Архетипи та егрегори української політики

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2463 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 09/09/2014Дата публікації
В активній українській політиці правлять бал егрегоріальні партії й поки що відсутні архетипічні. Хоча світле майбуття саме за останніми.

Для початку трохи теорії: архетипи - це образи, ідеї, переживання, властиві людині. Як стверджують психологи з архетипів люди отримають неосознанные импульсы, чувство Земли, своего народа, этноса, патриотизмом и связь с глубинными чаяниями народа, с которым себя человек отождествляет". При правильному застосуванні архетипи можуть бути майже невичерпними джерелами психологічної енергії.

Егрегори - це зв'язки, що виникають в колективах: народах, державах, партіях, релігійних організаціях і т.п. Вони можуть надавати тимчасові сконцентровані вольові та емоційні заряди.

Наша сьогоднішня політика демонструє цілковите домінування тимчасових егрегоріальних партій, спрямованих своєю діяльністю на окремих "лідерів" над архетипічними (ідейними, ідеологічними) партіями, які ставлять перед собою глобальні цілі хоча б на рівні окремої групи людей (середнього класу, лібералів, демократі, націоналістів), не кажучи вже про інтереси держави або суспільства в цілому.

Всі партії, які перемагали на попередніх виборах, або які будуть брати участь в теперішніх, побудовані на простому принципі експлуатації рейтингу конкретного "лідера" та його найближчого оточення. Побудова партійних структур зводиться до розстановки в регіонах "діячів" особисто відданих або наближених до "лідера". Активісти партій мотивуються рівнем подяки в конвертах, а ідеологія, якщо й присутня в партійних програмах, то її ніхто й не думає впроваджувати в життя після перемоги. Більше того, стало нормою, що виборці взагалі мало читають передвиборчі програми партій, бо "все одно всі брешуть", а орієнтуються тільки на те, чи подобається їм сам черговий лідер та "рятівник нації".

Щоб зрозуміти ситуацію з партійним будівництвом в регіонах достатньо прочитати матеріал журналістського розслідування про діяльність однієї обласної партійної організації одної знаної партії. Хоча наголошу, що схожа ситуація у всіх нині популярних та знаних партіях.

"Содержалась приемная, где проводился личный прием граждан, размещалась реклама, организовывались телевизионные эфиры в день приезда Анатолия Гриценко в Одессу, да пожалуй и все, возможно велась еще деятельность, которая была еще менее заметна. Гражданской активности ни партия, ни общественная организация «Гражданская позиция» в Одессе не проявляла. Заявлений по различным острым местным вопросам не делала, хотя Леонид Макул владеет для этого определенным ресурсом: интернет-газетой «Odessa Daily» и пресс-центром «Паритет». Было бы желание, как говорится. «Бойцы» «Гражданской позиции» в различных городских акциях не участвовали, может это тоже определенная тактика борьбы «пускай они себя сами уничтожат, и тогда мы победим». В принципе не сложно представить себе партийную структуру «Гражданской позиции», есть лидер партии, который осуществляет общее руководство, есть несколько человек по регионам, которые представляют партию, есть предприниматели, которые спонсируют партию, ну, и возможно, небольшой отряд простых членов партии. Вся деятельность этой партии заключалась в заявлениях, депутатских запросах лидера, поездкам по регионам и выступлениях на региональных телеканалах, записи которых потом размещались на сайте партии."

Про лідерський (егрегоріальний - залежний від зв'язків з безпосереднім керівником партії), а не ідеологічний (архетипічний - залежний від людей, яких об'єднує спільна ідея та мета) характер наших партій говорить і порівняння їх діяльності з европейськими або американськими колегами. Коли в цивілізованих країнах однопартійці обирають хедлайнера на чергові вибори, то їх дискусії можуть бути також достатньо гострими. Йде відкрита критика як особистостей, так і їх позицій. Проте, коли партія вирішує, кого обрати лідером, інші претенденти відразу стають в строй й активно (а що саме головне - щиро) працюють на загальну перемогу партії, програми, ідеї.

Якщо ж у нас відбувається конфлікт в середині партій (звісно не ідеологічний, а особистісний), то діяч, що не отримав підтримку більшості швиденько організовує під себе нову партію або йде до конкурента, щоб добряче насолити нещодавнім соратникам.

Особистісна, а не ідеологічна побудова партій добре видна й в віртуальній мережі. Подивіться на назви сайтів більшості провідних партій країни: "партія Удар" - klichko.org, "Радикальна партія" - liashko.ua, "Громадянська позиція" - grytsenko.com.ua. Назви сайтів за партійними брендами якщо й присутні, то все одно є дублюючим, а не основним сайтом. Тобто, можна зробити висновок, що коли цей лідер відійде від активної політики, то посиплеться та зійде на нуль й вся партійна структура, як це вже бувало не раз в нашому політикумі. В той же час, в тих же країнах Центральної та Східної Европи більшість парламентських партій мають 15-20 років активної діяльності в одному ідеологічному полі.

Апофеозом всього цього особистістного апогею є ситуація, коли вже є "лідери" політичних проектів: Яценюк-Турчинов, Порошенко, Тігіпко і т.п., а вже під них судорожно й нашвидкуруч сколачивають, як можуть, партійні структури та придумують красиві назви.

І навіть ті партії, які прийнято вважати "ідеологічними", які повинні проводити в українську політику архетипи, як то ВО "Свобода" (націонал-патріотичний) та КПУ (захист прав робітничого класу) - насправді є черговими бізнес-проектами, що лиш використовують ідеологію для обслуговування інтересів "лідерів", керівників або спонсорів цих структур.

Справедливість цього твердження можна відслідковувати порозмовлявши як з ідейними комуністами, так і з ідейними націоналістами, яких вигнали з партій не за порушення програми чи статуту, а за критику діяльності керівництва, що явно не відповідає офіційним цілям й завданням цих партій.

Проте, не все так погано. Вірніше: все буде дуже добре в нашому політичному житті. Майдан не пройшов і не пройде надарма. Запит в українського суспільства на справжні ідеологічні, ідейні партійні структури не тільки існує, але й буде реалізовуватись в найближчий час.

Першими ластівками на цьому шляху стають ті нові партії, по типу "Спільна дія", "ДемАльянсу" або "Сили людей", які будують свою діяльність на чітко задекларованій ідеології, яка впроваджується в життя конкретними діями кожного члена партії. Так, й тут можливі помилки та відкати назад. Можливі здачі лідерами, або окремими партійцями архетипів (ідеологічних інтересів) на благо сьогоденних егрегорів (вигідних зв'язків, цікавих посад, матеріальних благ). Проте, доволі промовисто й невпинно наближається той час, коли нові архетипи будуть руйнувати старі егрегори докорінно й безповоротно.

Так само як на Майдані в лютому 2014 - якби люди слухались закликів "лідерів" зі сцени, а не наполегливо, жертовно й цілеспрямовано робили свою справу кожен на своєму місці, ми й досі мали президента Януковича, так само й в українському суспільстві - не завдяки, а на противагу всім діям нинішніх (морально застарілих й тих, що живуть лише власними інтересами) політиків та "діячів" - тільки самоорганізація, тільки праця кожного на своєму місці, власними силами, але зі спільними метою, цінностями та бажанням побудувати розвинуте, цивілізоване суспільство у СВОЄМУ місці, області, державі призведе до того, що у нас на наступних виборах будуть достойні партії та політичні діячі, за яких не треба буде голосувати зажмуруючи власну совість та закриваючи очі на їх минулі та майбутні діяння.

Архетип

Text: Pavlo Berest

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!