«ЖИВОПИС РОМАНА ОПАЛИНСЬКОГО, як невід’ємна складова ареалу українських традицій…».

(Про традиціоналізм творчості митця, у який входять елементи: мітів, метафізики, іконопису, археології, народної творчості, театру).

Малярство цього митця не має аналогів. У нього свій стиль письма, як і в Андрія Антонюка з Миколаївщини, Миколи Кумановського, подолянина, що творив в Луцьку (обидва прощені).

Як каже сам пан Роман: «Малював завжди, а прагнення стати, бути художником, - то завдання усього життя, та завше має бути недосяжним… Велика заслуга в тім, що я став на творчу стежину, належить шкільному вчителеві з малювання – Мирославу Равському. А будучи ще хлопчиськом, думав стану столяром, любив запах стружки, або ветеринарним лікарем. Але став студентом будівельного технікуму, відділення архітектури, по завершенні навчання отримав червоний диплом. Малював і тоді, для себе, потім служба в армії… Вже будучи вдома, влаштувався на роботу художником – декоратором в універмаг, так пройшло два роки…

Городок старіший за Львів. Король Ягайло помер тут. Легенди свідчать про те, що серце короля захоронено в мурах монастиря, тепер належить чину отців – студитів, УГКЦ.

Наступний період ознаменувався вступом до Львівського інституту декоративно – прикладного мистецтва, було важко, бо вже мав сім’ю. Навіть мав намір покинути навчання, та підтримала родина, дружина і теща, труднощі подолав і таки здобув вищу освіту…».

В інституті опановував науки і майстерність на відділенні художнього скла, серед однокурсників Романа були студенти, які потім стали серйозними художниками, а він в ті роки отримував від наставників добру поживу для вдосконалення, та для розвитку мистецького мислення.

Продовження оповіді художника: «Давньоруська ікона – то мистецтво на віки. Я намагаюся поєднувати в живописі минуле, теперішнє і майбутнє. Гості з Франції побачивши мої картини, назвали їх легендами Опалинського, і додали, що там змальовані також фрагменти з їхнього життя. Застосовую при письмі «всевидяче око», радився з цього приводу з ієромонахами… Дипломну роботу назвав – «Зв'язок віків». Хмарочоси з бігом часу колись будуть сприйматися так, як нині ацтекські споруди. Один з хмарочосів Нью – Йорка коли горів ( це про трагічну подію, що трапилася 11 вересня 2001 року), виглядав подібно до написаного в моїй дипломній роботі…».

Важливе значення для кожної людини має родина, з якої він походить. Пан Роман зростав і формувався в галицькій родині, дід майбутнього митця не визнавав Радянської влади, навіть не отримував пенсії, зате тримав корову, виконував шевську роботу. Був справжнім господарем, мав чимале поле, котре завойовники забрали до колгоспу.

…Ось і третя частина монологу: «До мене гарно ставляться у Польщі, ніколи з їхнього боку не траплялося ворожих проявів. Мій рід знаний у Польщі, відомість прізвища допомагає… Була така цікава ситуація, - відомий польський волейболіст, Мацей Добровольський побачивши мої картини настільки їх вподобав, що придбав аж… 20 витворів.
Двоє моїх синів вибрали теж творчий шлях, старший здобув фах арт – менеджера, закінчивши ЛНАМ, молодший Тарас приймає участь у пленерах, готується до вступу в Академію мистецтв».

Картини авторства Опалинського помічені завдяки їх неповторності в багатьох країнах, зокрема в – Польщі, Словаччині, Нідерландах, Італії, Швейцарії. Твори «Риба» і «Спокуса» були удостоєні другою премією в місті К’янчано (Італія), - «Biennale Leonardo Award – 2013». Нагороджував нашого художника цією відзнакою головний фотограф газети «Нью – Йорк Таймс».

Ця значна подія отримала продовження в 2014 році. 30-ти кращим митцям, серед яких був і пан Роман, була надана можливість показати свої роботи на виставці «Chianciano Biennale in London – 2014». В цьому ж, вдалому для художника році його картини були представлені на престижному форумі мистецтва «Art Monaco».

Ну що ж, тепер спробуймо зазирнути у підтекст, смисл малярства Романа Опалинського: іконопис давньоруський, фольклор, міти, Малевич, імпресіонізм, історичні події і історії буття, прояви героїки, театральний чинник і не тільки цим живляться його твори…

Марина Протас доводила: «Про творче уявлення сьогодні частіше позначається як «творчість» за інтуїцією, при цьому не завжди розпізнається багатощаблева шкала ієрархії: від психічних тіньових ілюзій власного «Я» мистця до образів справжньої харизми його вищого «Я». На рівні існуючого соціуму цей контакт з сакральним відбувається з допомогою образів, традиційних ритуалів, свят, звичаїв, які реалізують або актуалізують міфологізм мислення назовні модулюючи час за архетипальним зразком циклів».

Це проповідували у своїх працях К.Г. Юнг і М. Еліаде, наголошуючи, що втрата сакральних зв’язків міту у свідомості і діяльності учасників, зруйнувало збалансовану систему: ЛЮДИНА – ПРИРОДА – СУСПІЛЬСТВО – КОСМОС. Для мистецтва така руйнація обернулася важкими наслідками.

Опалинський у своїх витворах живописним методом відновлює розірвані ланки системи, а це – повернення до повноцінного функціонування і відродження гармонії її чотирьох складників, наразі таке відбувається у малярстві…

… Києво – Печерський патерик досить скупо повідомляє про життя першого іконописця України – Русі, Аліпія. До монастиря його привели батьки. Патерик свідчить: «Аліпій був відданий батьками своїми для навчання іконописній майстерності». Митці, що писали образи були тоді у великій пошані.

Давня ікона, вона поєднана з інакшим, недосяжним для звичайних людей Божественним світом. Тому маляр який опановував прийоми іконопису, своєрідно долучався до того світу, що живе в іконі. Маляр виконуючи написання образів повинен пройти певну ініціацію перед початком творіння, - очистити душу молитвою, мати в серці смирення, та радіти від співучасті з діяннями Христа, апостолів, святих.

Писати на дошці то непроста і копітка праця. Греки користалися кипарисовими дошками, а у нас застосовували – липові, або з вільхи. Століттями напрацьовувалися творцями зміст і форма ікони, найбільш придатні фарби для цієї небуденної справи. Також необхідне знання історії Церкви і Божественної літургії.

Аліпій був мітичною постаттю, але без нього могли не постати – А. Рубльов (з походження не був москвином), І. Їжакевич, М. Бойчук, І.В. Задорожний, Р. Опалинський.

«Людська спільнота з теренів давньої України зародилася і психоетнічно сформувалася в умовах рослинної естетики змішаних листяно – соснових лісів з різнотравними луками, які сприяли її ІМПРЕСІОНІСТИЧНОМУ ПРИРОДОВІДЧУТТЮ і це мало істотне втілення протягом усієї подальшої культургенези.

Усієї подальшої генези не лише в різноманітних культових спорудах, де мистецтво відтворювало рослинну естетику лісу, а і в різноманітних штучних насадженнях вже наших, історичних часів: парках, квітниках та декоративних і плодових садах, а також вирощуючи рослини в приміщеннях. Обожнення втілене в орнаментах, вишиванках, посуді, писанках, килимах, тощо…», - ось про що повідав науковець В. Сніжко.

«І ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там,
І жертви іншої як хліби немає.
І се виноград, і мед і зерно дають до молитов тих.
І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші і ми сини їхні», -

З «Велесової книги», дощ.26.

Письменник Сергій Плачинда бу переконаний: «Перша людська цивілізація починалася не з меча, а з ПЛУГА і сонцеподібної ХЛІБИНИ, цю хліборобську культуру заснували давні українці – першоорачі ОРІЇ…».
В розвиток цієї засади, звісно, враховуючи ходу історії, бажано додати слова історіософа Ю. Липи: «Наш Чернігів і Київ мають пам’ятки не гірші від Равенни, а Херсонес - це наш Помпей, пам’ятки Тамані – Тмуторакані – це пам’ятки нашої старої Венеції, - так говорили мистці».

Малярство Опалинського наповнене езотерикою, змушує задуматися над таким, - чому у працях А. Тойнбі, Дж. Фрезера, Ентоні Д. Сміта немає навіть згадок про українську пракультуру, вони зосереджувалися на мітологіях Австралії, етносів Африки, Океанії, тощо… А такі унікальні зразки великої пракультури на кшталт МІЗИНСЬКОГО МЕАНДРУ, згадуються інколи у деяких авторів лише як феноменальний виняток? Першість у «наукових» працях подарована – грекам, римлянам. Шумеру… Та якщо брати до уваги термін давності, як же інакше, то чомусь не згадуються закордонними авторами – Трипілля, Кам’яна Могила, Мізин….

Дослідник В. Кирунчик переконує нас, що: «Саме Львів (і аж ніяк не Донецьк) сформувався як форпост сакралу волхвів – укрів і є ідейно духовним центром відродження. На території Львова розкопано 5 давньослов’янських святилищ, так, на Знесінні є місцина, яка віддавна називалася Світовидове поле, а біля неї гора Рода. Згодом отримала назву Змієва, нині на ній височіє собор св. Юра, а попід горою – пам’ятник Юрію Змієборцю».

На Знесінні з незапам’ятних часів стояли дві великі кам’яні фігури богів «Діда» і «Баби», ними позначали віддавна МІСЦЯ СИЛИ. Білогорща, ця назва походить від капища Білобога…

Археологія, одна з найулюбленіших наук сучасності. Чому якраз ця наука збільшує свою пріоритетність? Відповідь підказує Ю. Липа: «Хто знає, може, тому, що там у глибині віків цієї науки, живе золоте марево Великої Пригоди, те, що вабило завжди білу расу…».

Олег Ольжич у вірші «Археологія» звідомляє нас, що ось якими були давно колись наші люди:

«Поважна мова врочистих вітрин,
Уривчасто скупі її аннали:
Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали».

Картини цього живописця рясніють символами, котрі мають глибоку укоріненість в українську казку і народну пісню: Риба, Дерево, Птах, Кінь, Човен…

Його роботи нагадують театральні вистави, враження таке, ніби всі учасники дійства на секунду застигли, а так, був рух, дія, діалоги…

Українці у різні віки запекло боролися за свободу. Але ось що зауважує Г. Гурджиєв: «Ми всі свідомо чи несвідомо боремося за свободу, - або швидше за те, що приймаємо за свободу. І саме це найбільше, чим що інше, заважає нам здобути істинну свободу…».

Чи можна дати визначення метафізиці, як ми її розуміємо? Ні, бо дати визначення, це завжди обмежити, а те, про що йде мова в самому собі є воістину і абсолютно безмежним, і, відповідно, не може дозволити обмежити себе жодною формулою і жодною системою. Такі погляди на міт єднали двох великих мужів – любомудрів, Р. Генона і М. Еліаде.

Міт як і метафізика відноситься до ареалу ТРАДИЦІЇ, це та територія, де немає надмірних розмірковувань, холодного раціо і знань з енциклопедичних довідників…

Найбільшим мітом України є «КОБЗАР» Тараса Шевченка.

Звідки ж бере початок АР – ХЕ – ТИП? Типологія характеру, характеристика… Ось і підходимо до розуміння терміну «характерник». В їхніх образах, характерників, захована сутність Орійської цивілізаційної системи. З чого починали, тим і завершуємо? Думка рухається по колу, чи спіралеподібно?? А розмірковувалося про те, чим згори додолу пронизана оригінальна творчість славного галицького живописця – Романа Опалинського.
Великий українець Євген Товстуха, котрий опріч головної справи життя – народної медицини, писав і прозу, і вірші, ось такий маленький, проте наповнений смислом уривок:

«Космічний вихор,
Як перлинку,
Окремий світ
Створив мені.
У центр
Поставив материнку
На довгі роки,
Світлі дні».

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.

Блог: овен

Знак гривні
Знак гривні