Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



ХХVII. Багаття зі свідоцтв

  • 1753 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XXVII

Багаття зі свідоцтв

Термін ультиматиму спливав того ж дня, коли в Законодавчих Зборах планувався розгляд Акту про азіатів. Було скликано збори, які мали відбутися через дві години після того, як спливало часове обмеження, для проведення публічної церемонії спалення свідоцтв. Комітет із сатьяграхи вважав, що збори не були б безплідними, навіть якби, можливо, цілком неочікувано було отримано позитивну відповідь від уряду, оскільки в цьому разі збори було б використано для оголошення спільноті про позитивне рішення уряду.

Втім, Комітет вважав, що уряд узагалі не дасть відповіді на ультиматум. Усі ми прийшли на місце зборів заздалегідь і домовилися, щоб відповідь уряду телеграмою, якщо така буде, одразу було доставлено на збори, які проводились о четвертій годині на території Гамідійської мечеті в Йоганнесбургу (16 серпня 1908 року). Кожен сантиметр наявного простору зайняли індійці всіх класів. Південноафриканські негри носять свою їжу в залізних казанах на чотирьох ніжках. Один із таких казанів найбільшого розміру, наявного на ринку, взяли з крамниці індійського торговця та встановили на платформі в куті ділянки, щоб палити в казані свідоцтва.

Коли збори мали почати свою справу, на велосипеді приїхав доброволець із телеграмою від уряду, в якому той висловлював жаль з приводу рішення індійської спільноти й оголошував, що не може змінити лінію своєї поведінки. Телеграму зачитали публіці, яка сприйняла її зі схвальними криками, ніби була рада, що сприятлива нагода спалити свідоцтва не вислизнула з її рук, як це сталося б, якби уряд виконав вимоги, сформульовані в ультиматумі. Важко висловити будь-яку категоричну домку щодо того, чи були гідними такі почуття радощів, не знаючи мотивів, що спонукали кожного з присутніх, які зустріли відповідь уряду схвальними вигуками. Принаймні, можна сказати, що ці вигуки були добрим знаком ентузіазму присутніх на зборах. Тепер індійці певною мірою усвідомлювали свою силу.

Збори почалися. Головуючий закликав присутніх до уваги й пояснив їм усю ситуацію. Було прийнято відповідні рішення. Я чітко описав у деталях різні стадії тривалих переговорів і сказав:

- Якщо є індійці, які віддали свої свідоцтва для спалення, але хочуть повернути їх, нехай вийдуть вперед і візьмуть їх. Просто спалення свідоцтв – не злочин, і вони не дадуть можливості сісти в тюрму тим, хто цього прагне. Спалюючи свідоцтва, ми лише оголошуємо про свою тверду рішучість нізащо не підкоритися Чорному акту й позбавляємо себе можливості навіть пред’являти свідоцтва. Але для кожного лишається відкритою можливість узяти завтра копію свідоцтва, яке буде перетворено на попіл сьогодні, і якщо тут є люди, які думають про такий боягузливий вчинок або сумніваються у власній можливості дотриматися присяги, вони ще мають час повернути свої свідоцтва, які буде їм повернуто. Нікому не слід соромитися забрати своє свідоцтво зараз, оскільки, зробивши це, вони покажуть певного роду сміливість. Але не тільки буде соромно, але й зашкодить інтересам спільноти, якщо хтось отримає копію свідоцтва потім. Знову ж, зауважимо, що це буде тривала боротьба. Ми знаємо, що дехто з нас вийшов із рядів, і що тягар тих, хто залишається, став через це важчим. Я раджу вам поміркувати про все це, й лише потім робити стрибок, який ми плануємо сьогодні.

Прямо під час моєї промови були голоси, які казали: "Ми не хочемо повертати свідоцтва, паліть їх". Нарешті, я запропонував, що якщо хтось хоче виступити проти рішення, йому слід виступити – але ніхто не встав. Мір Алам також був присутній на цих зборах. Він оголосив, що він був неправий, напавши на мене, й до великої радості присутніх передав для спалення своє оригінальне свідоцтво, оскільки він не виробив добровільного свідоцтва. Я взяв простягнену ним руку, потис її з радістю і ще раз запевнив його, що я ніколи не плекав жодної образи на нього.

Комітет уже отримав понад 2000 свідоцтв для спалення. Всі ці свідоцтва кинули в казан, просякли гасом, і пан Юсуф Міан підпалив їх. Всі присутні на зборах встали, й поки свідоцтва горіли, площею ходила луна їхніх невпинних вигуків. Дехто з людей, які доти не віддали свої свідоцтва, тепер масово принесли їх на платформу, й нові свідоцтва також було віддано вогню. Коли одного з цих друзів запинали, чому він передав своє свідоцтво лише в останню мить, він сказав, що так було краще і це створювало більше враження на глядачів. Інший щиро визнав брак сміливості та сумнів, що свідоцтва взагалі палитимуть. Але він не міг залишити свідоцтво, коли побачив багаття, і віддав його, розуміючи, що доля всіх може стати і його долею. Така щирість часто зустрічалася під час боротьби.

Репортери англійських газет, присутні на зборах, були глибоко враженні всією сценою й мальовничо описали збори у своїх газетах. Йоганнесбурзький кореспондент The Daily Mail (Лондон) надіслав опис зустрічі, в якому він порівнював акт спалення індійцями своїх свідоцтв із Бостонським чаюванням. Я не думаю, що це було перебільшенням, зважаючи, що якщо вся міць Британської Імпарії була спрямована проти сотень тисяч європейців в Америці, то тут у Південні Африці безпорадна група з 13 тисяч індійців кинула виклик могутньому уряду Трансваалю. Єдиною зброєю індійців була віра у справедливість їхньої справи та в Бога. Поза всяким сумнівом, ця зброя самодостатня та всемогутня для того, хто вірить – але оскільки пересічна людина так не вважає, то 13 тисяч беззбройних індійців можуть здаватися незначущою силою порівняно з добре озброєними європейцями Америки. Як Бог є силою слабких, так світ їх зневажає.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!