Український шанс. Кримська війна 2.0

Столітньому ювілею початку Великої війни присвячується

Когда маленькую страну хочет завоевать большое государство, то у маленькой страны нет никаких шансов. Но если на нее захотят напасть две большие страны, тогда у маленькой появляется шанс. (З Кінофільму «Стакан воды»)

Войнувыигрывает не тот, кто в неевступаетпервым, а тот, ктовступаетпоследним (В. Суворов «Ледокол»)

Я не пророк, тож не берусь передбачати майбутнє, але певну логіку в діях (бездіяльності) сьогоднішньої влади бачу. Про бачення цієї стратегії і буде ця стаття. Пізніше, якщо все вдасться, то ми їх ще геніями називати будемо. Якщо ж ні, то бездарами ми їх вже назвали.

Щастя України, що на неї поклали око аж чотири великих гравці – Російська Федерація, Європейський Союз, Сполучені Штати Америки та Китайська Народна Республіка. Це нам здається, що в нас зацікавлена лише «братня» Росія, насправді це не так. Інакше Янукович би розігнав Майдан ще в листопаді, і ми би зараз або вступали в Митний Союз, або робили б ще якісь інтеграційні кроки в напрямку РФ.

Для чого Україна їм усім? Все досить просто. У ЄС та РФ до нас просто «шкурний інтерес». Що таке Україна? Це 46 мільйонів освічених, розумних, працьовитих та культурних людей. А враховуючи провал політики мультикультуралізму та проблеми з мігрантами, як в ЄС, так і РФ, то Україна для всіх просто знахідка. Судіть самі, українці є європейцями; досить легко інтегруються фактично будь де, доказом томує величезна діаспора в США, Канаді, Австралії, Європі і тій же Росії, і мільйони заробітчан; українці є носіями європейських цінностей, таких як християнство, гуманізм тощо. Крім того, в Україні є розвинутими промисловість, сільське господарство, інфраструктура. Так, це все потребує модернізації та реконструкції, але в, будь-якому випадку, це не будувати з нуля.Зрештою, Україна є досить великим ринком збуту, 46 мільйонів людей.

Для чого ми США? Ну, «взути» Росію для них – це справа честі. Отримати 46 мільйонного союзника у Росії під боком, з потенційно панівним положенням на Чорному морі, також дорогого вартує. Ну і загнати Росію в ізоляцію, відрізати Європу від російського газу, змусивши купувати свій, це ж який для них підйом економіки.

І, нарешті, Китай. Перед поїздкою в Сочі Янукович злітав в Китай, щось там попідписував, я тих документів не бачив, але якусь вигоду китайці в нас бачать, ті ж сільськогосподарські угіддя чи зерно, в самому Китаї земля досить сильно забруднена. І, для прикладу, в моєму рідному КПІ регулярно з’являються делегації з КНР, а мої колеги їздять у відрядження в Піднебесну, і аж ніяк не за українські кошти.

Тепер питання до нас, як Україна зорієнтується в цій ситуації, балансуючи між такими потугами? Буде розірвана, чи витягне для себе максимальну вигоду, ще й примножить свої активи.

Те, що Україна зараз перебуває в стані війни, ви, мабуть, вже всі усвідомили. А тепер треба усвідомити, що весь світ, якщо ще не загруз в ній, то має всі шанси. Коли вона почалась і як її називати, хай вирішують історики. Для мене вона є Четвертою світовою, бо Третьою я вважаю ту, яку ми звикли називати Холодною. Дехто вважає, що почалась вона ще в 1999 році, операцією «Союзна сила», яку проводив блок НАТО в Союзній республіці Югославія. Хтось придумає іншу дату, проте, нас, мабуть, цікавить коли вступила в неї Україна. Тут також є місце для дискусій істориків. В 2004 під час «Помаранчевої революції»? В 2010 році, коли Янукович став президентом? Чи коли були підписані Харківські угоди? 21 листопада 2013 року Янукович відмовився від асоціації з ЄС і розпочався Євромайдан? 30 листопада 2013, коли побили студентів? 22 січня 2014 року, коли загинув Сергій Нігоян? Чи може 24 лютого 2014 року, коли Росія почала операцію російських військових в Криму? Чи може якась інша подія наразі Кримської епопеї, у якої є шанс перерости у щось більше? Але Україна вже воює. І, нажаль для нас, ми в неї вступили першими, і єдиним шансом виграти для нас є те, щоб нашим союзником був той, хто переможе в кінцевому результаті. Це як з Сербією в Першій світовій, Туреччиною в Кримській чи Польщею в Другій світовій війнах.
Для того, щоб перемогти будь-якого противника потрібно знати його плани, його очікування стосовно жертви, і спробувати їх зірвати. Наразі Російська Федерація пробує змінити у нас звичний уклад життя, та трішки змінити наші кордони, отож будемо її вважати Першим і, наразі, Головним ворогом. Керує цією державою В.В. Путін. Тобто він є Верховним головнокомандувачем російських військ. Я не випадково його згадав, бо знання про головного противника допомагає розробити контр міри. Що ми знаємо про Путіна? Є його офіційна біографія, яку може прочитати кожен. Є якісь секрети, про які ми, можливо, ніколи не дізнаємось. Але я хочу звернути увагу на його захоплення дзюдо. Східні єдиноборства – це не просто спосіб нам’яти боки комусь, це ціла філософія. Для Путіна весь світ - це такий величезний татамі, і, відповідно, Путін (читай Росія) буде діяти як дзюдоїст. Не є експертом по східним єдиноборствам, але як мені відомо стратегія дзюдо спрямована на те, щоб використати проти противника його силу. Тому нашому генштабу було б не зайвим проконсультуватися з якимось досвідченим дзюдоїстом, на предмет мислення дзюдоїста Путіна.

Що там напланував Путін - невідомо, але дещо проглядається дуже чітко. План приблизно такий, як в Чечні в 1999 та Грузії в 2008. Спочатку чиниться якась провокація, а тоді два варіанти, і обидва переможні.
Перший – Мирний. Провокація з захопленням ВР Криму, яку швидко підхоплює місцеве населення, деморалізовані усуненням Януковича міліціонери та військові. Початок контр революції, введення дружніх військ РФ, яких на вулицях з квітами зустрічають тисячі вдячних спочатку кримчан, а потім і жителів Південного-Сходу. Війська масово або складають зброю, або переходять на бік окупанта. Потім з Південного-Сходу розпочинається похід на Київ, звідки тікають ненависні бандерівці. Януковича відновлено на посаді, і він швиденько вступає у Митний Союз, підписує якісь документи про вступ у Союзну Державу, відновлення СРСР-2, парад на Червоній площі і Хрещатику, або щось подібне.

Другий – Військовий. Провокація з захопленням ВР Криму, яку швидко підхоплює місцеве населення та деморалізовані скиненням Януковича міліціонери. Нова українська влада береться швидко навести конституційний порядок в АР Крим. Військові виходять на вулиці, починаються сутички зі «самообороною Криму, що стихійно виникла». На допомогу українським військовим посилаються міліція і війська з континентальної України, які швидко приструнюють бунтівників і сепаратистів. ЧФ героїчно тримає оборону Севастополя, бандерівці з Правого сектора вчиняють різню, це все показується в прямому ефірі. На допомогу співвітчизникам спішать російські військові, які, саме в цей час випадково проводили навчання біля кордонів України. Українська армія після діянь Януковича перебуває в жалюгідному стані, тож захищати континентальну Україну нема кому. Російські війська наступають з Півночі, Сходу та Придністров’я. Залишки української армії знищуються в Криму. Потім розпочинається похід на Київ, звідки тікають ненависні бандерівці. Януковича відновлено на посаді, і він швиденько вступає у Митний Союз, підписує якісь документи про вступ у Союзну Державу, відновлення СРСР-2, парад на Червоній площі і Хрещатику, або щось подібне.

Як бачимо, жоден зі сценаріїв не спрацював, і це дуже добре. Це наша перша перемога – Зрив Бліцкгрігу Росії.

Тепер звертаюсь до тих, хто кричить «Злили Крим!», «Влада зливає Україну!». Мабуть, у нас з вами різне уявлення про злив територій. Росія дійсно злила Аляску, Великобританія – Індію, і має всі шанси злити Шотландію, Франція злила В’єтнам, Туреччина злила Болгарію, Фінляндія – Карелію, Німеччина – Кенігсберг і т.д., і т.п., а от Україна Крим не злила, Молдова не злила Придністров’я, Грузія не злила Абхазію з Південною Осетією, Сербія не злила Косово. Так, ми і інші країни ще можемо злити і Крим і будь-що, але це справа майбутнього, наразі давайте говорити про те, що є. А є окупована територія, і ми повинні боротись за її повернення. Проте, боротьба є не тільки збройною, ще є економічні, політичні, інформаційні, дипломатичні засоби.

Не завжди лобове зіткнення є раціональним. Вступати у відкритий бій потрібно тоді, коли є велика вірогідність перемоги, або коли жодних шансів немає. В нашому випадку у нас є прекрасні шанси на перемогу у війні, проте не було жодного шансу виграти цю битву, яка могла обернутися повним крахом країни. Ми ж здійснили тактичний відступ, як свого часу зробили Барклай де Толлі та Кутузов у війні з Наполеоном.

Для перемоги над Бонапартом довелось, навіть Москву залишити та спалити її. Ми ж відступили з абсолютно недружньої нам провінції, яка в умовах війни тільки б відтягувала у нас ресурси та створювала проблеми. Ми ж перекинули ці проблеми ворогу. Звісно постає питання з військовими та цивільними, що залишаються вірними Києву. Своє головне завдання вони вже зробили – зірвали тріумфальний марш російської армії в Криму. В очах усього світу Росія виглядає окупантом, а стійкість наших військових уже входить в підручники історії та військової стратегії.
Не до кінця зрозумілими залишаються перепалки наших військових та командування в Києві на предмет того, що робити. Але мені чомусь здається, що для цього є Статути Збройних сил України, в якому чітко вказано, що робити в тому, чи іншому випадку. Це стосується, в першу чергу, нашого флоту. Щось я не сильно уявляю, щоб капітани суден Другої Тихоокеанської ескадри після поразки в Цусимській битві чекали директив з Петербурга. Кому цікаво, що чинили капітани, мічмани і матроси відсилаю до відповідної літератури. Також до кінця неясною є поведінка деяких командирів на суходолі. Хто не хоче, той частину не здає, або принаймні за неї бореться (Бельбек, морпіхи у Феодосії, десантники з Перевального, курсанти академії ВМС, тральщик «Черкаси» тощо), а діє згідно статуту, присяги та совісті. Відбувається таке собі очищення лав збройних сил від зрадників, слабкодухих та «колеблющихся». Хто залишиться вірним Україні, тих скоро переведуть на материк і вони, без сумніву лише укріплять нашу армію. Ті хто покине службу, чи, не дай Боже, перейдуть на бік ворога, армію не ослаблять, тим більше, не посилять армію російську. Вони там завжди будуть людьми 2 сорту, завжди під пильним оком, бо служили в ЗСУ. Зрештою, а хто сказав, що це не спецоперація наших військових, залишитися в тилу у противника і у відповідний момент вдарити росіянам в спину. Такі собі Штірліци.

Саме час провести підсумки першого місяця цієї війни. Почнемо з негативів:

1. Ми втратили контроль над Кримом, який і до того не надто сильно контролювали.

2. Ми втратили значну частину флоту.

3. Ми втратили більшість військ які там дислокувались.

4. Ми втратили абсолютну більшість військового майна, яке було в Криму.

5. Проукраїнськи налаштовані кримчани опинились на окупованій території.

6. Суттєве погіршення економічного співробітництва з Росією, але, враховуючи баланс торгівлі з нею, не відомо, хто більше втратить.

Позитиви:

1. Ми зберегли Україну.

2. Бліцкріг Путіна абсолютно провалився.

3. Ми зберегли контроль на Південно-Східними областями, і поступово придушуємо там будь-які сепаратистські рухи.

4. Крим, який регулярно голосував за антиукраїнські сили не буде капостити на найближчих виборах.

5. Кращі військові, які служили в Криму будуть виведені звідти на материкову частину.

6. Престиж армії на небаченому за роки незалежності рівні, армія починає реформуватись та фінансуватись.

7. Арештовано Фірташа.

8. Підписано політичну складову угоди про асоціацію з Європейським Союзом, а це, на хвилинку, закриває нам дорогу до Митного Союзу.

9. На нашу підтримку виступили ЄС, США, КНР. Вони надають нам кредити та допомагають порадами. Нагадаю, що США – це та країна, яка виграла Дві світові війни і Холодну війну. Нам же протистоїть Росія, яка виграла лише половину однієї світової війни.

А що у нашого головного противника - Росії? Позитиви:

1. Захопили Крим

2. Захопили більшу частину УВМС.

3. Захопили майже все обладнання і техніку в Криму.

4. Путін укріпив свої позиції в середині країни.

Негативи:

1. В Росії одним дотаційним регіоном більше.

2. Росію виключили з Великої вісімки.

3. Проти Росії ввели санкції США, ЄС, інші країни та структури.

4. Росія опинилась в міжнародній ізоляції.

5. Фондові ринки падають, акції російських компаній падають.

6. Європа активно шукає чим замінити російські енергоносії.

7. В Україні проходить проросійське протверезіння.

8. В Росії починає формуватися проукраїнська 5 колона.

9. Провал бліцкригу в Україні.

10. Україна підписала політичну складову асоціації з ЄС.

11. Здається, Росія на завжди втратила Україну.

Тепер, можливо, головне питання, а що далі? А далі треба продовжувати робити те, чим ми займались досі – зривати плани Путіна. Наступний його план – не дати провести вибори 25 травня, тож потрібно готуватися до оборони материкової частини і укріпляти кордони з Росією та Придністров’ям. З Криму атакувати дуже не зручно, тож головного удару слід чекати зі Сходу. Є два можливих напрямки головного удару – вздовж побережжя Азовського моря в напрямку Одеси і Тирасполя, або з Харкова, Чернігова і Сум на Київ.

Потрібно всіляко піднімати престиж ЗСУ та укріпляти армію, МВС та спецслужб.

Провести 25 травня вибори президента, головнокомандувачем повинен бути законно обраний на всенародному голосуванні президент, а не призначений Верховною Радою виконуючий обов’язки.
Знайти заміну російському ринку та альтернативу російському ж напрямку постачання вуглеводнів та інших товарів. Припинити з Росією будь-які торгово-економічні відносини, та співпрацю на всіх рівнях.
Розпочати економічну блокаду Криму. Ввести з Кримом митні збори на рівні з митними зборами з Росією, встановити для Криму тарифи на газ на рівні тих, які Росія встановлює для України, тобто 500$ за 1000м3, встановити ринкові ціни на воду та електроенергію. Дати можливість кримчанам сповна відчути принади життя російської провінції. І коли кримчани зрозуміють, що в бандерівському Києві їх краще чули ніж в братній Москві, після кількох провальних курортних сезонів, вони самі попросяться назад в Україну. А аргументи на користь України будуть тим вагомішими, чим вищим буде рівень життя на материковій частині.
Нажаль самотужки ми навряд чи зможемо здолати такого противника, як сучасна Російська федерація, тож потрібно формувати Антипутінську коаліцію, залучаючи на наш бік усіх, кого тільки можна, від ображених Росією Грузії та Молдови, до екзотичних Південної Кореї, Бразилії, Індії, ПАР, не кажучи вже про ЄС та НАТО. Лише спільними зусиллями можна його здолати.

Ну а, поки що, все йде по сценарію Кримської війни 1853-1856 рр. Росія швидко зайняла частину території та знищила флот. Далі буде…

Денис Степанов