Закон про освіту: на фінішній прямій?

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2876 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 12/04/2016Дата публікації

Майже рік тривають перипетії навколо нової редакції Закону України "Про освіту". Весь цей час громадськість стоїчно доводила Міністерству освіти, що має право брати участь у законотворенні попри його спроби відгородитися високим парканом та тримати процес під контролем. Ентузіасти блокували всі спроби чиновництва нав'язати суспільству власне бачення освіти, в якому проглядалися страхітливі рештки совєтської минувшини.

На сьогодні ми маємо новий варіант закону, внесений на повторне перше читання.

Він однозначно кращий на порядок від попередніх, бо в ньому проявилися потенції для урізноманітнення освіти, зокрема:

  1. Так, у статті 10 передбачаються різні форми здобуття освіти, де поряд з традиційними - очної, заочної, екстернатної, інституалізується сімейна (домашня), мережева, дистанційна та на робочому місті. Таким чином долається монополія та домінування держави в навчанні громадян. Імовірно, вже зовсім скоро ми отримаємо повне право визначати освітню траєкторію власних дітей.
  2. Новинкою стало введення статті 13 про територіальну доступність середньої освіти та опорні школи.
  3. Антидискримінаційними є статті щодо здобуття освіти особами з особливими потребами та, загалом, організації інклюзивної освіти (ст. 19).
  4. У ст. 20 "Спеціалізована освіта" додався пункт 5 про освіту наукового спрямування, що передбачає
    "... дослідно-орієнтоване навчання, спрямоване на поглиблене вивчення профільних предметів, набуття компетентностей, необхідних для подальшої дослідно-експериментальної, конструкторської, винахідницької діяльності". Отже, закладається фундамент для відродження потенціалу української науки.

  5. Однозначним позитивом є легалізація роботи фізичних осіб-підприємців, які займаються освітньою діяльністю. Тепер, за умови ліцензування, вони можуть набирати статусу закладів освіти, тобто законно здійснювати освітню діяльність.
  6. Важливою складовою є виокремлення освітніх та професійних кваліфікацій, а також освітніх та професійних стандартів, на основі яких твориться національна система кваліфікацій (ст. 37) та відповідне агентство (ст. 38). Це удвічі ускладнить відносно існуючої діагностику, планування, навчання та оцінку якості. Проте, такий поділ є доречним з огляду на зосередженні фокусу на прикладній стороні знань, вмінь та навичок. Отже, простіше буде визначити практичність освіти на ринку праці.
  7. Громадська акредитація закладу освіти - це ще одна інституційна новинка, яка передбачає
    "...визнання якості освітньої діяльності закладу освіти з метою формування його позитивного іміджу та репутації".
    Освітнім експертам тепер знайдеться робота.

  8. Однозначною перемогою громадськості є включення до тексту пункту 13 ст. 78 "Фінансування системи освіти", який варто процитувати повністю:
    "13. Держава здійснює фінансування здобуття особою загальної середньої освіти у приватному закладі освіти, що має ліцензію і працює за акредитованою освітньою програмою, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі такому закладу освіти цільового обсягу коштів у розмірі фінансового нормативу (з урахуванням відповідних коригуючих коефіцієнтів) бюджетної забезпеченості одного учня загальноосвітнього навчального закладу та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".
    Він означає, що хоч і в скороченій версії у частині коштів, що забезпечує держава, існує висока імовірність реалізації принципу "гроші ходять за дитиною".

Окрім позитивів, нова версія редакції Закону містить сумнівні та необґрунтовані положення:

  1. Провідна роль у науковому та методичному забезпеченні освіти надається Національній академії педагогічних наук України. З огляду на брудну репутацію, що склалася унаслідок корупційних, плагіатних та інших скандалів, клановий характер та узурпацію влади її очільників варто пошукати партнерів серед закладів НАНУ, вишів, представників експертної громадськості.
  2. Необґрунтованим є рівень оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, який зазначений у пункті 2 ст. 61 "Оплата праці", зокрема:
    "2. Посадовий оклад педагогічного працівника (найнижчої кваліфікаційної категорії) встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
    Посадовий оклад педагогічного працівника кожної наступної кваліфікаційної категорії підвищується на 10 відсотків.
    Посадовий оклад науково-педагогічного працівника (асистента кафедри) встановлюється в обсязі більшому на 25 відсотків від посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії.
    Педагогічним і науково-педагогічним працівникам встановлюється доплати та надбавки в передбаченому законодавством порядку".

    Чому саме три мінімальні зарплати беруться за базу для встановлення окладу педагога?
    Чому кожна наступна категорія підвищується на 10%?
    Чому різниця між нижчими рівнями вчителя та викладача встановлюється у розмірі 25%?
    Ці величині видаються надто "притягнутими за вуха", а не відповідними потребам життя і розвитку освітян.

  3. До порушень академічної доброчесності у п. 4 статті 42 "Про академічну доброчесність" варто додати поняття та визначення такого порушення як "рерайтинг", тобто переписування авторського тексту іншими словами.

Окремо акцентую увагу на "білих плямах", які так і не змогли здолати автори.

По-перше, це встановлення відповідальності органів державної та місцевої влади за невиконання/неналежне виконання повноважень. БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ кричить з кожної строки Розділу VIII. УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЬ У СФЕРІ ОСВІТИ. Систему зворотного зв'язку, на мою думку, так і не вдалося створити. Як суспільство ефективно може контролювати і тримати в берегах чиновників та керівників освіти поки що невідомо.

По-друге, відсутність навіть натяку на ринок освітніх послуг, не зважаючи на включення поняття "освітня послуга" до словника Закону.
Як буде здійснюватися регулювання цього ринку? За допомогою ліцензування? Знову чиновники швиденько монополізують ринок через родичів і клани і знищать конкуренцію?

Безперечно, треба набратися мужності і визнати, що урізноманітнення освіти можливе лише на основі включення ринкових механізмів.
Інша річ, як на нього має впливати держава. Але система обміну в освіті має бути легалізована. Напівміри тільки завадять процесу реформування.

Висновок: маємо непоганий текст нової редакції Закону "Про освіту", яка потребує подальшої кропіткої роботи щодо усунення недоліків.

наука

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!