Закарпатські сайти-аноніми: ЗМІ чи імітація ЗМІ?

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 1477 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 08/09/2016Дата публікації

Випадок із нагнітанням ситуації щодо нібито захоплення Ужгородської міської ради «терористами» несподівано привернув нашу увагу до іншої, не менш актуальнішої проблеми закарпатської інтернет-журналістики: функціонування так званих «сайтів-анонімів».

Нагадаємо, сайт «Ужгород.нет.юа» впродовж певного часу «смакував» новинами, що «ужгородську мерію захопили терористи», які невдовзі «викинуть заручників із простреленою головою». Як з’ясувалося, на цьому сайті не вказано ні імені редактора видання, ні контактів його редакції.

Із зворотного зв’язку є лише онлайн-форма – «Повідомити новину». Тож виникають риторичні питання – чи може заслуговувати на довіру джерело, де не вказано ні імен відповідальних осіб, ні облич колективу редакції? Чи є різниця, що читати новини із цього сайту чи, наприклад, із оголошення на паркані? Адже ймовірність правди чи брехні інформації в обох джерелах може виявитися приблизно однаковою.

Звичайно, з таким «анонімним існуванням» можна писати що завгодно, бо ймовірність юридичної відповідальності лишається низькою, а щодо моральної відповідальності за недостовірно розповсюджену інфо апелювати просто ні до кого.

Таким чином сайт, який позиціонує себе як ЗМІ, перетворюється в імітацію ЗМІ. Він не вартий довіри, а відтак і уваги споживача інформації.

Загалом, якщо хтось поставить конкретне питання – а скільки сьогодні є онлайн-медіа, що висвітлюють новини закарпатської тематики, то точну відповідь на це питання дати майже не реально. Хоча б тому, що кожен закарпатський користувач Інтернету теоретично може мати власний сайт. Втім від теорії до практики – наразі можна знайти багато різних інтернет-ресурсів, які позиціонують себе власне як електронні ЗМІ із новинами Закарпатської області. Втім далеко не всі вони мають не те що вихідних даних про редакторів, а хоча б електронну скриньку для зворотного зв’язку. І тим не менше завдяки регіональній новинарській стрічці «Укр.нет» контент деяких із цих сайтів потрапляє на очі споживача інформації. Відтак лишається ризик, що через сайти, де не вказано відповідальних за випуск і нема зворотного контакту, може розповсюдитися недостовірна інформація, а відповісти за це, по суті, буде нікому.

Ми зафіксували 7 закарпатських сайтів, які впевнено працюють як онлайнові ЗМІ: себто регулярно оновлюється стрічка новин, з’являються й авторські матеріали. Втім ці 7 видань не вказали імен своїх редакторів (відповідальних осіб).

Мова йде, зокрема, і про ресурси «Закарпаття-онлайн» та «Мукачево.нет», які є ветеранами закарпатського онлайн-простору і позиціонують себе як найбільш відвідувані краянами. Але ні у першому, ні у другому онлайн у вихідних даних не вказано імен відповідальних.

Нема імен тих, хто курує проектом, і у виданнях uzhgorod.in , galagov.tv , prozak.info , 0312.ua , zakarpattya.net , які (крім двох останніх) доволі довгий період функціонують і таки мають свого постійного читача.

Водночас на Закарпатті є 7 сайтів, на яких вказано імена їх редакторів (або ж відповідальних за сайт). Це – «Про Захід» (головний редактор – Юрій Лівак), «Час Закарпаття» (головний редактор – Ярослав Світлик), «Заголовок» (головний редактор – Ганна Твердохліб), «Голос Карпат» (головний редактор – Василь Кіш), «karpatnews.in.ua» (редактор – Віктор Лазорик), «Карпатський об’єктив» (головний редактор – Олег Сембер), «pmg.ua» (головний редактор – Іван Гарагонич).

Звичайно, коли споживач інформації знає, хто ж безпосередньо курує ЗМІ, у нього довіри до видання буде більше.
Те саме, певне, стосується і потенційних спікерів для ЗМІ: якщо людина знає, журналіст якого видання звертається до нього по коментар, то з наданням коментаря проблем нема. Якщо ж до вас телефонують з Інтернет-видання, яке нібито й є, але про яке нема жодних відомостей, ви ще ж подумаєте, чи варто взагалі говорити щось представникам такого «анонімного» видання.

Тож наразі – вважати «анонімні» сайти власне ЗМІ чи їх імітацією – справа споживача інформації, його смаку, досвіду та рівня медіаграмотності. Втім у майбутньому – рано чи пізно – та все ж постане питання регуляції цієї проблеми на законодавчому рівні. Адже в час, коли країна рухається до прозорості медіавласності, а навколо точаться прояви інформаційних воєн, – не варто перетворювати мережу Інтернет на помийну яму.

Публікація імен редакторів та власників інтернет-сайтів – одна із запорук того, що онлайн-медіа таки будуть ЗМІ, а не явищем їх імітації. І дуже хочеться сподіватися, що 7 згаданих нами сайтів, де нема імен їх редакторів, таки виправлять це непорозуміння. Адже ім’я – це довіра. А за довіру споживача інформації варто боротися.

Ярослав Гулан,
регіональний представник
Інституту масової інформації
в Закарпатській області

Ілюстрація із сайту marshak.su

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Подібні матеріали

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!