скасувати, то південноафриканські європейці нізащо б його не послухали. Генерал Смутс згоден із генералом Ботою, й це їхнє остаточне рішення й остаточна пропозиція. Якщо ви проситимете більшого, то лише створюватимете проблеми для себе та для свого народу. Тому що б ви не зробили, робіть це, належним чином зваживши ось цю позицію бурських лідерів. Генерал Бота попросив мене переказати це вам і дати вам уявлення про вашу відповідальність.

А передавши повідомлення, лорд Емптгіл сказав:

- Ви бачите, що генерал Бота поступається перед усіма вашими практичними вимогами, а в цьому буденному світі ми завжди повинні давати і брати. Не можна отримати все, чого ми бажаємо. Тому я наполегливо радив би вам погодитися на цю пропозіцію. Якщо ви бажаєте боротись із принципу, то можете зробити це пізніше. Ви з шетом обміркуйте це й повідомте мені вашу відповідь, коли вам буде зручно.

Почувши це, я глянув на шета Хаджі Хабіба, який сказав:

- Скажіть йому від мене, що я приймаю пропозицію генерала Боти від імені сторони примирення. Якщо він зробить ці поступки, ми будемо задоволенні нині, а пізніше боротимемося з принципу. Я не хочу, щоб спільнота страждала й надалі. Сторона, яку я представляю, становить більшість спільноти, а також володіє більшою часткою багатства спільноти.

Я переклав ці речення шета слово у слово, а потім від імені сатьяграхі сказав:

- Обоє ми дуже зобов’язані перед вами за ваші клопоти. Мій колега має рацію, стверджуючи, що він представляє сильнішу за кількістю та фінансами фракцію. Індійці, за яких говорю я, порівняно бідні та менші числом, але вони рішучі до смерті. Вони б’ються не тільки за практичне полегшення, але і з принципу. Якщо їм доведеться відмовитися від чогось одного, то вони викинуть за борт перше й боротимуться за друге. Ми маємо уявлення про силу генерала Боти, але ще більшої ваги має для нас наша обітниця, й тому ми готові зустріти найгірше, дотримуючись її. Ми будемо терплячі у рішучій певності, що якщо ми триматимемося за своє урочисте рішення, то Бог, у Чиє ім’я ми її прийняли, подбає про її здійснення.

Я цілком розумію вашу позицію. Ви багато для нас зробили. Ми не образимося, якщо тепер ви відмовите у підтримці жменьці сатьяграхі. Ми не забудемо про борг удячності, який ми маємо перед вами. Але ми віримо, що ви пробачите нам те, що ми не можемо прийняти вашу пораду. Ви, безперечно, можете сказати генералу Боті, як прийняли його пропозицію шет і я та повідомити його, що сатьяграхі, хоча й перебувають у меншості, дотримуватимуться своєї обітниці та сподіваються зрештою пом’якшити його серце своїм стражданням і спонукати його скасувати Акт про азіатів.

Лорд Емптгіл відповів:

- Ви не повинні вважати, що я залишу вас. Я також повинен зіграти роль джентльмена. Англійці не люблять одразу відмовлятися від завдання, за яке вони взялися. Ваша боротьба праведна, й ви воюєте чистою зброєю. Як я можу залишити вас? Але ж ви розумієте моє делікатне становище. Якщо буде страждання, то його повинні перенести тільки ви, й тому мій обов’язок – порадити вам прийняти будь-яке можливе за даних обставин урегулювання. Проте якщо ви, які маєте страждати, готові перенести будь-яку кількість страждань заради принципу, я не тільки не повинен ставати на вашому шляху, але й мушу привітати вас. Тому я продовжу бути президентом вашого комітету й допомагатиму вам усім, чим зможу. Але ви повинні пам’ятати, що я лише молодший член Палати лордів і не маю значного впливу. Втім, можете бути певні, що той невеликий вплив, який я маю, постійно буде здійснюватися від вашого імені.

Нам обом було дуже приємно почути ці слова підбадьорення.

Можливо, повз увагу читача не пройшла одна чудова властивість цієї розмови. Як я вже зауважив, ми з шетом Хаджі Хабібом дотримувалися різних поглядів, і однак між нами була така дружба та взаємна довіра, що шет не вагаючись передав розбіжність у наших поглядах через мене. Він покладався на те, що я правильно представлю лорду Емптгілу його позицію.

Я закінчу цей розділ не зовсім дотичним до теми абзацом. Під час перебування в Англії я мав нагоду поговорити з багатьма індійськими анархістами. Моя брошура "Індійське самоуправління", написана під час зворотньої подорожі в Південну Африку на борту S.S. Kildonan Castle (листопад 1909 року) й невдовзі опублікована в газеті Indian Opinion, народилася з необхідності відповісти на їхні аргументи, а також розв’язати труднощі індійців у Південній Африці, які дотримувалися подібних поглядів. Я також обговорив основні пункти книжки з лордом Емптгілом, щоб він ані на мить не відчув, ніби я зловживаю його іменем і його допомогою в моїй роботі у Південній Африці для просування власних поглядів. Це обговорення з лордом Емптгіллом назавжди закарбувалось у мою пам’ять. Він знайшов час на те, щоб зустрітися зі мною, незважаючи на хворобу в його родині, й хоча він не погоджувався з моїми поглядами, висловленими у "Хінд Сварадж", він надавав підтримку нашій боротьбі до кінця, а мої стосунки з ним завжди були сердечними.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!