Українська фантастична альтернативка

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 7731 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 13/07/2012Дата публікації

Ніхто не знає достеменно, чому, але жанр альтернативної історії - досить рідкісний птах на українських теренах. На відміну від наших сусідів, які штампують "альтернативку" майже на конвеєрі, можемо похвалитися лише десятком вартих уваги творів, та й то, до багатьох з них "альтернативність" притягнути за вуха. Скажімо, одна з перших спроб в цьому напрямку, повість Л.Полтави "Чи зійде завтра сонце?" - це більше наукова фантастика, хай наївна, але все-таки; й існування незалежної української держави для автора - лише тло для неймовірнних пригод головних героїв та негероїв. Широко відома "Московська дефіляда" - глум та сатира, "Рівне/Ровно" - скоріш, антиутопія. А справжня альтернативна історія, як на мене, має обов'язково відповідати двом вимогам:

1) має бути показано переламний момент, з якого, власне кажучи, починається альтернатива,

2) обов'язково й докладно повинні бути описані відмінності альтернативного варіанту історії від первинного.

Слід зазначити, що у кожної національної літературної школи є свої, так би мовити, улюблені коники. Американці трохи схиблені на своїй громадянській війні. Західноєвропейців сильно цікавить Друга Світова та римський період. Росіяни масово закидають "попаданців" у минуле напередодні революції та Великої Вітчизняної (після чого у першому випадку все залежить від політичних поглядів автора, а у другому… ну, ви зрозуміли); а віднедавна - ще й у пізній СРСР, з метою втримати його на плаву.

Як мені сказали в одному ком'юніті - у кожного свої комплекси.
Після такого вступу легко передбачити, про що пишуть українськи альтернативники.

Ірина Голик, Пилип Станіславський.
"Йшов четвертий день війни"

Живе тут: http://vijsko.milua.org/alt_4_den.htm
Чи видавалося у паперовому вигляді - наскільки мені відомо, ще ні. Агов, панове видавці! Це був натяк.
Зміст - російсько-українська війна, й поки що наші їхніх б'ють.
Ідея надзвичайно цікава - Виниченко з компанією не скинули гетьмана Скоропадського, Муравйов з своїми інтервентами спіймали облизня, Сікорський не емігрував, кілька відомих військовиків (Рибалко, Тимошенко та інші) теж опинилися на нашому боці. В результаті виникла досить міцна українська держава, з непоганими показниками життя, технікою та озброєнням. Восени сорок другого року радянські війська перетнули кордон з метою визволення українського народу з-під влади "українських буржуазних націоналістів".
Припущення майже реальне. Справді, маючи під боком таку загрозу, як СРСР, навіть ми, українці, з нашим органічним несприяттям будь-якої влади, справді могли б менше гризтися, а більше кооперуватися. Й створення у сорокових роках техніки, яка реально виникли лише у шестидесятих - майже не видається фантастикою. Хіба що АРКОМи (артилерійські радіолокаційні комплекси) та транспортні гелікоптери - це, все-таки, занадто. Навіть за умови співпраці з побіжно згаданою автором європейською спілкою. Навіть у тісній співпраці з Німеччиною, яка, у цьому випадку має зовсім не такий демонічний вигляд. (Точніше - демонізований післявоєнною пропагандою).
І все-таки автор трохи грається у піддавки. Весь час, поки йде опис бойових дій, не полишає враження, ніби все це коїться таки у шестидесятих. У приватному листуванні автор досить переконливо пояснив мені теоретичну можливість існування всього цього хайтеку, але ж кожному читачу листа не напишеш?
У тому ж листуванні я закинув авторові щодо ігнорування ракетних технологій. Отут би розгулятися, адже українське "ККК" - Кибальчич, Корольов, Кондратюк - досить серйозний фундамент для такого припущення. Отримав від автора приємну звістку - дещо планується. Більш того, планується окрема частина про ЗРК, і здогадайтесь, читачі якого видання мають найбільші шанси її побачити?
На жаль, автори надто концентруються на перевагах українського хайтеку... а от радянські війська так і залишились у сорокових. З передбачуваним результатом. Воно, звісно, патріотично, але так не буває.
Так само й з враженнями від сюжету. Я розумію, що дуже хочеться показати нашу перевагу й обійтися без втрат... але, по-перше, так не буває, а, по-друге, згадайте враження від, наприклад, радянського виробничого роману й роману-катастрофи Хейлі. На якій книжці засинаєш, а від якої не можна відірватися. Отож-бо. Їй-богу, варто було б вставити який тяжкий бій, втрати, поразку таку-сяку. Сюжет би від цього виграв, і значно.
Та й взагалі, з літературної точки зору текст варто було б добряче підшліфувати. Забагато довгих, незграбних речень. Наприклад:
Командир батареї правильно оцінив обстановку і вирішив всіма взводами батареї вести вогонь по першій цілі і вести його до виходу штурмовиків з атаки, а потім перенести вогонь всіх установок на наступну ціль, а кулеметними установками зенітного взводу батальйону супроводжувати першу групу, обстрілюючи штурмовики по всій зоні вогню
Трапляються суто граматичні помилки: "Мертві залишилися не похованими...".
Рясно зустрічаються словосполучення, у яких два слова починаються з однієї літери - дрібниця, звичайно, але тим більше варто б її не допускати:
Два десятки, стирчали стволи, гарматний грім, тіла товаришів, серпанок сірого диму, переправа противника, приземний прошарок. Останнє - взагалі казна-що, мало того, що "пр-пр", так ще й явна калька з "приземной прослойки".
От ми й перейшли до найбільшого, на мою думку, недоліку. Багато русизмів. Страшенно багато русизмів. Просто неймовірно багато. Чесно кажучи, справляє трохи гнітюче враження - бо текст дуже патріотичний, а мова засмічена словами та зворотами потенційного супротивника.
Ось, дивіться: мускульна тяга, по справі, найшли, чемодани, а ці-то, чобітки зі скрипом, металічної, грохнули, грядущий, пропуск, качнувши, масло, крюк, чудо, п'янство...
Щиро бажаю автору подружитися з хорошим редактором.
Згоден, у ряді випадків вживання русизмів виправдане. Наприклад, коли навідник кричить "щас ми його!". Або описується гулагівський табір - тут без "зека" не обійтись. Та й, описуючи наступ з точки зору росіян - цілком можна вжити терміни на кшалт "большак" (про дорогу).
Більш того, у деяких випадках автор демонструє чудове володіння мовою - так, наприклад, суто російський вираз "у кого что болит, тот о том и говорит", перекладено "у кого що болить, той про те й терендить". Дуже влучно, як на мене. Значить, може, як захоче; значить, варто перечитати й виправити.
До речі, про терміни. Більшість термінів вкрадені з російської. Це нормально. Знаходячись під гнітом (або під впливом, якщо хтось ліберально до цього ставиться) російської мови, ми втратили багато можливостей для створення власних термінів. У дев'яностих роках прищепити "скоростріл" замість "кулемету", "однострій" замість "форми" значно важче, аніж у сорокових. Що вдієш, так уже склалося. Так от, автор, не замислюючись, запозичує терміни з російської. ТПН, ЗПУ, полик, наводчик... був би моряком, не обминув би увагою "подволок". Чи має він рацію? Біс його зна. Так, звісно, легше... але ж така унікальна нагода створити власну термінологію, уніфікувати її з загальновживаною побутовою, витіснити усякі незграбності, які історично склалися! Не так вже й багато авторів мають таку нагоду, а у нашому випадку автор цілком добровільно її проминає. Втім, справа, звісно, хазяйська.
Загалом - враження від тексту позитивне, а більшість ляпів виліковуються, як я вже писав, простим редагуванням. Сподіваюсь, автор не зупиниться на досягнутому, й ми ще побачимо епопеї на кшалт російських "Варіант Біс", серіали, кращі за десяти(?)томник Звягінцева й просто хороші, якісні, українські тексти. Українські не лише за мовою, а й за духом.

В одному з наступних номерів планується ознайомити читачів з досягненнями білоруської або й інших національних шкіл "альтернативки". Залишайтеся з нами!

Російська юбілейна монета з українським танком

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Роман-катастрофа Хейлі, це «Аеропорт», «Готель», «Moneychangers» чи щось інше? :)