Діти на шахті: минуле чи сучасність?

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 712 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 19/05/2017Дата публікації

Нестабільна матеріальна ситуація, бажання бути незалежними та безстрашність у боротьбі за елементарні життєві потреби – все це провокує людей у скруті віднаходити нові, ризикові методи заробітку. Зневірена людина, яка з різних причин не змогла забезпечити себе законно, стає більш схильною до нелегальної праці.

Діти-шахтарі, Нантикок, штат Пенсильванія, 1911 рік

Так задля відновлення хисткої стабільності, яка, проте, проходить на межі життя і смерті, мешканці шахтарського Донбасу йдуть працювати на незаконних шахтах. Особливо вразливими при цьому стають діти, які погоджуються на роботу, де немає жодних гарантій безпеки чи компенсації, про що йдеться у звіті «Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі».

Міжнародний контекст

Ще на початку ХХ століття дитяча робота під землею була абсолютно нормальним явищем. Про це свідчать численні світлини, зроблені Національним комітетом дитячої праці США у 1906–1911 роках. На той момент у гірництві було задіяно понад два мільйони неповнолітніх, більшість яких навіть не досягла 15-річного віку.

Френк, 14 років. Пропрацював на шахті 3 роки. Був змушений на рік припинити роботи після того, як вагонетка розтрощила йому ногу. Фото 1906 року

І хоча Конвенція ООН про права дитини діє вже майже 30 років, у цілій низці країн дитячу працю все ще не сприймають як експлуатацію. Так, наприклад, у Конго малолітні шахтарі, які тяжко працюють у той час, як мали б бути у дитсадку – явище цілком нормальне.

Українські реалії. Мирний час

В Україні ж і до збройного конфлікту на Донбасі існувала практика залучення дітей до тяжких підземних робіт навіть попри ратифіковану конвенцію та відповідне національне законодавство. Про це красномовно свідчить історія 15-річного Юрія Сіканова з м. Сніжного, який змушений був працювати по 8–12 годин на добу на копанці. На такий крок хлопця штовхнуло скрутне матеріальне становище у неблагополучній сім’ї – батько Юрія помер, а мати була алкозалежною. 2010 року Сіканов з’явився у головній ролі в естонській документальній стрічці «Шахта № 8» про дитячу працю на шахті.

Зображення постера до фільму «Шахта №8». Юрій Сіканов із сестрами

За словами тодішнього мера Сніжного Олександра Дороніна, ще станом на 2013 рік на нелегальному видобутку вугілля можна було заробити близько 10 тисяч гривень на місяць – а це значно більше, ніж отримували гірники, що працювали легально. Доронін також зі стовідсотковою гарантією стверджував, що діти на копанках міста не працюють. Щоправда, вже після того, як історія Юрія Сіканова набула розголосу.

Ще кількома роками раніше, за словами голови Конфедерації вільних профспілок гірників України Михайла Волинця, у Торезі ситуація була кардинально інша. Дітей з особливими потребами – вихованців місцевого інтернату для дітей із порушеннями розумового та фізичного розвитку – адміністрація навчального закладу залучала до вантаження вугілля.

Витоки проблеми

Звичайно, у групі ризику перебувають передусім діти, позбавлені батьківського піклування та діти з неблагополучних сімей. Однак окреслена проблема сягає корінням свідомості мешканців Донбасу: відколи шахти почали масово закривати і на зміну їм прийшли копанки, цілі сім’ї займалися незаконним видобутком вугілля. Дітям зазвичай діставалася простіша, допоміжна робота, як от просіювання вугілля з териконів, підйом і перевезення корисних копалин тощо. Десятиліттями така ситуація була не тільки нормальною, а й заохочувалася самими батьками.

Вплив конфлікту

Нині копанок на тій частині Донбасу, яку контролює уряд України, практично не залишилося. Це пов’язано насамперед із особливостями рельєфу згаданих територій: тут вугілля залягає переважно на великих глибинах, а тому незаконний видобуток із копанок втрачає сенс.

Натомість є дані про те, що на тимчасово окупованій території кількість незаконних місць видобутку вугілля тільки зростає, і на них не гребують використанням примусової праці. Відомо, що донедавна в окремих районах Донеччини копанки були легальними, що закріплював відповідний документ самопроголошеної влади (див. Професія – шахтар: без права на безпечні умови праці.).

Копанка у Сніжному

Нині доступу на тимчасово окуповані території для моніторингу окресленої ситуації не мають ані українські правозахисники, ані міжнародні правозахисні організації. Через це цілком резонно припустити, що там, де не діє ані національне, ані міжнародне право, ситуація із залученням дітей до видобутку вугілля тільки погіршилася з початком збройного конфлікту.

Робота на шахтах разом із вербуванням дітей для використання у збройних конфліктах належить до найгірших форм дитячої праці, оскільки, за визначенням статті 3 Конвенції Міжнародної організації праці № 182 «за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей».

Як країна, що ратифікувала згадану конвенцію, Україна зобов’язується не допускати залучення дітей до найгірших форм дитячої праці. Адже наслідками такої експлуатації для дітей можуть бути серйозні фізичні та психічні травми, проблеми з отриманням навіть базової освіти, соціальної інтеграції та особистого розвитку. Однак для того, аби ліквідувати дитячу працю на шахтах як явище, на тимчасово окупованих територіях треба спочатку відновити верховенство права. В умовах збройного конфлікту та відсутності ефективного контролю українського уряду над окремими районами Луганської та Донецької областей це неможливо.

Публікацію підготовлено в рамках проекту Східноукраїнського центру громадських ініціатив «Презентація результатів дослідження «Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини», який здійснюється за підтримки представництвом Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!