Друга світова: історична правда проти сталінських вигадок

22 червня, 70 років тому два злочинні, людиноненависницькі диктаторські режими - гітлерівський і сталінський - вступили в основну фазу змагань за панування над народами планети. Багато народів як колишнього СССР, так і інших держав антигітлерівської коаліції стали заручниками світової бійні, яка увійшла в історію під назвою «Друга світова війна». Досі, на двадцятому році незалежності, не вмерли міцно закорінені в часи сталінізму-брєжнєвізму побрехеньки, котрі не мають нічого спільного з історичною наукою.

Автор: Олег Пустовгар, голова Полтавської обласної організації партії «За Україну!», помічник-консультант народного депутата В’ячеслава Кириленка.

Стверджую: альтернативою совдепівським міфам має стати ПРАВДА, якою б страшною вона не була. Іншими словами, необхідно якомога швидше відійти від сталінського тлумачення того історичного періоду. Потрібні не бучні, помпезні заідеологізовані дійства, фінансовані із бюджетів усіх рівнів задля піару чинної влади, а справжнє вшанування пам’яті всіх полеглих. До речі, один із таких заходів демократичні сили спільно з єпархією УПЦ КП провели сьогодні, 22 червня у Кременчуці.

Український внесок

Рецидивом сталінізму можна вважати відому заяву, що пролунала в Кремлі. Позичивши очі в Сірка, прем’єр РФ Путін став творцем чергового міфу. Він, як відомо, заявив, що «Росія і без українців перемогла б фашизм». Цей мислевірус кремлівські пропагандисти запустили в інформаційний простір. Президент, уряд, вітчизняне МЗС не спромоглися на адекватну публічну реакцію, щоб захистити гідність українського народу. Дивуватись путінській маячні не варто: у російських шкільних підручниках історії Сталін - «успішний менеджер» та інший гебістсько-пропагандистський мотлох, від якого тхне нафталіном совка.

Але наша УКРАЇНСЬКА ПРАВДА в тому, що, за різними оцінками та війна забрала від 8 до 10 мільйонів українців. Жертовний внесок нашого народу, зокрема уродженців Полтавщини, засвідчують й обласні томи «Книга пам’яті України», що видані за фінансової підтримки інформаційного управління ОДА у 2005-07 рр. У них увічнено імена тисяч фронтовиків-полтавців.

Наша УКРАЇНСЬКА ПРАВДА в тому, що саме українці Берест і Щербина піднімали прапор над поверженим рейхстагом. Сталіну це не сподобалося, тому подвиг наших співвітчизників замовчувався, а цілі покоління громадян СССР годували байкою про Єгрова і Кантарію (зауважу, що не маю нічого проти цих достойних воїнів, але ж правда понад усе).

Третій Президент України вшанував видатного українця, присвоївши Олексію Бересту звання Героя України посмертно. Тож Указ Ющенка сприяв розвінчуванню сталінської міфотворчості. Пишаюсь, що свого часу завдяки очолюваного тоді мною управлінню інформаційної політики ОДА у переважній більшості районних комунальних газет Полтавщини з’явилася правдива просвітницька стаття про Олексія Береста.

Наша УКРАЇНСЬКА ПРАВДА в тому, що саме українець, керівник 4-ої гвардійської армії Григорій визволяв Полтаву, але Сталіну це теж прийшлося не до шмиги, відтак підручні псевдоісторики швиденько вигадали міф про генерала Олексія Зигіна, якому навіть пам’ятник спорудили, назвали на його честь вулицю, а от опальному українцю Кулику немає у Полтаві не те що пам’ятника, а й навіть меморіальної дошки.

Наша УКРАЇНСЬКА ПРАВДА в тому,що гітлерівський план «Барбаросса» зірвався завдяки військам Південно-Західного фронту і його командувачу українцю генерал-полковнику Кирпоносу. Це переконливо довів у своїй книзі Федір Моргун - екс-перший секретар обкому Полтавського обкому компартії, ветеран війни, людина, яка знайшла в собі переосмислити своє життя й історичне минуле нашої країни. Книга, що має промовисту назву «Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу» побачила світ у 2007 році завдяки Українському інституту національної пам’яті та автору цих рядків. Її передано до бібліотек, також можна придбати у магазині «Полтавська книга» видавництва «Дивосвіт».

Тож не буду переповідати зміст, лише зазначу, що вона містить чимало фактів недолугого ведення війни Сталіним і Жуковим, коли перемагали «числом, а не вмінням», через що невиправдано гинули мільйони солдатів. Візьмемо лише два приклади. Битва за Київ: півмільйона українців полягло через примху «вождя» взяти місто до 7 листопада - чергової річниці перевороту у Петербурзі. Жуков тоді сказав: «Все хохлы предатели, чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется после войны в Сибирь ссылать».

Битва за Берлін: довкола вся територія була замінована фашистами на кілька кілометрів вглиб, про розмінування, щоб врятувати мільйони життів не йшлося, адже більшовицький верховода прагнув зайти до міста першим від західних союзників. «Розмінування» відбувалося в такий спосіб: сотні тисяч солдатиків гнали на вірну смерть - попереду фашистські міни, позаду енкаведистські «заградотряди». А потім по кривавому місиві з людських тіл йшли у бій інші.

Один із генералів висловив сумнів Жукову у потребі такої жорстокості, на що той відповів: «Нічєво, наши баби нарожают єщьо».

Націонал-соціаліст Гітлер і більшовик Сталін – брати-близнюки

Поза міфом про «Велику Перемогу» залишалися незручні для радянської влади
питання: масові розстріли ув’язнених у перші тижні війни і несприйняття
цієї влади значною частиною українського населення; використання як
гарматного м’яса штрафних рот і непідготовлених та неозброєних
новобранців-чорносвитників;

нелюдські накази Сталіна й Ставки Верховного
Головного командування від 16 серпня 1941 року № 270, за якими командири і
червоноармійці, що потрапляли в німецький полон, прирівнювалися до
«злісних дезертирів», а їхні родини піддавалися репресіям; наказ від 28
липня 1942-го № 227, за яким усі, хто відступав, оголошувалися зрадниками
й мали віддаватися під суд військового трибуналу. Загороджувальні загони
отримали вказівку «розстрілювати на місці панікерів та боягузів»;
командири здобували славу й робили кар’єру коштом життя тисяч підлеглих їм
вояків, яких кидали невчасно в бій лише для того, щоб здобути якийсь
об’єкт на святкову дату; мародерство; масові депортації; терор проти
західноукраїнського населення; злочини радянських партизанів та багато
іншого.

Не описана в офіційній історії війни й радянська тактика «випаленої
землі», за якою влада намагалася вивезти все, що могла, а решту знищувала.
Під час евакуації в Запоріжжі комуністи підірвали Дніпрогес, не
повідомивши про це ні цивільне населення, ні військових. Унаслідок потопу,
за деякими даними, загинуло близько 20 тис. червоноармійців, багато
цивільного населення та десятки тисяч голів худоби.

У Дніпропетровську
було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі під час
відступу Червоної армії затопили приморські квартали разом із їхніми
мешканцями, а поранених червоноармійців скидали в море разом із
санітарними машинами. Таких фактів десятки, а то й сотні. Однак, пишучи
про злочини нацизму, радянські історики замовчували діяння тоталітарного
режиму.

Наведена інформація є цитатою із статті «Коктейль Молотова-Ріббентропа» в журналі «Український тиждень». Це теж наша УКРАЇНСЬКА ПРАВДА, на яку гріх заплющувати очі.

«18 фактів з історії Другої світової війни на території України, які приховувала радянська пропаганда» - так назвали свій документальний телесеріал журналісти студії «1+1». в Неті його можна подивитися тут

Немало наплодилося й міфів щодо дат і назв війни, про «раптовість «нападу» і, нібито, перевагу гітлерівців, про «поганих» союзників та «чесного і щирого Сталіна - об’єднувача українських земель», про те, що злочини і мародерство чинили начебто винятково німці. Як на мене, досить вдало проаналізував міфи, які засіли в багатьох головах кандидат наук Ігор Дем’янчук. З його статтею можна ознайомитися тут.

Для деміфологізації цієї сторінки нашої історії чимало зробив і Владислав Гриневич - кандидат історичних наук, доктор політичних наук, викладач Києво-Могилянської Академії, автор низки книг і монографій про другу світову. Це інтерв’ю з поважним науковцем варте більшої уваги, ніж патетичні промови політиків про «допомогу ветеранам ».

До дискусії долучився і популярний аналітичний тижневик «Дзеркало тижня». Бестселером у ЄС стала книга професора Єльського університету Тимоті Снайдера «Європа між Гітлером і Сталіним». Його стаття дає певні уявлення про цю ґрунтовну працю.

Правдою є і дружба між Сталіним і Гітлером, архіви зберегли газету «Правда», де опубліковано привітання лідера націонал-соіціалістів вождю більшовиків. Правдою є спільний німецько-радянський парад у Бресті, військово-технічне співробітництво у 30-х рр., підписання 11 листопада 1938 року генеральної угоди про співпрацю між НКВС і гестапо. Вінцем співпраці став відомий пакт Молотова-Ріббентропа.

Під час бенкету з цієї нагоди Сталін сказав: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров’я». Недарма Парламентська Асамблея ОБСЄ 1 липня 2009 року прирівняла злочини сталінізму із фашизмом.

Отже, нищили український народ на території нашої Вітчизни-України два однакові окупаційні тоталітарні режими. Сталін і Гітлер - однакові вороги України. Пам’ятаймо про це, вшановуючи мільйони полеглих співвітчизників.

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com

Наш гаманець у гривнях на ВебМані
U336801545841

Рахунок на BitCoin: 12A3CXQop4ofhJWTmdfffC1m2F5vVu1Wq1

Гроші на рахунок можна слати і на телефон
096 551 68 93

- це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com

Якщо ви зробили пожертву, то просимо повідомити нас по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com і вказати, на яку платіжну систему ви переслали кошти

Блог: Народні ТЕКСТИ Друга світова

Знак гривні
Знак гривні