Українці у Празькій весні: 5 драматичних доль в одній історії. ЛОНҐРІД
Події 1968 року достатньо відомі в Україні. Але мало хто знає про роль - часто ключову - в цих подіях людей, чиї долі пов'язані з Україною.
Ми вирішили розповісти про даний історичний період через біографії п'ятьох реальних людей:
1) члена ЦК Компартії Чехословаччини Франтішека КРІҐЕЛЯ - уродженця Івано-Франківська.
Кріґель належав до реформаторського крила партії. Разом із Дубчеком та іншими чехословацькими політиками він був силоміць вивезений до Москви у серпні 1968-го.
Кріґель став єдиним із провідних діячів СРСР, хто не піддався тиску Брежнєва і відмовився підписати фактичний меморандум про капітуляцію.
Після повернення в Чехословаччину Кріґель опинився серед ключових діячів опозиції.
Разом із Вацлавом Гавелом створив опозиційну "Хартію-77".
Перебував під постійним наглядом соціалістичних спецслужб.
2) члена ЦК Компартії Чехословаччини Василя БІЛАКА - словацького українця. Він представляв протилежне Крігелю партійне крило.
Саме Білак написав і конспіративно передав Брежнєву (за посередництва голови Компартії України Петра Шелеста) лист із запрошенням ввести в Чехословаччину війська соціалістичних країн, щоб "врятувати комунізм".
Після 1968 року Білак зробив блискучу кар'єру в ЧССР. З крахом комунізму пішов на пенсію.
Тривалий час Білака намагалися засудити за те, що він спричинив військове вторгнення і смерті людей, але Москва відмовилася надати ключовий доказ - оригінал листа.
До своєї смерті у лютому 2014 року заявляв про відданість комуністичним ідеалам.
3) командуючого Повітряно-десантними військами Радянської армії Василя МАРГЕЛОВА - уродженця Дніпра.
Він був головним натхненником і реформатором цього роду військ, перетворивши десант в елітну "армію в армії". Вихованці Маргелова стали головним силовим інструментом радянської політики часів Холодної війни.
Саме ВДВ були на вістрі брежнєвського вторгнення в Чехословаччину в серпні 68-го, захоплювали аеродроми та брали під арешт діячів ЦК Компартії ЧССР- в тому числі і Кріґеля з Дубчеком.
4) повстанця УПА Василя МАКУХА - уродженця Львівщини.
Відбувши сталінські табори, він мешкав у Дніпрі (повернутися на Галичину радянська влада йому заборонила).
На знак протесту проти брежнєвських репресій Макух здійснив самоспалення - в центрі Києва, біля Бесарабки, напередодні урочистої партійної демонстрації 6 листопада 1968 року.
5) військовослужбовця Чехословацької армії Василя ДОВГУНА - словацького українця. Під час Празької весни він служив строкову службу танкістом.
Із загостренням політичних подій Довгун зазнавав образ через своє походження від інших військовослужбовців. Не витримавши психологічного напруження, юнак угнав зі своєї частини танк і спробував на ньому прорватися до ФРН.
Вже біля кордону Довгуна наздогнали, він відстрілювався з автомату, потім застрелився. Військово-історичний інститут Чехії називає Довгуна однією з жертв радянської агресії.
***
Ми спробували подати відому історичну подію через маловідомі деталі життя та смерті цих людей, чиї долі так тісно сплелися з Україною і Празькою весною.
Готуючи матеріал, ТЕКСТИ отримали можливість працювати у Галузевому державному архіві СБУ (справа Василя Макуха) та Архіві служб безпеки Чехословаччини (справа Франтішека Крігеля).
-----
1919 рік. Франтішек
- Франто! Додому!
Хлопчик не чує. Він іде гамірною людною вулицею, з цікавістю розглядаючи довколишній світ.
Ось “Одеса” - найкращий у Станіславові готель, за цісаря він називався "Австрія". Тепер тут працюють державні установи Західно-Української Народної республіки. Рідне місто хлопчика тепер - столиця.
Тато має стабільну роботу на будівництві, тому Франта може вчитися. Йому 11 років: любляча родина, перша дружба, і цікаві книжки, і думки про дівчат, і солодка невідомість майбутнього…
- Франто! Стій!
Нещодавно укладено угоду про злуку ЗУНР та УНР, і Станіславів переповнений українцями зі сходу. Ось один із наддніпрянців питає дорогу у високого юнака. "Можу показати, але тільки польською", - гордо відповідає той. "Що?" - перепитує гість столиці.
Франтішеку смішно. У свій вік він уже розуміє обидві мови, ще й знає німецьку. В його сім’ї говорять і так, і так. Життя таке цікаве - і воно тільки починається.
- Та стій же! Франто, в тебе тато помер.
1920. Василь
Василь - майже одноліток із Франтішеком - народився в іншій частині України. В іншій імперії, якої теж уже кілька років нема. Його рідне місто в майбутньому змінить свою назву, навіть двічі. Катеринослав стане Дніпром.
Василь - син заробітчанина. Його батьки приїхали в Катеринослав із білоруської глибинки. Щоб забезпечити дружину й чотирьох дітей, тато Пилип лив чугун у гарячому цеху металургійного заводу - по 16 годин за зміну, рік за роком.
Наскладавши грошей, родина повернулась у рідні Касцюковічи, це на схід від Бобруйська. Не минуло й року, як Пилипа Маркелова забрали на Першу світову.
Тепер Василю треба вчитися і якось утримувати маму з братами. Він працює вантажником, теслею, чинбарем (знаєте, хто це?), чорноробом у пекарні, возить пошту, чим тільки не займається.
1920. Франтішек
Такий же спосіб життя веде і Франтішек Кріґель - вчиться й багато працює.
Його рідне місто і далі зберігає столичний статус, хоч і не такий високий. Тепер Станіславів - столиця воєводства. Готель “Одеса” (колишній “Австрія”) вже два роки називається “Варшава”.
Після війни готель перейменують на “Спартак”, а потім на “Дністер”. Станіславів стане Івано-Франківськом, а Франтішек Кріґель - радником Фіделя Кастро.
Це буде потім. Але вже народився той, хто стане головним антагоністом у житті Франтішека.
Його звати Василь. Інший Василь, не той, що в Білорусі.
1920. Василь №2
Босоногий Василько грається на подвір’ї вбогої хати, в якій він три роки тому з’явився на світ. Зусібіч - гори, густо вкриті буком та смерекою. Це Низькі Бескиди, частина Карпат на польсько-словацькому кордоні.
Василько - з села. Називається воно Крайня Бистра. Крайня - бо високо в горах, тут закінчується дорога і починається глушина.
Ще недавно тут було Угорське королівство, тепер - Чехословацька республіка. Але перші слова, які вимовляє Василько - українські. Іншої мови він наразі не знає, бо в цій частині Бистрої живуть переважно русини. Навіть прізвище одне на весь куток - Ґула.
За будь-якої держави це гірське прикордоння було економічно депресивною зоною. Люди виживали, обробляючи клаптики відвойованої в лісу землі.
Єдиний порятунок - еміграція. Зазвичай заробітчани повертаються з грошима, але іноді залишаються в Америці назавжди: як от Ворголи з сусіднього села.
Василько - теж син заробітчанина. Його батько був у Штатах п’ять разів, і щоразу повертався. Щоб відрізнятися від інших Ґул, батько взяв собі прізвище Білак.
А два роки тому помер.
1924. Василь МАРГЕЛОВ
Зате нашому білоруському герою доля всміхається - батько повернувся з фронтів і проживе ще довго.
Василеві - 16 років, він уже вступив до комсомолу. Школа за плечима, в армію ще рано. І партія вручає йому “путівку” до рідної України. Країні потрібне вугілля.
Глибоко під землею Василь виконує норму. З часу його народження технологія видобутку не змінилася - вугілля добувають вручну, кайлом та лопатою.
Під час чергової зміни шахтарська бригада опиняється під завалом. Вихід засипано породою, на рятувальників сподіватися марно - і приречені гірники готуються до смерті.
1924. Василь БІЛАК
уже має йти до школи, але йти нікуди. Він на тому ж занедбаному подвір’ї, де грався три роки тому. У хлопчика досі немає взуття, але він уже звик.
Мамо, - урочисто обіцяє Василь. - Я вилосту і буду молоти замість тебе.
Мама крутить ручні жорна, перетираючи зерна на борошно. Потім вона спече хліб і нагодує дітей. Жорна важкі і незручні (Василь уже пробував), однак це краще, ніж іти горами аж до Свидника, де є млин. Тридцять кілометрів туди й назад, теж босоніж.
Вона дуже боїться за сина: дитяча смертність у цих краях така ж звична річ, як ходити без взуття. Із вісьмох Василевих сестер і братів семеро помруть маленькими.
“Якщо хочеш, щоб діти жили, купи ікону Святої Трійці, - порадив їй панотець у церкві. - І молись перед нею разом із дітьми. Тричі на день”.
Закінчивши з борошном, мама бере Василька за руку і веде до ікони.
1924. Василь МАРГЕЛОВ
Завалені гірники змирилася: хтось ще молиться, а більшість просто чекає неминучого. Тільки Василь і ще кілька ентузіастів по черзі прорубуються крізь нескінченний завал.
Три доби поспіль, без їжі, води, під кінець задихаючись від нестачі кисню. І на четверту добу таки вибираються на волю.
Відлежавшись у лікарні, юнак повертається в Білорусь і йде працювати в лісгосп.
Наступні роки він проводить у лісі. Вчиться орієнтуватися і читати сліди, влучно стріляти (останню дисципліну йому викладає батько). Ганяє браконьєрів: улітку на коні, взимку на лижах.
...Коли Василь стане легендою, кожна східнослов'янська нація з радістю записуватиме його до своїх лав. Видана в Мінську радянська енциклопедія небезпідставно називає його білорусом. Українці - теж небезпідставно - звертають увагу на місце народження. Росіян подібні аргументи навіть не цікавлять - ким же ще може бути цей богатир?
Сам Василь про це ще особливо не задумується, насолоджуючись молодістю і природою. В нього з’являється дівчина, потім наречена.
1926. Франтішек КРІҐЕЛЬ
точно знає свою національність. Саме через неї він не може здійснити свою мрію - стати лікарем.
Вже кілька років у Польщі діє numerus clausus - національна квота на вступ до університетів. В першу чергу вона стосується абітурієнтів-євреїв.
Франтішек складає іспити, але не знаходить себе у списку зарахованих до медичного факультету Львівського університету.
Тому наступного року він, знову назбиравши грошей, їде у протилежний від Львова бік - за Карпати. У валізі - шість сорочок, у кишені - 500 крон.
Франтішек вступає на медичний факультет німецької частини Карлового університету Праги. Гроші швидко закінчуються, і він учиться ночами, а вдень після зайнять підробляє - розвантажує вагони, будує, шиє взуття, дає приватні уроки.
Пробує продавати хот-доги під час футбольних матчів, але щоразу забуває про торгівлю, захопившись подіями на полі. Потім влаштовується старшим санітаром у лікарню - цілих 150 крон в місяць!
До Галичини він більше не повернеться.
1927. Василь №3
На Галичині народжується четвертий герой цієї історії. Ви не повірите, але його теж звати Василь.
Ось він, спить у дерев’яній колисці в хаті під солом’яною стріхою. З архівів ми знаємо навіть загальну площу цієї хати - 36 квадратних метрів.
Знову село, знову багатодітна родина. Село називається Карів, це на півночі Львівщини, неподалік Волині й нинішнього польського кордону.
Хата стоїть понад дорогою, і колеса возів забризкують болотом стіну. Щосуботи мама її білить - щоб людям наступного дня до церкви було приємніше йти.
Маму звати Єва, батька - Омелян Макух.
Поки що всі живі. Хай немовля ще поспить.
1929. Василь БІЛАК
Ми знов у Крайній Бистрій, округ Свидник Пряшівського краю Чехословаччини.
У Василя Білака теж була велика родина, але з дев’яти дітей залишилося двоє - він і старший брат. Мама захворіла. Візит до лікаря в Бардейові не допоміг - 200 крон за рентген і невтішний діагноз.
У четвер вона кличе братів до себе.
“Синочки, діти мої, - каже, не розплющуючи очей, - Я помираю і ви залишаєтеся самі. Прошу вас, живіть так, щоб ніколи не довелося мати справу з поліцією”.
В неділю все закінчується. Поховавши маму, брати йдуть із рідного села в широкий світ. В одному з сусідніх сіл Василь наймається пахолком - пасе корови за 300 крон щороку. “Менше крони на день, - згадуватиме він пізніше. - Іноді платили побоями”.
Через два роки йому тринадцятий минає. Василь тікає від своїх господарів і їде на захід, до Чехії. Там, у місті Градець-Кралове, його чекає старший брат.
1931. Василь МАРГЕЛОВ
призваний до війська. Білоруський комсомол направляє перспективного активіста вчитися на “червоного командира” - так у робітничо-селянській армії називають офіцерів.
Василь вступає в комуністичну партію. Одружується, народжується син. Ось він уже й командир взводу - найнижча офіцерська посада. У службовій картці, заведеній на Маргелова в Мінському військовому училищі, у графі національність вказано “українець”.
В армії він залишиться на все життя.
1931. Франтішек КРІҐЕЛЬ
теж стає комуністом. Вже два роки бере участь у робітничому русі Праги, а тепер приймає остаточне рішення. Він переконаний, що комунізм - “найкращий спосіб покращити світ і зробити людей щасливішими”.
У лавах чехословацької компартії Франтішек стає інструктором. До навчання і праці додається ще й партійна робота. Грошей іноді вистачає тільки на чашку какао, хліб він бере у благодійних організаціях.
Але Франтішек щасливий. Він уже говорить і пише чеською так, наче тут народився. Йому дуже подобається в Чехословаччині, він називає республіку “чудовим островом демократії у Східній Європі”, і ця оцінка відповідає дійсності.
Через три роки, закінчивши університет, новоявлений доктор медичних наук влаштується ординатором у Першу терапевтичну клініку Праги. На той час Чехословаччина стане для Кріґеля другою батьківщиною.
1931. Василь БІЛАК
дзвонить у двері квартири у Градець-Кралове. Досі він ніколи не був у місті. Останні дві доби Василь нічого не їв, не пив і не спав - тільки стояв біля вагонного вікна, роздивляючись світ.
- Приїхав хлопчик зі Словаччини! - гукає жінка, яка відчиняє йому. Заводить на кухню, наливає чаю і підсовує величезну блюдо з чорничним пирогом.
У Крайній Бистрій прийнято не залишати нічого у своїй тарілці - це вважалося образою для господарів. Василь по-православному хреститься і за кілька хвилин на очах шокованої господині з’їдає все, що планувалося на завтрашній сніданок.
Його ім’я звучить для чехів дуже незвично. “Я буду казати Вацлав, ти не проти?” - питає господиня. Василь киває.
Дуже хочеться по-великому, але Білак соромиться запитати. Йому і в голову не приходить, що це можна зробити прямо тут, на третьому поверсі. І коли Василю показують туалет, він не одразу наважується осквернити “чудову кімнатку з білою порцеляновою чашею”.
Він і уявити не може, яку переломну роль туалет відіграє в його житті в 1968-му році.
1935. Василь МАКУХ
уже ходить до школи. Це державна школа, тому викладають там польською. Українських дітей за непослух карають різками по руках. “Давай лапу!” - каже вчителька, готуючись вдарити.
“Чому вона ніколи не б’є польських дітей?” - думає 8-річний Василь.
Карів - дуже національно-свідоме село. Тут діє українська кооперація, активісти збудували бібліотеку з театральною залою та вежею-годинником. Громада своїм коштом фінансує й українську школу. Василь Макух ходить і до неї.
1936. Франтішек КРІҐЕЛЬ
сідає на поїзд, щоб їхати на війну. Іспанській республіці, яка воює із правими заколотниками, потрібні лікарі - і Кріґель відгукується на заклик партії.
Починає рядовим фронтовим санітаром, потім стає бригадним лікарем 45-ї інтернаціональної бригади. “Під вогнем у нього навіть голос не здригався”, - згадував іспанець, асистент Франтішека.
В ході одного з боїв, десь під Таррагоною, бригадний комісар сміється з ікони Серця Ісусового, що висіла в кутку сільської хатини. “Не треба жартувати, товаришу комісар, - твердо каже Кріґель. - Ви не в себе вдома”.
Уряд Іспанії присвоює йому звання майора санітарної служби. Республіка програє війну, але Кріґель продовжує воювати, стає комісаром інтербригади.
У лютому 1939 року він залишає Іспанію одним із останніх добровольців. І опиняється у французькому таборі для інтернованих.
А в березні Третій рейх анексує Чехословаччину. Кріґелю нема куди повертатися.
Тому він знову іде добровольцем. Норвезький Червоний Хрест відправляє своїм китайським колегам ліки, засоби і медичний персонал. В Китаї місцева буржуазно-демократична коаліція вже рік воює з японськими окупантами.
У серпні 1939-го Кріґель разом із іншими лікарями сідає в Марселі на пароплав. Коли він зійде на берег у Гонконзі, в Європі вже кілька тижнів триватиме Друга світова вйна.
1938. Василь БІЛАК
Старший брат знайшов йому місце підмайстра у Градець-Кралове - і Василь три роки відучився у кравецькій майстерні на кравця. З’являються гроші, нарешті можна купити черевики - “хай і дешеві, за 15 крон”.
Він їде до Братислави і розуміє, що його знань та практики недостатньо для роботи в першокласних компаніях. Два роки він шиє, на найнижчих посадах, щоб удосконалити кравецьку майстерність.
“У 1938-му я вже працював у найкращих салонах, - згадуватиме він пізніше. - І не я шукав роботу, а хороші фірми самі зверталися”
Після провалу Празької весни Чехословаччиною довго ходитиме злий поголос, що в учнівському сертифікаті Василя Білака є примітка “До шиття костюма не допускати!”
Навесні 1939-го Словаччина проголосить незалежність, ставши сателітом нацистської Німеччини. Білака мобілізують до словацької армії - єдиного союзника Вермахту під час нападу на Польщу.
У вересні підрозділ Білака рушає в бік польського кордону, але бої закінчуються швидше. Василя призначають батальйонним цензором. “Робота цікава, але малоприємна”, - згадуватиме він пізніше.
1939. Василь МАРГЕЛОВ
уперше в житті убиває людину, навіть одразу двох...
ДАЛІ БУДЕ: Читайте найближчими днями - лонґрід про українців у Празькій весні