Українські лікарні: Гестапо відпочиває... Продовження.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3248 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 27/04/2011Дата публікації

Опублікована на «Текстах» від 18 квітня цього року стаття «Українські лікарні: Гестапо відпочиває, або як я втекла із столичного «роддома» не могла залишити байдужим людину, тобто мене, яка на молекулярному рівні знає як функціонує пологовий будинок і вся система загалом. Хоча сферою життєвих інтересів автора цього тексту уже давно не є акушерство, вважаю корисним поміркувати по даній тематиці саме зараз, адже потім, коли прийде час народжувати комусь із моїх рідних чи близьких може бути пізно.

Автор: Анатолій Якименко

Для початку хотів би підняти статус надрукованого вище згаданої замітки. Видатний англійський філософ Девід Г’юм у своїй праці 18-го століття «Трактат про людську природу» написав наступне: «Ті перцепції, що проникають у нас з найбільшою силою і натиском ми можемо назвати враженнями (impressions). Я розумітиму під цим терміном усі наші відчуття, пристрасті та емоції, коли вони вперше з’являються в душі». Доречно було б зазначити, що великий вплив філософія Г’юма мала на Альберта Ейнштейна.

Саме такі відчуття та емоції, які проникли натиском в душу виникли у вагітної жінки, коли вона потрапила в стіни столичного(!) пологового будинку. Щось подібне сталося із редакцією «Тексти», яка прочитавши написане, додала до заголовку «Гестапо відпочиває». Ми живемо в час, коли враження, емоції, почуття людини вважаються чимось непристойним і тавруються словосполученням «оценочные суждения». Тоді як зважена, поміркована, безпристрасна думка фахівця є цінністю.

Однак чомусь, власне, такі враження, нехай і «на потужних дозах гормонів», як зазначено у коментарях, з’явилися у вагітної після перебування в столичному пологовому будинку де, мабуть реалізуються усі модні програми такі як «Лікарня доброзичлива до дитини», «Партнерські пологи» і таке інше. І ми, в тому числі і я, більше віримо «хворобливим» враженням некомпетентної людини, аніж «безпристрасним» думкам обізнаного фахівця.

Понині більшість людей з ностальгією згадують збудовану з любов’ю до людини і усього живого радянську систему охорони здоров’я. Проте чомусь після 20 років колумбійського капіталістичного свавілля, потрапляючи у державний пологовий будинок у людини складається враження, що вона перебуває у Гестапо. Адже медицина чи не єдина сфера діяльності, котра зберегла радянські принципи функціонування. Можливо дійсно «велике» бачиться на відстані? Потрапляючи після громадського транспорту, роботи на експлуататорів, платних, але із дурних запахом вокзальних туалетів у державний пологовий будинок ми бачимо абсурд і особливий рівень хамства.

Не потрібно бути великим експертом аби дійти до висновку, що все що було створено в СРСР було Гестапо – пологові будинки не виняток. Сказати однозначно, що ідея створення пологових будинків полягало виключно у встановлені контролю над підданими - напевно буде упереджено. Так само складно встановити які мотиви були домінуючими: гуманізм, раціоналізм чи щось інше. Однак однозначно можна сказати, що більшість в усьому радянському було неприродне, а тому безглузде і непотрібне.

Система неринкових економічних стосунків дозволяла широко експериментувати дуже невеликій кількості компетентних і некомпетентних осіб в усіх сферах життя. Говорячи про структуру пологових будинків, можна сміливо сказати, що вона була штучною і якісно і кількісно. Якби медичні стосунки в суспільстві розвивались у природно-еволюційний спосіб, то зрозуміло, що кількість пологових будинків та їхня структура була би зовсім іншою і головне постійно змінювалась на вимогу пацієнта. Принагідно треба зазначити, що природно-еволюційний спосіб, для людини, а тим більше для людини із пострадянською ментальністю – це дуже жорсткий спосіб. Але справедливий.

Передусім кількість лікарів була би рівно такою, яку могло би утримувати населення країни. Якби вагітні готові були б платити із власної кишені за трьох лікарів у себе на пологах, то їх було саме стільки, якби за жодного, то їх би там просто не було. Можливо і не було би самих пологових будинків. І ніхто нікому не був би винен. Радянська модель створила стільки лікарів скільки вважала за потрібне. Тодішній суспільний економічний устрій дозволяв це робити.

Штучно створені речі не завжди є поганими, і все вище сказане абсолютно не означає, що необхідно зруйнувати попередньо створені інституції. Однак треба дуже добре розуміти, що теперішній стан речей є похідним радянської медицини.
Щоб не бути голослівним для прикладу можна взяти «лівий» дохід звичайного радянського лікаря акушера-гінеколога. Цей дохід суттєво відрізнявся від можливості чи неможливості провадити кримінальні аборти.

У великих містах це було робити значно важче, тому і дохід був менший. А «недалекий» фахівець районного масштабу за 1,5 - 2 роки наполегливої праці міг «нашкрябати» кюреткою на нового «жигуля». Прокуратура звісно знала про усе, але якщо партія не казала «нада» то і комсомол не поспішав казати «єсть». Тому абсолютно природною виглядає ситуація із відділенням патології вагітних. Реальних вагітних, котрі справді потребують постійної уваги з боку лікаря не більше 10 – 20 %. Всі решта вагітних розміщуються за бюджетні кошти у дане відділення для того аби пройти психопрофілактичну підготовку до пологів.

Якщо вагітна за час перебування усвідомила, що без доплати їй не обійтись, а ще якщо вона правильно зрозуміла кому і скільки вона має доплатити, то тоді в історії пологів робиться відповідний запис: «Психопрофілактична підготовка – ефект повний».

Пострадянський капіталізм і конкуренція в бюджетно-соціальному секторі.
Перехід у нову суспільно-економічну формацію, яку називають капіталізм, відбувся без буржуазної революції, що сформувало дуже специфічні стосунки у медичний сфері. Залишаючи у своїх руках всю власність, а також утримуючи у власності і самих медичні працівників, держава створила у бюджетній державній монополії ринок медичних послуг. Якщо це все так можна назвати.

Можна навіть сказати, що цей ринок створений із благородною метою - самозабезпечення «людей в білих халатах». Особливістю таких ринкових стосунків є здійснення комерційної діяльності поза законом, адміністративне втручання у ринкові стосунки, що породжує жорстокий соціальний конфлікт, створюючи зовсім не ту конкуренцію всередині самих структур, заручником якої в результаті стає пацієнт.

Коли одна медична установа конкурує з іншою медичною установою за пацієнта, будучи суб’єктом економічної діяльності – це нормально. Коли суб’єкти вдаються до недобросовісної конкуренції – це не нормально, але зрозуміло. А ось коли двоє лікарів стають за один операційний стіл і при цьому прагнуть знищити один одного, то це швидше нагадує ієрархічні розбірки в зграї шимпанзе. Щось подібне хіба відбувалось між міністром МВС СРСР Щолоковим і шефом КГБ Андроповим. Чим усе закінчилось можна поцікавитись.

Адміністративне втручання у ринкові стосунки не є таким байдужим як декому може видатись. Ринок насправді не є гумовим, і він не може розмістити усіх бажаючих. Подібні процеси в нормальних суспільствах регулюються фаховими товариствами шляхом консенсусу. На сьогодні медичні колективи в Україні взагалі не приймають участі у провадженні кадрової політики. Їм абсолютно у нав’язливій формі можуть змінити керівника, нав’язати за гроші чи по-блату якесь молоде дарування, в той час, коли своїм дітям нічого їсти.

Адміністрація з метою оптимізації та покращення може вдатися до реорганізації, перепрофілювання, переслідуючи при цьому абсолютно приватні комерційні цілі. Якщо до цього додати постійні побори та погрози з боку адміністрації чи недружні дії з боку ворожих лікарських угруповань, то моральну атмосферу всередині більшості колективів можна охарактеризувати як вкрай важкою.

Жінка, перебуваючи в середовищі прихованої або й неприхованої ненависті, абсолютно не застрахована від того, що хтось із колег того кому вона заплатила не захоче помститися за «недобросовісну» конкуренцію, якоюсь дією чи бездіяльністю. Наприклад, провести інструментальну ревізію стінок порожнини матки на четвертий день після пологів без наркозу, а головне без будь-яких на те показів, поки його колега відпочиває після виснажливого чергування.

«Тіпа реформи».

Трагедія нинішньої ситуації полягає у тому, що власне створений соціальний конфлікт не збираються розв’язувати. Суспільству нав’язується думка, що «притягнутих за вуха» 3,6% ВВП, асигнованих на медицину є великою сумою. Медикам, треба думати, це «втюхується» з метою формування комплексу провини – мовляв навчіться раціонально використовувати те, що даємо. А електорат, мабуть, намагаються переконати у тому, що про нього дбають не «по-дєтськи».

Проблему раціонального використання коштів намагаються, як і годиться вирішити за рахунок слабших і бідніших. «Під ніж» планують пустити пологові відділення у яких кількість пологів менше 300 або навіть 600 на рік. Мотивуючи це тим, що фаховий рівень лікаря подібного закладу не може бути високим за браком практики. Зауваження є абсолютно слушним. Але треба враховувати, що у подібних закладах працюють всього 2 лікаря, тобто на одного в рік приходиться в середньому 100 -150 пологів, а в пологовому будинку на 2000 - 3000 пологів в пологовій залі біля однієї жінки знаходиться 4 лікаря, кілька інтернів, аспірант, магістр і професор «на телефоні».

Важко сказати, скільки в середньому припадає пологів на одного лікаря в рік в університетських містах, але за 5 років робити представник обласного центру не здатний зашити епізіотомну рану, в той час як лікар районної лікарні може провести кесарів розтин. Багато чого залежить від здібностей і мотивацій лікаря.

Сама по собі кількість тих чи інших маніпуляцій абсолютно не гарантує якість. А саме головне, що до 40 років із молодого фахівця, що подавав надії виховують інфантильну і ущербну істоту не здатну самостійно приймати рішення і брати відповідальність за свої дії. Зрозуміло, що всіх цих модних молодих людей, що зуміли закріпитися в провідних наукових закладах, намагаються забезпечити роботою.

Якщо говорити про економічний зиск, то він взагалі виглядає дуже сумнівним, якщо врахувати бюджетні кошти, що намагаються витратити на будівництво університетських клінік, перинатальних центрів і ще багато чого.

Не сприяє розв’язанню конфлікту і головна мета реформаторських потуг івестиційно-іноваційних пацанів, яка полягає у зменшення бюджетних витрат на надання медичної допомоги і перекладання основного тягаря на плечі пацієнтів та скорочення зайвої кількості лікарів адміністративним способом.

Головною проблемою системи є абсолютний брак самовідтворення. Передача фахових навичок відбувається в редукованому і спотвореному вигляді, а подекуди взагалі не відбувається. За плечима нинішнього покоління, на яких ще щось тримається, виглядає сіра, посередня, бездарна маса виконавців. І цей факт є беззаперечний, його не бачить тільки сліпий. Це все є наслідком гострого соціального конфлікту, де людина людині є ворог.

На сьогодні нам потрібно усвідомити, що ніякої успадкованої соціальної медицини в нашій країні уже немає. Немає із багатьох причин.

По-перше сама держава відмовилась від попередніх зобов’язань по наданню медичної допомоги, про що свідчить асигнувань від ВВП, який ніхто не збирається переглядати, незважаючи на те що він удвічі менший від рекомендованого ВООЗ і до того ж недостовірний.

По-друге ми не заробляємо на високий рівень медичної допомоги. Не заробляємо не лише матеріально, але й морально. У нас не вистачило духу розібратись у складних політичних і економічних стосунках. В результаті нашої безхребетності і ліні в нашій країні більшість промислової власності опинилося у руках дуже обмеженого кола осіб. По-третє медична спільнота непублічно прийняла абсолютно аморальні правила гри від держави, за що і буде відповідати.

Ситуація потребує форматування ринком. Це болісно, але це необхідно зробити, інакше на нас чекає руїна. Право як явище – це продукт ринку. Продукт вільної взаємодії суб’єктів. Все що є у нашій країні ніякого відношення до права немає. У нас збочена уява про право взагалі.

Мінімум держави, масштабна приватизація медичної власності, демонополізація ринку медичних послуг – це ті етапи які нам необхідно пройти.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Велика подяка авторові за такий детальний аналіз і думку фахівця!
Поширила у Фейсбуці.

в Празі ведення вагітної з родами нач десь середньостатистичну чисту зарплатню коштує. це на додаток до звичайної страховки.

в Києві ж люди очікують що все має бути просто так. не звикли в нас люди платити за своє здоров'я.