Українці у Празькій весні: 5 драматичних доль в одній історії. ЛОНҐРІД

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 482 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/11/2018Дата публікації

Події 1968 року достатньо відомі в Україні. Але мало хто знає про роль - часто ключову - в цих подіях людей, чиї долі пов'язані з Україною.

Ми вирішили розповісти про даний історичний період через біографії п'ятьох реальних людей:

1) члена ЦК Компартії Чехословаччини Франтішека КРІҐЕЛЯ - уродженця Івано-Франківська.

Кріґель належав до реформаторського крила партії. Разом із Дубчеком та іншими чехословацькими політиками він був силоміць вивезений до Москви у серпні 1968-го.

Кріґель став єдиним із провідних діячів СРСР, хто не піддався тиску Брежнєва і відмовився підписати фактичний меморандум про капітуляцію.

Після повернення в Чехословаччину Кріґель опинився серед ключових діячів опозиції.

Разом із Вацлавом Гавелом створив опозиційну "Хартію-77".

Звіт про стеження за Кріґелем у січні 1977 року (Archiv bezpečnostních složek)

Фото Служби безпеки ЧССР (Archiv bezpečnostních složek)

Перебував під постійним наглядом соціалістичних спецслужб.

2) члена ЦК Компартії Чехословаччини Василя БІЛАКА - словацького українця. Він представляв протилежне Крігелю партійне крило.

Саме Білак написав і конспіративно передав Брежнєву (за посередництва голови Компартії України Петра Шелеста) лист із запрошенням ввести в Чехословаччину війська соціалістичних країн, щоб "врятувати комунізм".

Після 1968 року Білак зробив блискучу кар'єру в ЧССР. З крахом комунізму пішов на пенсію.

Фото: smedata.sk

Тривалий час Білака намагалися засудити за те, що він спричинив військове вторгнення і смерті людей, але Москва відмовилася надати ключовий доказ - оригінал листа.

До своєї смерті у лютому 2014 року заявляв про відданість комуністичним ідеалам.

3) командуючого Повітряно-десантними військами Радянської армії Василя МАРГЕЛОВА - уродженця Дніпра.

Він був головним натхненником і реформатором цього роду військ, перетворивши десант в елітну "армію в армії". Вихованці Маргелова стали головним силовим інструментом радянської політики часів Холодної війни.

Саме ВДВ були на вістрі брежнєвського вторгнення в Чехословаччину в серпні 68-го, захоплювали аеродроми та брали під арешт діячів ЦК Компартії ЧССР- в тому числі і Кріґеля з Дубчеком.

4) повстанця УПА Василя МАКУХА - уродженця Львівщини.

Відбувши сталінські табори, він мешкав у Дніпрі (повернутися на Галичину радянська влада йому заборонила).

Повідомлення про самоспалення Макуха з доповідної КДБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ (Державний галузевий Архів СБУ)

На знак протесту проти брежнєвських репресій Макух здійснив самоспалення - в центрі Києва, біля Бесарабки, напередодні урочистої партійної демонстрації 6 листопада 1968 року.

5) військовослужбовця Чехословацької армії Василя ДОВГУНА - словацького українця. Під час Празької весни він служив строкову службу танкістом.

Фото надане Військово-історичним інститутом Чехії (Прага)

Із загостренням політичних подій Довгун зазнавав образ через своє походження від інших військовослужбовців. Не витримавши психологічного напруження, юнак угнав зі своєї частини танк і спробував на ньому прорватися до ФРН.

Фото надане Військово-історичним інститутом Чехії (Прага)

Вже біля кордону Довгуна наздогнали, він відстрілювався з автомату, потім застрелився. Військово-історичний інститут Чехії називає Довгуна однією з жертв радянської агресії.

***

Ми спробували подати відому історичну подію через маловідомі деталі життя та смерті цих людей, чиї долі так тісно сплелися з Україною і Празькою весною.

Готуючи матеріал, ТЕКСТИ отримали можливість працювати у Галузевому державному архіві СБУ (справа Василя Макуха) та Архіві служб безпеки Чехословаччини (справа Франтішека Крігеля).

-----

1919 рік. Франтішек

- Франто! Додому!

Хлопчик не чує. Він іде гамірною людною вулицею, з цікавістю розглядаючи довколишній світ.

Ось “Одеса” - найкращий у Станіславові готель, за цісаря він називався "Австрія". Тепер тут працюють державні установи Західно-Української Народної республіки. Рідне місто хлопчика тепер - столиця.

Тато має стабільну роботу на будівництві, тому Франта може вчитися. Йому 11 років: любляча родина, перша дружба, і цікаві книжки, і думки про дівчат, і солодка невідомість майбутнього…

- Франто! Стій!

Нещодавно укладено угоду про злуку ЗУНР та УНР, і Станіславів переповнений українцями зі сходу. Ось один із наддніпрянців питає дорогу у високого юнака. "Можу показати, але тільки польською", - гордо відповідає той. "Що?" - перепитує гість столиці.

Франтішеку смішно. У свій вік він уже розуміє обидві мови, ще й знає німецьку. В його сім’ї говорять і так, і так. Життя таке цікаве - і воно тільки починається.

- Та стій же! Франто, в тебе тато помер.

1920. Василь

Василь - майже одноліток із Франтішеком - народився в іншій частині України. В іншій імперії, якої теж уже кілька років нема. Його рідне місто в майбутньому змінить свою назву, навіть двічі. Катеринослав стане Дніпром.

Василь - син заробітчанина. Його батьки приїхали в Катеринослав із білоруської глибинки. Щоб забезпечити дружину й чотирьох дітей, тато Пилип лив чугун у гарячому цеху металургійного заводу - по 16 годин за зміну, рік за роком.

Наскладавши грошей, родина повернулась у рідні Касцюковічи, це на схід від Бобруйська. Не минуло й року, як Пилипа Маркелова забрали на Першу світову.

Тепер Василю треба вчитися і якось утримувати маму з братами. Він працює вантажником, теслею, чинбарем (знаєте, хто це?), чорноробом у пекарні, возить пошту, чим тільки не займається.

1920. Франтішек

Такий же спосіб життя веде і Франтішек Кріґель - вчиться й багато працює.

Його рідне місто і далі зберігає столичний статус, хоч і не такий високий. Тепер Станіславів - столиця воєводства. Готель “Одеса” (колишній “Австрія”) вже два роки називається “Варшава”.

Після війни готель перейменують на “Спартак”, а потім на “Дністер”. Станіславів стане Івано-Франківськом, а Франтішек Кріґель - радником Фіделя Кастро.

Це буде потім. Але вже народився той, хто стане головним антагоністом у житті Франтішека.

Його звати Василь. Інший Василь, не той, що в Білорусі.

1920. Василь №2

Босоногий Василько грається на подвір’ї вбогої хати, в якій він три роки тому з’явився на світ. Зусібіч - гори, густо вкриті буком та смерекою. Це Низькі Бескиди, частина Карпат на польсько-словацькому кордоні.

Василько - з села. Називається воно Крайня Бистра. Крайня - бо високо в горах, тут закінчується дорога і починається глушина.

Ще недавно тут було Угорське королівство, тепер - Чехословацька республіка. Але перші слова, які вимовляє Василько - українські. Іншої мови він наразі не знає, бо в цій частині Бистрої живуть переважно русини. Навіть прізвище одне на весь куток - Ґула.

За будь-якої держави це гірське прикордоння було економічно депресивною зоною. Люди виживали, обробляючи клаптики відвойованої в лісу землі.

Єдиний порятунок - еміграція. Зазвичай заробітчани повертаються з грошима, але іноді залишаються в Америці назавжди: як от Ворголи з сусіднього села.

Василько - теж син заробітчанина. Його батько був у Штатах п’ять разів, і щоразу повертався. Щоб відрізнятися від інших Ґул, батько взяв собі прізвище Білак.

А два роки тому помер.

1924. Василь МАРГЕЛОВ

Зате нашому білоруському герою доля всміхається - батько повернувся з фронтів і проживе ще довго.

Василеві - 16 років, він уже вступив до комсомолу. Школа за плечима, в армію ще рано. І партія вручає йому “путівку” до рідної України. Країні потрібне вугілля.

Глибоко під землею Василь виконує норму. З часу його народження технологія видобутку не змінилася - вугілля добувають вручну, кайлом та лопатою.

Під час чергової зміни шахтарська бригада опиняється під завалом. Вихід засипано породою, на рятувальників сподіватися марно - і приречені гірники готуються до смерті.

1924. Василь БІЛАК

уже має йти до школи, але йти нікуди. Він на тому ж занедбаному подвір’ї, де грався три роки тому. У хлопчика досі немає взуття, але він уже звик.

Мамо, - урочисто обіцяє Василь. - Я вилосту і буду молоти замість тебе.

Мама крутить ручні жорна, перетираючи зерна на борошно. Потім вона спече хліб і нагодує дітей. Жорна важкі і незручні (Василь уже пробував), однак це краще, ніж іти горами аж до Свидника, де є млин. Тридцять кілометрів туди й назад, теж босоніж.

Вона дуже боїться за сина: дитяча смертність у цих краях така ж звична річ, як ходити без взуття. Із вісьмох Василевих сестер і братів семеро помруть маленькими.

“Якщо хочеш, щоб діти жили, купи ікону Святої Трійці, - порадив їй панотець у церкві. - І молись перед нею разом із дітьми. Тричі на день”.

Закінчивши з борошном, мама бере Василька за руку і веде до ікони.

1924. Василь МАРГЕЛОВ

Завалені гірники змирилася: хтось ще молиться, а більшість просто чекає неминучого. Тільки Василь і ще кілька ентузіастів по черзі прорубуються крізь нескінченний завал.

Три доби поспіль, без їжі, води, під кінець задихаючись від нестачі кисню. І на четверту добу таки вибираються на волю.

Відлежавшись у лікарні, юнак повертається в Білорусь і йде працювати в лісгосп.

Наступні роки він проводить у лісі. Вчиться орієнтуватися і читати сліди, влучно стріляти (останню дисципліну йому викладає батько). Ганяє браконьєрів: улітку на коні, взимку на лижах.

...Коли Василь стане легендою, кожна східнослов'янська нація з радістю записуватиме його до своїх лав. Видана в Мінську радянська енциклопедія небезпідставно називає його білорусом. Українці - теж небезпідставно - звертають увагу на місце народження. Росіян подібні аргументи навіть не цікавлять - ким же ще може бути цей богатир?

Сам Василь про це ще особливо не задумується, насолоджуючись молодістю і природою. В нього з’являється дівчина, потім наречена.

1926. Франтішек КРІҐЕЛЬ

точно знає свою національність. Саме через неї він не може здійснити свою мрію - стати лікарем.

Вже кілька років у Польщі діє https://uk.wikipedia.org/wiki/Numerus_clausus”">numerus clausus - національна квота на вступ до університетів. В першу чергу вона стосується абітурієнтів-євреїв.

Франтішек складає іспити, але не знаходить себе у списку зарахованих до медичного факультету Львівського університету.

Тому наступного року він, знову назбиравши грошей, їде у протилежний від Львова бік - за Карпати. У валізі - шість сорочок, у кишені - 500 крон.

Франтішек вступає на медичний факультет німецької частини Карлового університету Праги. Гроші швидко закінчуються, і він учиться ночами, а вдень після зайнять підробляє - розвантажує вагони, будує, шиє взуття, дає приватні уроки.

Пробує продавати хот-доги під час футбольних матчів, але щоразу забуває про торгівлю, захопившись подіями на полі. Потім влаштовується старшим санітаром у лікарню - цілих 150 крон в місяць!

До Галичини він більше не повернеться.

1927. Василь №3

На Галичині народжується четвертий герой цієї історії. Ви не повірите, але його теж звати Василь.

Ось він, спить у дерев’яній колисці в хаті під солом’яною стріхою. З архівів ми знаємо навіть загальну площу цієї хати - 36 квадратних метрів.

Знову село, знову багатодітна родина. Село називається Карів, це на півночі Львівщини, неподалік Волині й нинішнього польського кордону.

Хата стоїть понад дорогою, і колеса возів забризкують болотом стіну. Щосуботи мама її білить - щоб людям наступного дня до церкви було приємніше йти.

Маму звати Єва, батька - Омелян Макух.

Поки що всі живі. Хай немовля ще поспить.

1929. Василь БІЛАК

Ми знов у Крайній Бистрій, округ Свидник Пряшівського краю Чехословаччини.

У Василя Білака теж була велика родина, але з дев’яти дітей залишилося двоє - він і старший брат. Мама захворіла. Візит до лікаря в Бардейові не допоміг - 200 крон за рентген і невтішний діагноз.

У четвер вона кличе братів до себе.

“Синочки, діти мої, - каже, не розплющуючи очей, - Я помираю і ви залишаєтеся самі. Прошу вас, живіть так, щоб ніколи не довелося мати справу з поліцією”.

В неділю все закінчується. Поховавши маму, брати йдуть із рідного села в широкий світ. В одному з сусідніх сіл Василь наймається пахолком - пасе корови за 300 крон щороку. “Менше крони на день, - згадуватиме він пізніше. - Іноді платили побоями”.

Через два роки йому тринадцятий минає. Василь тікає від своїх господарів і їде на захід, до Чехії. Там, у місті Градець-Кралове, його чекає старший брат.

1931. Василь МАРГЕЛОВ

призваний до війська. Білоруський комсомол направляє перспективного активіста вчитися на “червоного командира” - так у робітничо-селянській армії називають офіцерів.

Василь вступає в комуністичну партію. Одружується, народжується син. Ось він уже й командир взводу - найнижча офіцерська посада. У службовій картці, заведеній на Маргелова в Мінському військовому училищі, у графі національність вказано “українець”.

В армії він залишиться на все життя.

1931. Франтішек КРІҐЕЛЬ

теж стає комуністом. Вже два роки бере участь у робітничому русі Праги, а тепер приймає остаточне рішення. Він переконаний, що комунізм - “найкращий спосіб покращити світ і зробити людей щасливішими”.

У лавах чехословацької компартії Франтішек стає інструктором. До навчання і праці додається ще й партійна робота. Грошей іноді вистачає тільки на чашку какао, хліб він бере у благодійних організаціях.

Але Франтішек щасливий. Він уже говорить і пише чеською так, наче тут народився. Йому дуже подобається в Чехословаччині, він називає республіку “чудовим островом демократії у Східній Європі”, і ця оцінка відповідає дійсності.

Через три роки, закінчивши університет, новоявлений доктор медичних наук влаштується ординатором у Першу терапевтичну клініку Праги. На той час Чехословаччина стане для Кріґеля другою батьківщиною.

1931. Василь БІЛАК

дзвонить у двері квартири у Градець-Кралове. Досі він ніколи не був у місті. Останні дві доби Василь нічого не їв, не пив і не спав - тільки стояв біля вагонного вікна, роздивляючись світ.

- Приїхав хлопчик зі Словаччини! - гукає жінка, яка відчиняє йому. Заводить на кухню, наливає чаю і підсовує величезну блюдо з чорничним пирогом.

У Крайній Бистрій прийнято не залишати нічого у своїй тарілці - це вважалося образою для господарів. Василь по-православному хреститься і за кілька хвилин на очах шокованої господині з’їдає все, що планувалося на завтрашній сніданок.

Його ім’я звучить для чехів дуже незвично. “Я буду казати Вацлав, ти не проти?” - питає господиня. Василь киває.

Дуже хочеться по-великому, але Білак соромиться запитати. Йому і в голову не приходить, що це можна зробити прямо тут, на третьому поверсі. І коли Василю показують туалет, він не одразу наважується осквернити “чудову кімнатку з білою порцеляновою чашею”.

Він і уявити не може, яку переломну роль туалет відіграє в його житті в 1968-му році.

1935. Василь МАКУХ

уже ходить до школи. Це державна школа, тому викладають там польською. Українських дітей за непослух карають різками по руках. “Давай лапу!” - каже вчителька, готуючись вдарити.

“Чому вона ніколи не б’є польських дітей?” - думає 8-річний Василь.

Карів - дуже національно-свідоме село. Тут діє українська кооперація, активісти збудували бібліотеку з театральною залою та вежею-годинником. Громада своїм коштом фінансує й українську школу. Василь Макух ходить і до неї.

1936. Франтішек КРІҐЕЛЬ

сідає на поїзд, щоб їхати на війну. Іспанській республіці, яка воює із правими заколотниками, потрібні лікарі - і Кріґель відгукується на заклик партії.

Починає рядовим фронтовим санітаром, потім стає бригадним лікарем 45-ї інтернаціональної бригади. “Під вогнем у нього навіть голос не здригався”, - згадував іспанець, асистент Франтішека.

В ході одного з боїв, десь під Таррагоною, бригадний комісар сміється з ікони Серця Ісусового, що висіла в кутку сільської хатини. “Не треба жартувати, товаришу комісар, - твердо каже Кріґель. - Ви не в себе вдома”.

Уряд Іспанії присвоює йому звання майора санітарної служби. Республіка програє війну, але Кріґель продовжує воювати, стає комісаром інтербригади.

У лютому 1939 року він залишає Іспанію одним із останніх добровольців. І опиняється у французькому таборі для інтернованих.

А в березні Третій рейх анексує Чехословаччину. Кріґелю нема куди повертатися.

Тому він знову іде добровольцем. Норвезький Червоний Хрест відправляє своїм китайським колегам ліки, засоби і медичний персонал. В Китаї місцева буржуазно-демократична коаліція вже рік воює з японськими окупантами.

У серпні 1939-го Кріґель разом із іншими лікарями сідає в Марселі на пароплав. Коли він зійде на берег у Гонконзі, в Європі вже кілька тижнів триватиме Друга світова вйна.

1938. Василь БІЛАК

Старший брат знайшов йому місце підмайстра у Градець-Кралове - і Василь три роки відучився у кравецькій майстерні на кравця. З’являються гроші, нарешті можна купити черевики - “хай і дешеві, за 15 крон”.

Він їде до Братислави і розуміє, що його знань та практики недостатньо для роботи в першокласних компаніях. Два роки він шиє, на найнижчих посадах, щоб удосконалити кравецьку майстерність.

“У 1938-му я вже працював у найкращих салонах, - згадуватиме він пізніше. - І не я шукав роботу, а хороші фірми самі зверталися”

Після провалу Празької весни Чехословаччиною довго ходитиме злий поголос, що в учнівському сертифікаті Василя Білака є примітка “До шиття костюма не допускати!”

Навесні 1939-го Словаччина проголосить незалежність, ставши сателітом нацистської Німеччини. Білака мобілізують до словацької армії - єдиного союзника Вермахту під час нападу на Польщу.

У вересні підрозділ Білака рушає в бік польського кордону, але бої закінчуються швидше. Василя призначають батальйонним цензором. “Робота цікава, але малоприємна”, - згадуватиме він пізніше.

1939. Василь МАРГЕЛОВ

уперше в житті убиває людину, навіть одразу двох...

Пам'ятник Василю Маргелову у Дніпрі

Бюст Василю Білаку у Крайній Бистрій (знищений)

Меморіальна дошка Франтішеку Кріґелю у Празі

Меморіальна дошка Василю Макуху в Києві

ДАЛІ БУДЕ: Читайте найближчими днями - лонґрід про українців у Празькій весні

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!