Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці



ХІІ. Постання сатьяграхи

  • 1557 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/03/2013Дата публікації

XII

Постання сатьяграхи

Збори було належним чином проведено 11 вересня 1906 року. На них були присутні делегати з різних місць у Трансваалі. Але мушу признатися, що я й сам тоді не розумів усіх наслідків резолюцій, які я допоміг сформулювати; не усвідомлював я й масштабу всіх можливих висновків, до яких вони можуть привести. Старий Імперський Театр був забитий по самісіньку стелю. В кожному обличчі я читав очікування того, що буде зроблено чи станеться щось дивне. Збори очолив містер Абдул Гані, голова Трансваальської асоціації британських індійців. Він був одним із найдавніших індійців-мешканців Трансваалю, а також партнером і директором йоганнесбурзького відділу відомої фірми Mamad Kasam Kamrudin. Найважливішою з резолюцій, прийнятих на зборах, була знаменита Четверта Резолюція, відповідно до якої індійці урочисто вирішили не підкорятися Постанові в тому випадку, якщо вона стане законом, не зважаючи на протидію, та зазнавати всіх покарань, які випливатимуть із цієї непокори.

Я повністю роз’яснив цю резолюцію зборам, і мене терпляче вислухали. Діяльність зборів проводилася мовою гінді або гуджараті – тож було неможливим, щоб хтось із присутніх міг не розуміти того, що відбувається. Для тамілів і телугу, які не знали гінді, на зборах були мовці-таміли та телугу, які повністю роз’яснювали все своїми мовами. Резолюцію належним чином висунули, підтримали, й на її користь виступили кілька мовців, одним із яких був шет Хаджі Хабіб. Він також був дуже давнім і досвідченим мешканцем Південної Африки, й він виголосив сповнену пристрасті промову. Він був глибоко зворушений, і навіть сказав, що ми повинні прийняти цю резолюцію й закликати Бога у свідки, й ніколи не підкорятися боягузливо такому принизливому законодавству. Далі він урочисто проголосив іменем Божим, що ніколи не підкориться цьому закону, й порадив усім присутнім зробити те саме. Інші також виголосили сильні та гнівні промови на підтримку резолюції. Коли в ході своєї промови шет Хаджі Хабіб дійшов до урочистої заяви, я водночас злякався і до мене прийшло розуміння. Тільки тоді я до кінця усвідомив власну відповідальність і відповідальність спільноти. Спільнота вже приймала доти багато рішень і робила до них поправки у світлі подальшої реакції чи нового досвіду. Були випадки, коли прийнятих рішень не дотримувались усі, кого вони стосувалися. Поправки до рішень та нездатність виконувати рішення особами, які на них погодилися – це звичайні явища у громадському житті по всьому світу. Але ніхто ніколи не посилається на ім’я Боже в таких рішеннях. Абстрактно кажучи, не повинно бути різниці між рішенням і присягою, прийнятою іменем Божим. Коли розумна людина зважено приймає рішення, вона ніколи не відхилиться від нього ані на волосину. Для цієї людини її рішення має таку ж вагу, як і заява, у свідки якої закликають Бога. Але світ не зважає на абстрактні принципи і вважає, що звичайне рішення та присяга іменем Божим перебувають на протилежних полюсах. Людина, що приймає звичайне рішення, не соромиться, коли відхиляється від нього, але людина, що порушує присягу, яку вона прийняла, не тільки соромиться сама, але й суспільство вважає таку людину грішником. Ця уявна різниця пустила в людському розумі таке глибоке коріння, що людина, яка робить свідчення під присягою перед суддею, за законом вважатиметься злочинцем, якщо буде доведено, що це свідчення неправдиве, й вона зазнає суворого покарання.

Хоча я був настільки сповнений цих думок, мав такий великий досвід урочистих обіцянок, отримував від них користь, а все ж пропозиція шета Хаджа Хабіба про присягу застала мене зненацька. За мить я продумав можливі її наслідки. Моя розгубленість поступилася місцем ентузіазму. Й хоча я доти не мав наміру приймати присягу чи заохочувати до цього інших, коли йшов на збори – я тепло схвалив пропозицію шета. Але водночас мені здавалося, що людям слід розповісти про всі наслідки та чітко пояснити їм значення зобов’язання. І якщо вони й тоді будуть готові взяти на себе зобов’язання, їх слід до цього заохотити – в іншому випадку я повинен зрозуміти, що вони ще не готові до остаточного випробування. Тому я попросив у голови зборів дозволу пояснити присутнім наслідки пропозиції шета Хаджі Хабіба. Голова з готовністю задовольнив моє прохання, і я встав, щоб звернутися до зборів. Нижче я подаю загальний зміст моїх зауважень, як я пам’ятаю їх зараз:

“Я хочу пояснити цим зборам, що існує різниця між цією резолюцією та будь-яким іншим рішенням, яке ми приймали досі, та що існує величезна розбіжність також у способі, в який ми її приймаємо. Ми приймаємо дуже серйозне рішення, оскільки наше існування у Південній Африці залежить від того, чи ми виконаємо його до кінця. Спосіб прийняття резолюції, запропонований нашим другом – настільки ж новий, наскільки й урочистий. Коли я прийшов на збори, я не мав на думці прийняття резолюції в такий спосіб – що свідчить на користь шета Хаджі Хабіба, а також накладає на нього тягар відповідальності. Я висловлюю йому свої вітання. Я глибоко шаную його пропозицію, але якщо ви її приймете, то ви розділите його відповідальність із ним. Ви повинні зрозуміти, чим є ця відповідальність, і мій обов’язок як радника та служника спільноти – повністю вам її роз’яснити.

Всі ми віримо в того самого Бога, незважаючи на розбіжності в термінології між індуїзмом та ісламі. Взяти на себе зобов’язання чи прийняти присягу іменем цього Бога чи взявши його за свідка – не те, чим можна гратися. Якщо, прийнявши таку присягу, ми порушимо свою обіцянку – ми винні перед Богом і людьми. Особисто я вважаю, що чоловік, який зважено та свідомо приймає на себе зобов’язання й потім його не виконує, зраджує свою мужність. І так само, як мідна монета, оброблена ртуттю, не тільки втрачає цінність у разі виявлення, а й робить гідним покарання [того, хто її виготовив] – так і людина, що легковажно дає своє слово, а потім не дотримується його, стає посміховиськом і гідна покарання як тут, так і в потойбіччі. Шет Хаджі Хабіб пропонує прийняти присягу дуже серйозного характеру. На цих зборах нема нікого, кого можна класифікувати як немовля чи кому бракує розуміння. Усі ви доволі солідного віку й бачили світ; багато з вас – делегати, й ви раніше більшою чи меншою мірою несли відповідальність. Тому ніхто з присутніх ніколи не зможе сподіватися на вибачення під тим приводом, що він не знав, що робив, коли приймав присягу.

Я знаю, що зобов’язання й обітниці приймаються, й повинні прийматись, у рідкісних випадках. Людина, яка навіть час від часу приймає обітницю, обов’язково спіткнеться. Але якщо я можу уявити кризу в історії індійської спільноти Південної Африки, коли доречно буде прийняти обітницю, то така криза, безперечно – тепер. Є мудрість у тому, щоб серйозні кроки здійснювати з величезною обережністю та ваганнями. Проте обережність і вагання мають свої межі, й нині ми їх перейшли. Уряд утратив будь-яке відчуття пристойності. Ми тільки виявимо негідність і боягузтво, якщо не зможемо поставити на карту все перед лицем пожежі, що охоплює нас, та сидітимемо, дивлячись на неї склавши руки. Тому немає жодних сумнівів, що нинішній привід – саме той, коли слід прийняти обітницю. Проте кожен із нас повинен визначитися, чи має він волю та можливості взяти на себе зобов’язання. Рішення цього роду не можна приймати голосуванням. Тільки ті, хто візьме на себе зобов’язання, можуть бути ним зв’язані. Цю обітницю не можна приймати з наміром вплинути нею на сторонніх. Ніхто не повинен турбуватися про те, яке враження вона може справити на місцевий уряд, Імперський уряд або уряд Індії. Кожен мусить запитати лише у власного серця, і якщо внутрішній голос запевнить його, що він має необхідну силу, щоб дійти до кінця – тільки тоді йому слід прийняти на себе обітницю й тільки тоді його обітниця принесе плоди.

Кілька слів щодо наслідків. Сподіваючись на найкраще, ми можемо сказати, що якщо більшість індійців приймуть на себе зобов’язання чинити опір, і всі, хто прийме обітницю, виявляться вірними собі – цю Постанову не буде прийнято, а якщо її приймуть, то невдовзі можуть скасувати. Можливо, нам не доведеться страждати взагалі. Але якщо, з одного боку, людина, що приймає обітницю, повинна мати здоровий оптимізм, то з іншого боку, їй треба бути готовою до найгіршого. Тому я хочу дати вам уявлення про найгірше, що може статись із нами в нинішній боротьбі. Уявіть, що всі ми, присутні тут, кількістю щонайбільше 3000 осіб, приймемо обітницю. Уявіть, знову ж, що решта 10000 індійців не приймуть цю обітницю. Передусім, ми тільки накличемо на себе глузування. Знову ж, цілком можливо, що незважаючи на це застереження, дехто або багато хто з тих, хто прийме обітницю, можуть виявити слабкість у першому ж випробуванні. Можливо, нам доведеться піти до в’язниці, де нас можуть ображати та зневажати. Можливо, нам доведеться бути голодними та потерпати від сильної спеки чи холоду. Нас можуть змусити тяжко працювати. Нас можуть бити жорстокі наглядачі. На нас можуть накласти високі штрафи, а на наше майно може бути накладено арешт, і його виставлено на аукціон, якщо залишаться лише кілька людей, що чинять опір. Заможні сьогодні, ми можемо постати перед голим убозтвом завтра. Нас можуть депортувати. Потерпаючи від голоду та подібних труднощів у в’язниці, деякі з нас можуть захворіти й навіть померти. Тому, коротко кажучи, цілком можливо, що нам доведеться зазнати всіх труднощів, які ми лише можемо уявити, й мудрість полягає в тому, щоб прийняти обітницю з усвідомленням того, що доведеться зазнати всього цього і ще гіршого. Якщо хтось мене запитає, коли та як може закінчитися боротьба – я можу сказати, що якщо вся спільнота мужньо вистоїть у випробуванні, то кінець буде близьким. Якщо багато з нас здадуться перед бурею та натиском, то боротьба буде тривалою. Але я можу сміливо та з певністю заявити, що поки залишається бодай жменька людей, вірних своїй обіцянці, то у боротьби може бути тільки один кінець – перемога.

Кілька слів про мою особисту відповідальність: Якщо я застерігаю вас про ризики, супутні цій обітниці, водночас я закликаю вас узяти на себе обітницю, і цілком усвідомлюю свою відповідальність у цьому питанні. Можливо, більшість із присутніх тут приймуть обітницю, охоплені ентузіазмом чи обуренням, але ослабнуть під важким тягарем, і може залишитися тільки жменька людей, які постануть перед остаточним випробуванням. Навіть тоді для такої людини, як я, залишається тільки один шлях – померти, але не скоритися цьому закону. Це дуже малоймовірно, але навіть якщо всі інші відступлять, залишивши мене відбувати самого – я впевнений, що я ніколи не порушу свою обітницю. Будь ласка, не зрозумійте мене неправильно. Я кажу це не з марнославства, а хочу, щоб ви, особливо лідери в цій справі, добре подумали. Я з усією повагою пропоную, щоб ви, якщо не маєте волі чи можливості твердо стояти навіть у повній самотності, не тільки не повинні приймати обітницю самі, але й повинні заявити про те, що виступаєте проти, перш ніж резолюцію буде викладено перед зборами та перш ніж їх учасники почнуть приймати обітниці, й ви не повинні брати участі у прийнятті цієї резолюції. Хоча ми приймемо обітницю колективно, ніхто не повинен вважати, що недотримання її одним або багатьма з нас може звільнити решту від їхніх зобов’язань. Кожен повинен до кінця усвідомлювати свою відповідальність, і тільки тоді приймати обітницю незалежно від інших та розуміти, що сам він повинен бути вірним своїй обітниці аж до смерті, незалежно від того, що зроблять інші”.

Я висловився в цьому дусі й зайняв своє місце. Збори вислухали кожне моє слово в повній тиші. Інші лідери також висловилися. Всі зосередилися на власній відповідальності та на відповідальності слухачів. Піднявся голова зборів. Він також роз’яснив ситуацію, й нарешті всі присутні, вставши з піднятими вгору руками, прийняли присягу, взявши за свідка Бога, не підкорятися Постанові, якщо вона стане законом. Я не можу забути цю сцену, яка стоїть перед моїми очима, поки я пишу. Запал спільноти не мав меж. Наступного ж дня у театрі стався якийсь нещасний випадок, унаслідок якого будівлю було повністю знищено пожежею. Третього дня друзі принесли мені звістку про пожежу та привітали спільноту з цим добрим знаком, який для них означав, що Постанову спіткає та сама доля, що й театр. На мене ніколи не мали впливу подібні так звані знаки, й тому й не надав жодної ваги цьому збігу. Я згадав про нього тільки для того, щоб показати сміливість і віру спільноти. Читач у наступних розділах знайде ще багато доказів цих двох високих якостей людей.

Працівники після цих видатних зборів не чекали біля моря погоди. Скрізь проводилися зустрічі, й люди в кожному місці приймали обітниці чинити опір. Тепер основною темою обговорення в газеті Indian Opinion була Чорна Постанова.

З іншого боку, було здійснено кроки з метою зустрітися з місцевим урядом. Із містером Дунканом, міністром у справах колоній, зустрілася делегація, яка серед іншого розповіла йому й про обітниці. Шет Хаджі Хабіб, який був членом цієї делегації, сказав:

- Я не зможу стриматися, якщо будь-який посадовець прийде і почне брати відбитки пальців моєї дружини. Я уб’ю його на місці, а потім загину сам.

Міністр деякий час пильно дивився в обличчя шета, а потім сказав:

- Уряд заново зважує доцільність застосування Постанови до жінок, і можу одразу запевнити вас, що положення, які стосується жінок, буде вилучено. Уряд зрозумів ваші почуття з цього питання та прагне їх поважати. Але що стосується інших положень, на жаль, мушу вам повідомити, що уряд є й залишиться непохитним. Генерал Бота хоче, щоб ви погодились із цим законом після належних міркувань. Уряд вважає його необхідним для існування європейців. Уряд, безперечно, розгляне будь-які пропозиції щодо деталей, які ви можете зробити, дотримуючись цілей Постанови, і я раджу делегації: у ваших інтересах погодитись із цим законом і пропонувати зміни тільки стосовно деталей.

Я опускаю тут подробиці суперечки з міністром, оскільки всі ці аргументи вже було обговорено. Аргументи були абсолютно ті самі; різниця, коли їх висували перед міністром, полягала тільки у способі вираження. Делегація пішла, повідомивши йому, що, не зважаючи на його поради, згода на запропонований закон – поза питанням, і подякувавши уряду за його намір виключити з закону положення про жінок. Важко сказати, чи виключення жінок було першим наслідком діяльності спільноти, чи уряд спізніло вирішив зважити на практичні міркування, які містер Куртіс виключив зі своїх наукових методів. Уряд стверджував, що він вирішив виключити положення про жінок незалежно від індійської агітації. Як би там не було, спільнота до власного задоволення встановила причинно-наслідковий зв’язок між рухом і виключенням положень про жінок, і її бойовий дух, відповідно, піднявся.

Ніхто з нас не знав, як назвати наш рух. Тоді я, описуючи його, використовував термін “пасивний опір”. Я не до кінця розумів наслідки “пасивного опору”, як я його називав. Я знав лише, що з’явився на світ якийсь новий принцип. Із просуванням боротьби фраза “пасивний опір” збивала з пантелику, і здавалося ганебним дозволяти, щоб ця видатна боротьба була відома тільки під англійським іменем. Крім того, ця іноземна фраза навряд чи могла стати серед спільноти загальновживаною. Тому в газеті Indian Opinion було оголошено про невеличкий приз, який буде присуджено читачеві, котрий винайде для нашої боротьби найкращу назву. Ми отримали кілька пропозицій. Значення боротьби вже було повністю описане в Indian Opinion, й учасники змагання за приз мали більш-менш достатній матеріал, який служив би за основу. Одним з учасників змагання був шрі Маганлал Ганді, який запропонував слово “садаграха”, що значить “твердість у добрій справі”. Мені сподобалося це слово, проте воно не повністю представляло всю ідею, яку я хотів ним передати. Тому я виправив його на “сатьяграха”. Істина (сатья) передбачає любов, а твердість (аграха) породжує, а тому є синонімом сили. Тому я почав називати індійський рух “сатьяграха”, тобто Сила, породжена Істиною та Любов’ю, або ж ненасильством – і відмовився від використання фрази “пасивний опір” у зв’язку з рухом, аж до того, що й пишучи англійською, ми часто уникали цієї фрази й натомість використовували саме слово “сатьяграха” чи якусь іншу еквівалентну англійську фразу. Отже, таким було походження руху, який став відомий як сатьяграха, та слова на його позначення. Перш ніж продовжити нашу історію, корисно буде зрозуміти, чим відрізняються пасивний опір і сатьяграха – і це тема нашого наступного розділу.

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!