Баттли маркетологів і філософів: «вірусні» паради-перформенси у Санкт-Петербурзі

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 783 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/11/2016Дата публікації

Санкт-петербурзькі креативні акції просигналили світу, що молоді росіяни шукають нові сенси. Чи справді сенси, про які вони говорять, нові, чи це просто трохи підзабуте старе?

Одна сусідня країна наразі задихається в квазісенсах, придуманих владою та «розігнаних телевізором». Імперські війни та «матрьошечний» патріотизм. Усе це давно вже не працює для людей, які мають звичайні людські цінності та потреби.

Коли актуальні сенси не формулюються та ігноруються, росіянам залишається переживати стан вікової кризи своїх законно обраних «альфа-самців». Виявити зміст свого власного буття на тлі володарів молодим людям непросто. А час тих, хто природнім шляхом мав змінити керівництво при владі, теж уже поступово спливає. Ці, трохи молодші за кремлівських керівників, також потроху старіють і втрачають потенціал.

Генерувати нові ідеї для успішного суспільного життя? Нащо! Ті, хто в Росії «акредитований», щоб робити це, займаються будь-чим іншим: війнами, наприклад. Або розмовами про очевидне чи псевдоактуальне. У намаганнях силою зберегти свій статус вони, у різних формах, «відіграють» агресивність, яка виявилася притаманною владі якістю.

Проте ось молоді люди з Санкт-Петербургу влаштували перформенс, який у соцмережах назвали «Увы-парадом». Минулого тижня, 1 листопада, вони сфотографувалися в найсумніших місцях і без того не найяскравішого в світі міста з плакатами депресивного змісту: «Родился, потерпел и умер», «Боль, пустота, патриотизм», «Война, безработица, ноябрь».

Їхня акція одразу набула популярності в інформпросторі в межах і поза межами Росії. Сподобалася. Хоч якийсь ідейний «драйв» на російському суспільно-політичному «безриб’ї».

Учасниця "Увы-парада" у Санкт-Петербурзі

Але етика публічної «боротьби сенсів», характерна для росіян - це усілякі «антиакції». У яких різниця між «дотримувати свої межі» та «знищувати чужі», зазвичай, не відчувається.

Тому й тут конфлікт цінностей не змусив на себе чекати. Інша група санкт-петербуржців одразу ж, за їхнім висловом, «запилила ответочку»: поцупивши в опонентів форму перформенсу, розповсюдила подібні ж фото, але з позитивними та оптимістичними висловлюваннями на плакатах. Цей виступ його автори назвали «Ах-парадом».

Синхронно з тим, як «паради» стали набувати розголосу в соцмережах, в обох цих групах сформувалася «владна вертикаль». Лідери проявилися одразу ж. Проти «Увы-парада», який організував Максим Євстропов, з «Ах-парадом» виступив Вел Колдін – відповів «парадом на парад» і, «паровозиком», теж прославився.

Поміж молодими чоловіками в постах виникла заочна суперечка. «Сфотались на хипстерскую зеркалку за пару тыщ баксов в разных страшненьких районах города (к слову, если ты ненавидишь жизнь, то в Петербурге тебе и летом на дворцовой будет уныло) с беспонтовыми плакатами об отсутствии смысла бытия и вообще в целом будущего :) Говорят, что они пытались поймать настроение людей. Ну, мое не поймали, например», - написав на своїй сторінці маркетолог Вел Колдін (Валерій Коляда) перед тим, як організувати «протилежну» акцію за позиченою в опонентів формою.

«В обществе, напоминающем лагерь, глубинным настроением которого является грусть, нет времени и места для грусти, потому что признание грусти подмывает лагерные устои. Тебя сразу же заклюют и шестёрки, и вертухаи, ты разом окажешься исключённым из тюремной иерархии. Разумеется, можно неплохо устроиться и здесь, где порядок поддерживается самими же заключёнными. И ты сможешь сам менять свою жизнь, созидать, добиваться успеха – главное не рыпаться. И да – работай, работа делает свободным», - відреагував на акцію опонентів філософ Максим Євстропов, автор «Увы-парада».

Життєва «маркетингова» правда одного проти екзистенціальної іншого. Конфлікт цінностей молодих росіян просто не міг проявитися більш точно, аніж через такі уособлення.

Вел із друзями як «художні образи», персоніфікації їхнього перформенсу – це висловлювання про те, що, незважаючи на будь-які умови, країну потрібно рухати, створюючи базу для виживання: робота, хліб із маслом, родина, діти. Буквально силою рухати! Усе «більш екзистенційне» на плакатах тих, хто підтримав «Ах-парад» - це узагальнені вислови про «віру в добро».

Такі «позитивістські» погляди, певною мірою, характерні для певної частини жителів Санкт-Петербургу, що є, наразі, не тільки «культурною столицею», якою досі хочуть сприймати це місто українці, скільки величезним сумним конгломератом переселенців з різних областей Росії. Тих, які, нерідко, і справді в своєму місті знають, окрім «Дворцовой площади», не так вже й багато. Ставляться до нього споживацьки або як туристи. Аби тільки «не бачити й не відчувати» проблем та креативів, бо це відволікає від процесу заробітків.

Дуже часто вони задають тон і впливають на настрої містян. Ці люди багато думають про власне й родинне виживання. І сформували характерний «стиль» - з мовою на штиб «нас виростила вулиця», «не треба розширювати наші горизонти, краще дайте грошей» і «демократіям – наше рішуче «ні»!».

«Ах-парадні» настрої – це уособлення певної «ретроградної» психології, властивої «новим» жителям міста. Тим, які ретельно охороняють власні погляди й думки від будь-яких альтернативних впливів, щоб ніхто зовні раптом не розрушив певні «дорогоцінні» переконання, які вони хочуть плекати з покоління в покоління. І ця психологія, буває, не вкорінена ні в знаннях з історії, ні в культурних категоріях, ні в природній повазі до місця, де проходить їхнє життя. Такі мешканці міста навряд чи пойдуть захищати історичну пам'ятку: їм нема до неї діла.

Утім, немало ж людей поступово перетворювали Санкт-Петербург з культурної столиці Росії на міщанський осередок. Із «ладою-копійкою» у дворі Ермітажу та «В Питере – пить!».

Макс Євстропов, який, навіть, має досвід викладання філософії, написав на сторінках своєї творчої групи {родина} про те, що депресія в Росії «рулить» після очевидного програшу опозиції в 2012 році, а акція була потрібна, щоб повернути поняття про депресію в суспільний дискурс. «В Питере – пить!», знов таки.

Акція Євстропова скидається на таку собі спробу актуалізувати в масовій свідомості стан «втраченого покоління» Янки та Лєтова, героїв «Асси» та ангажованих у Пітерському рок-клубі. Стан людей, які були вимушені в юності винести депресію на прапор і виживати в своїй країні дивом. Щоб нарешті, десь за 20 – 30 років після піку своєї творчої діяльності, побачити, що в наступних поколіннях їхні екзистенціальні пошуки стали просто «добривом» для розквіту маркетингу та «свідомості продавців». Які теж, може, не проти іноді пограти на гітарі на кухні та поспівати «щось із Цоя». Але загалом місто не «переварило» глибоких екзистенцій, віддавши перевагу задоволенню елементарних потреб: «хліба та видовищ».

«За что боролись, на то и напоролись»: у боротьбі ідей перемагає просте – хліб, а не досягнення, здобуті у внутрішніх подорожах за сенсом буття. Бо хліб - це про виживання та піраміду Маслоу. А всілякі сенси - їх не помацаєш, ще треба перевірити, чи вони взагалі потрібні. До того ж, усе одно кожне нове покоління формулює свої. Спадкоємність? Послідовна передача досвіду? Ні, не чули!

Проте, видно, в Росії залишаються люди, які здатні й згодні наслідувати настрої та стани, що були характерні для суспільства в 70-90-х роках. І знову не лише робити з депресії лозунг і культурний код, а й уособлювати її. Наприклад, Макс Євстропов явно ризикує у свідомості співгромадян злитися з «образом пітерської депресії», який формує в перформенсі. Тому що російську депресію, раз вже про неї йдеться, хтось має уособлювати.

Його «Увы-парад» – вияв того, що весь російський протестний рух, принаймні, 90-х років, не вивів покоління туди, куди воно, вочевидь, хотіло потрапити. Екзистенційна депресія росіян як протест проти «несвободи» відбувається нишком - разом із тим, як у країні «береться за справу й перемагає» «клас мовчазних трударів», яким взагалі не до лірики, не до культурних форм і змістів, не до політики й навіть не до історії. Доки хтось філософствує, хтось має виживати. Доки хтось «мислить ширше», хтось має бути в чіткому зв’язку з суворою реальністю. Доки хтось веде «війну за свободу», хтось має «брати на себе відповідальність». Вел Колдін та Макс Євстропов у цьому сенсі - як дві сторони однієї медалі російського світосприйняття, і розкол ніяк не долається.

Два паради - два меседжи. Ті, хто працює, мають почуватися відірваними від екзистенційних змістів, інакше – фрустрація та зупинка будь-яких процесів. Адже ніщо так не сприяє фрустрації, як депресія. А ті, хто щось тямить у культурних контекстах, у філософії, крім цієї депресії не пропонують росіянам нічого. І це викликає ірраціональну тривогу в сумлінних трудівників маркетингового фронту: хоч з плакатами виходь!

Перші захищаються від других, аби відсторонитися від депресії, не потрапити у фрустрацію й уберегти від неї дітей. Можливо, вони навіть не впевнені: а чи весь цей культурний, філософський контекст потрібен взагалі? Другі нагадують: аби зовсім не «продатися», не втратити себе, догоджаючи керівникам грошових потоків, потрібно брати на себе відповідальність також і за негативні сторони суспільної психіки. Це світосприйняття полярностей, такий ось контекст крайнощів, не дає змоги бачити нюанси й дійти золотої середини, досягти якогось балансу поглядів і відчуттів. Ні тим, ні тим.

Росіяни, визначаючись з-поміж цих двох акцій, мають обрати, у чому краще втрачати себе: у нескінченних, поколіннями, депресіях, чи в беззмістовному служінні «національному» та світовому капіталу. І сподіватися, що саме в такій амплітуді, у таких конфліктах, поміж крайнощами сформується якесь хоч трохи індивідуалістське світосприйняття. А разом із тим і дійсна відповідальність.

Фото: fb rodina.group

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!