Українсько-російський трагіфарс перекладача

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3267 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/08/2015Дата публікації

Довелося мені колись очолювати відділ судових перекладів в одній відомій в вузьких колах російській компанії. Ця робота дещо додала до моїх навиків керівника, але водночас я почав помічати, що все менше та менше приділяю уваги власному знанню мов, все рідше перекладаю сам. Інакше й бути не може – коли офіцер починає виконувати за солдата його обов'язки, це означає, що офіцер з нього ніякий. Втім, як би не хотів будь-який керівник себе вихваляти та виставляти у найкращому світі, маю зізнатися, що аврали були і в мене. І – ганьба на мою голову – три рази довелося здивувати суддів тим, що голова відділу судових перекладів перекладав в суді особисто, бо не було кому поїхати замість мене. Можу втішитися тим, що це були досить цікаві випадки, і я надбав цінний досвід. Один з них і хочу згадати зараз – за умови певного маскування приватності учасників.

До суду одного колишнього закритого військового міста, а наразі району Санкт-Петербурга, звернувся з позовом водій-українець. Він приїхав до своїх родичів та був позбавлений водійських прав за керування в нетверезому стані. Адвокат допоміг йому скласти скаргу, згідно до якої він володів російською мовою недостатньо добре, а тому одразу не отямив, чого від нього хотіла міліція, і через це не зміг тоді, на місці, пояснити, що да як. Якщо б був перекладач, все було б інакше – все б пояснив та залишився б зі своїми правами.

Перекладач в суді – особа суто нейтральна. Він (або вона) не представляє інтереси ні звинувачення, ні захисту. Не дуже приємні випадки з деякими колегами-перекладачами, яких мені довелося відстоювати як керівнику, переконали і мене в тому, що співчуття в професії перекладача – почуття шкідливе, принаймні під час перекладу, бо може вистрілити в тебе саме з боку того, кому ти співчуваєш. З іншого боку, клієнта – особу, мову якої ти перекладаєш в суді – треба поважати, хто б він (вона) не був. Щоб адекватно перекласти та не «підставити» людину, треба не ховати почуття глибоко, а навпаки – вимусити їх працювати на повну віддачу.

Мій клієнт, якого зватиму Мирославом, молодик 20 років, сидів перед судовим залом в прострації. Майже все життя він провів у рідних місцях, в селі на західній Україні. Так далеко він поїхав, вперше в житті, щоб відвідати батьків своєї дружини (коли одружувався, вони самі приїжджали на весілля)– і тут отаке. Згідно до версії звинувачення, одного вечора він поїхав до знайомих їхніх знайомих – які, між іншим, жили на сусідній вулиці, можна було б дістатися пішки хвилин за п’ять. Після вечері та довгих розмов, біля другої години вночі, він вийшов та сів в автомобіль, повз який саме в цей час проїхала міліція, побачила його та зробила висновки. Наступного дня мировий суд позбавив його водійських прав. Становище було кепським – машина під рукою, але повернутися нею додому, ба навіть якось довезти, вже було проблемою. Дружина знайшла адвоката, який зміг знайти в справі єдиний огріх – відсутність перекладача. З його слів, якби поряд з міліцією був перекладач, вони б зрозуміли, що в машині він знаходився випадково, без наміру керувати.

Цікавим моментом було те, що суддя, як я з’ясував, була колишнім адвокатом – випадок досить рідкий, зазвичай суддями стають, навпаки, колишні працівники прокуратури. Якесь шосте почуття сказало мені, що навіть якщо справа буде пересічною, непересічним буде не результат, а сам процесс – і схоже, що не помилився.

Суддя була справжньою ввічливою людиною. На початку засідання вона попередила: якщо Мирослав хоче, щоб йому перекладали репліки судді – це його право; якщо він розуміє цю або іншу репліку без перекладу –він може просто кивнути або вказати на це інакше, це жодним чином не обмежить його прав, бо поки фактично не доведено інше, точки зору обох боків мають однакову вагу.

При цьому суддя зауважила, що їй особисто нічого перекладати не треба – позивача вона зрозуміє без перекладу. Адвокат – сам цілком російськомовний – поцікавився, де та яким чином суддя опанувала українську, на що остання відповіла, що ніколи не вчила та Україну не відвідувала, але вважає для себе зрозумілою і не зобов’язана доводити її розуміння, поки не буде встановлено протилежне. З точки зору закону, це було цілком слушним. Таким же чином і особа, яка вимагає для себе перекладача – хоча б навіть мовою есперанто або клінґон – заслуговує на довіру, поки не буде встановлено інше. Якщо ж мова йде про експерта або перекладача – то інша справа. В цей момент я продемонстрував свій двомовний шкільний атестат, і процес почався. Суддя не мала куди поспішати, тому питала повільно та спокійно:

- Когда милиция пришла к решению, что считает Вас пьяным – о чём конкретно Вы с ними говорили? О чём шла речь в мировом суде? Если Вы говорите, что из-за незнания языка всё поняли неправильно, то как именно Вы воспринимали ситуацию? Какие доводы могли бы привести, которые милиция могла бы принять? Можете ли их привести сейчас, и как можете обосновать?

І коли минуло дві з половиною години, кінець кінцем – ключове питання:

- Значит, всё, что написано Вами в исковом заявлении в суд, Вы подтверждаете?

- Так, підтверджую.

- И подтверждаете, что написали это собственноручно?

- Так, власноруч.

На цих підставах, спокійно продовжувала суддя, скаргу відхилено через відсутність обставин, на яких її було обґрунтовано. Бо скаргу написано – не надруковано, а саме написано позовником власноруч – російською мовою, від першого до останнього рядка, бездоганно та літературно, що спростовує його твердження про недостатнє володіння вказаною мовою.

Яка в цій трагікомічній справі мораль, і чому я згадав випадок в російському суді саме зараз, під час ганебної окупації Криму та втручання Росії в українські справи? А мораль, на мій погляд, проста. У справах мови треба бути послідовним та йти до кінця. Послідовний вжиток української мови на теренах України – це не примха, це суть. Захист та відродження української мови в Україні мають бути безкомпромісними. Будь-який компроміс, що здається «несуттєвим», може змарнувати всю працю, перетворити її на клоунаду – а ввічливим людям саме цього і треба.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!