Топ-5 судових рішень, пов’язаних з релігією

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3173 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/02/2013Дата публікації

Часом релігійні переконання та вчинки українців стають основою для доволі цікавих судових розглядів, які незвичні як для суддів, так і для адвокатів. Рейтинг найбільш цікавих судових рішень, які безпосередньо викликані тим особливим способом розуміння світу, яким є релігійне мислення. Усі випадки з Єдиного реєстру судових рішень.

Автор: Олексій Гордєєв

1. У вересні 2009 року представники Єврейської релігійної громади міста Києва увійшли у приміщення Господарського суду м. Києва. Їхньою вимогою до Державного комітету архівів України (ДКАУ) було повернення права власності на 18 сувоїв Тор XVIII ст. староєврейською мовою, яке не залишено за єврейськими правонаступниками ще з часів колапсу СРСР.

Євреї, слід сказати, вже сувоями користувались. Київський суд у рішенні від 11 березня 2010 року прохання місцевих євреїв відхилив повністю, паруючи: «Колекція Тор, що відноситись до фонду 1269, у тому числі і спірні Тори, є державною власністю». Нащадків Аврама, Ісака та Якова має, за думкою стриманих українських суддів, задовольнити тимчасове користування. Це їх не влаштувало, і суперечка вийшла на більш високий рівень – Київський апеляційних господарський суд.

Євреї з Торою

Останній липнем 2010 року погодився з рішенням колег з нижчої інстанції, і київським євреям не залишилось нічого, аніж звернутись до Вищого господарського суду України, який заперечив професіоналізм попередніх слухань і несподівано повернув жовтнем 2010 року розгляд справи …. у господарський суд м. Києва, але вже з іншими служителями Феміди.

Пройшовши усі кола історично-документального пекла, судді у рішенні від 17 лютого 2011 року підкреслили, що позивач не є правонаступником дорадянських єврейських спільнот і не може претендувати на їхнє майно і на тори у т.ч. Не в перший раз скориставшись правом на апеляцію, представники єврейської релігійної громади звернулись до Київського апеляційного господарського суду, але той, як і минулого разу, залишив все без змін. Історія узяття наприкінці 2011 року останньої можливої Бастилії – Вищого господарського суду України – завершилась безславно. 18 сувоїв давньоєврейською мовою так і не стали повноцінним культовим майном київських євреїв.

2. Кому – свято, а поганам – біль. Певно, саме так почувався житель Миколаєва Анатолій Ільченко, який у травні 2009 звернувся до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою визнати незаконними Указ Президента України В.Ющенка про відзначення Дня хрещення України-Русі.

Позивач підходив до справи серйозно і доводив, що дні святкування, у т.ч. ювілею 1020-річчя хрещення Київської Русі, «порушують його інтереси, як послідовника дохристиянської віри наших предків, знищених християнами, та (він – О.Г.) вважає оскаржувані укази Президента України зневажливими до його віри». Президент, на його думку, надає перевагу одній конфесії за рахунок іншої.

Проте для суду давність існування Православ’я в Україні та його роль у розвитку української культури та нації в цілому була набагато важливішою, ніж генетична образа язичників на християн-переможців. Зазначалось, що ініціатор святкування – не Президент України, а громадськість і на рідкість одностайні у думках представники усіх православних церков.

До того ж виявилось, що Ільченко ніколи не звертався до влади з прохання відзначення будь-яких історичних дат, важливих для неофітів Перуна і Даждьбога. Ні аргументи про те, що позивач у День Хрещення не міг звернутись до державних органів, ні посилання на внутрішні моральні страждання через тріумф християн-поневолювачів не мав впливу на суддів – у вимогах Ільченка йому було повністю відмовлено. Але останній не здався і незабаром поскаржився до Київського апеляційного адміністративного Суду.

Але Фортуна була не на його боці: оскільки Ільченко не звертався до Президента з метою відзначення, наприклад, Дня Перуна, він не може вимагати не робити цього від інших. Отже, «хрещенські» Укази Президента «видані за принципом гарантованості прав і свобод людини на численні звернення християнських громад та ураховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства».

3. Ознаки детективу мають стосунки районних податкових адміністрацій і тих, хто з релігійних міркувань відмовився мати індивідуальний податковий номер (ІПН). Для певної частини православних віруючих наявність ІПН – це та сама «ознака звіра», яка неодмінно супроводжуватиме появу антихриста.

Саме тому громадянка України К-ка О. В. звернулась у квітні 2003 року до Старобільського районного суду Луганської області після того, як сумлінні працівники Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції Луганської області відмовили їй у поставленні спеціального штампу, який резервується замість ІПН. Суд був на стороні добра, погодився з потребою позивачки і цього ж місяця зобов’язав старобільських нащадків апостола Матфія виконати операцію.

Проте податківці не здались і поскаржились на рішення до апеляційного суду Луганської області, який 18 вересня 2003 року змінив попереднє рішення. Позивачка, тим часом, залишилась без штампу. Висновок апеляційного Суду не сподобався жодній стороні, отож суперечку було перенесено до Судової палати у цивільних справах ВСУ. Остання, в свою чергу, була здивована аргументацією «ми не проставили штамп з причин відсутності чіткого механізму реалізації податкового Закону» і схилила чашу терезів у бік жінки. Типовій бюрократичній поведінці податкової поставили тимчасову – в інше віриться складно – перепону.

4. Поки що українське Міністерство освіти і науки не дискримінує за релігійною ознакою. Проте так не вважає анонім, який у липні 2009 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з вимогою скасувати міністерський наказ №802, який впроваджує обов’язкове проходження ЗНО. Яка справжня причина скарги? Як свідчать документи, позивач був проти того, що на супровідних документах з ЗНО знаходились наліпки зі штрих кодами та номери, які підозріло нагадують ІПН.

Це призвело, пишеться у судовому рішенні, до зневаження релігійних переконань майбутнього абітурієнта, бойкоту ЗНО загалом та, зрештою, не вступу до заповітної Придніпровської державної академії будівництва та архітектури у Дніпропетровську.

Представник Міносвіти парував, що для чутливих до пошуку «знаку звіра» не встановлено іншого порядку проходження ЗНО. І це відокремлює сферу освіти від сфери податкової, де є механізм обходу ІПН. Київський суд встав на бік Міністерства і пояснив своє рішення тим, що створення особливих умов вступу для віруючої молоді знищує принцип рівності перед законом і змагальності у вступній кампанії.

Плюс, за думкою Суду, це дає привілеї та перевагу за релігійною ознакою. Анонім рішення проігнорував і звернувся до вищої інстанції з вимогою стати на його сторону. І знову Фортуна не була на його боці: повторивши, майже як Гімн України, ті ж самі аргументи, які використовували судом нижчої інстанції, судді Київського апеляційного адміністративного Суду своїм рішенням дали шанс аноніму готувати документи на наступну вступну кампанію.

5. «Релігійна ворожнеча та посяганя на права і свободи людей», з таким формулюванням у 2004 році зняли з президентських перегонів чергового фріка одного з кандидатів Миколу Рогожинського, котрий помер 2011 року.

30 липня 2004-го Центральна виборча комісія України (ЦВК) звернулась до Верховного Суду України з заявою про встановлення факту необережності Рогожинського у своїх словах. Адже останній не посоромився у передвиборчій програмі обіцяти: «Я наведу порядок у міжконфесійних суперечках: Єдиний Бог, Єдина церква, Єдина монолітна могутня славетна Велика Свята Київська Русь».

Проте потуги випускника КНУКіМ і режисера за фахом не були оцінені колегією суддів ВСУ належним чином, адже українського Мойсея обвинувачували у спробах демонтажу надкрихкого міжконфесійного миру. Шкода для Рогожинського, але, відповідно до ст.36 Конституції України, кожен має право на свободу совісті і, відповідно, на атеїзм і бажання змінювати релігійні переконання.

Позиція ВСУ була непохитною: Рогожинському не варто втручатись у вирішення традиційно українських релігійних проблем . Кандидат пізніше відкоригував документи і був зареєстрований. Цікаво, але цей досвід суперечки з ВСУ він врахував під час президентських виборів у 2009 році, але знову був знятий ЦВК через неналежне оформлення документів. Поет і літератор, Рогожинський так жодного разу і не став Президентом.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!