теги:

“Оповідки про Небесне і Земне, про Закарпаття і Європу, малярською мовою АНТОНА КОВАЧА».*

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 765 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 24/01/2018Дата публікації

( Післямова до персональної виставки митця «Блакитне й брунатне»).

4 квітня 2017 року відкрилася персональна виставка картин Антона Ковача в Закарпатському обласному художньому музеї імені Й. Бокшая, під назвою «Брунатне й блакитне». Перед очима глядачів постали роботи написані протягом чотирьох років, окремі ідеї, задумки, теми народжувалися й значно раніше. «Я буду продовжувати цей цикл творів, а виставка для мене, це нагода -для самоаналізу творчості, подивився на свої роботи у великих залах, як сторонній…», - ділиться думкою митець. А подивитися було на що, побачити, осмислити побачене,відчути енергетику, емоції, настрій закладений у письмо художника. 89 картин (!) було представлено на оглядини: шанувальників малярства, колег, фахівців.
Важливо почути ще раз, про що мовить живописець: «Намагаюся поєднати абстракцію з реалістичним підґрунтям, веду пошук символічного письма. Поглянь, є картини на сакральну тематику, є – побутового змісту, а також - дійство поміж святом і буднями. Прагну передати полотнам політ душі, мрію, бо все світле згори паде на Землю, на квіти, на виноградники. Ось подивися, - «Пташина осінь», а ще «Танець вина», яка вона більше, побутова, чи ні? Живописно – пластичну форму письма використовую свою. Звичайно, спираючись на здобутки – Ф. Манайла, Ф. Семана, Є. Кремницької, Г. Глюка. Маю цікавість до вивчення творчості не тільки художників нашого краю, а і до живописців з різних куточків України і Європи. У Львові це – Б. Буряк, Р. Романишин, С. Гай, З. Флінта, К. Звіринський, Л. Медвідь,у Києві – П. Бевза, П. Лебединець, М.Журавель, у Одесі – В. Кабаченко. Іду назустріч наїву, розвиваю досягнення: Матісса, Пікассо, Модільяні.
Маю прихильність до використання методу лізирування, не чужий мені пастозний (фактурний) живопис. Тема Води, Птахів, Коня, Людини і Довкілля близькі моєму єству. Хвилює філософія Простору і Часу, написав картину «Час який ми загубили».

Наскільки корисно і цікаво відвідати виставку разом з автором малярських творів, почути з уст Антона Ковача справжній мистецький монолог – розповідь обдарованого живописця нашого краю. Справді,у виставкових залах красувалися роботи, на яких – і бездонна синь небес, твердь прадавньої землі, первозданність гір, традиційні цінності закарпатців, їхній побут, сакральні мотиви і символізм,нитка котрого тягнеться від доби Трипілля, багато чого ще…
Один з висновків, що напрошується,- Антон Ковач, то митець і людина Європи.

«Є, отже, нервові вібрації,що ними реагує на зовнішній світ література, -які грають відгомоном в душі читача, до якого класу він не належав би. З тої точки погляду нема літератури буржуазної чи пролетарської. Світ емоцій – один. Але трактування цих емоцій і проблем – різниться і є залежним не так від класової приналежності, як від тої культурної спільноти, з якої вийшов письменник. Такою культурною спільнотою є нація, або цивілізація, спільна кільком націям. Бо слідуючою над народами, вищою спільнотою не є людство, лише Європа, Азія, Євразія, або Росія…

Європа і Росія це два культурні континенти, розділені океаном взаємного непорозуміння. Воно відбивається і в літературній творчості…», - писав Дмитро Донцов у праці «Росія чи Європа». Додамо, що не тільки в літературі, в мистецтві теж..

У своїх творах живописець повертає до тієї доброї Європи, де Людина , то невід’ємна складова Природи, де індивід і довкілля перебувають у гармонійних стосунках, де панує ієрархія… Бо нинішній, типовий європеєць є таким, як слушно писав Ю. Евола: «… він більше не знає природи. Природа для західних людей перестала бути живим тілом із символів, богів і ритуалів – виблискуючим Космосом, у котрому, як «царство в царстві», вільно рухається людина: вона стала каламутною, фатальною поверховістю, і її таємниці профанічні науки намагаються обійти з допомогою своїх нікчемних законів і нікчемних гіпотез..».

Багацько картин рясніють знаками і символами, котрі укорінені в прадавній Карпатський край, закарпатців можна ідентифікувати як субетнос, який перебуває у єдності з українцями інших земель. Архе цього субетносу пульсує у картинах Антона Ковача.
У чому відмінність знаку і символу? Знак містить одновимірне значення, хоча буває за знаком постає символ. Гарне і чітке означення дала науковець Анна Біла: « Натомість символ набуває свого значення завдяки надзвичайній значущості символізованого, а відтак постає складною багатоплановою моделлю, що породжує невичерпний тунель смислів, асоціацій, зв’язків, який прагне максимального узагальнення речі, - а тому сам символ постає також законом речі, її порядком і структурою». І ще одна цитата від тієї ж авторки, бо посутня: «Оскільки архетипи безпосередньо апелюють до почуттів та емоцій (їх можна порівняти із зарядом високої потужності), то вони транслюються через символи, відкриваючи людині священне й водночас захищаючи її від прямого зіткнення з психічною енергією архетипів. К. Г. Юнг повсякчас порівнює історію людини та історію людства в плані пізнання архетипів…».

Отже, малярське письмо митця не поодиноко є символічно – архетипічним. Під час спілкування пан Антон промовив: «Небесне і земне, їх колористика, це не щось випадкове для мене…».
Колір блакитний дозволяє уявити безкінечність і глибину неба, наповнитися доброю енергією, відчути, як думки яснішають, приходить мудрість і спокій. Налаштування на цей колір дозволяє висловити свої поривання, емоції і помисли. А ось що писав про синій М. Люшер в праці «Людина – райдуга» : «Ти отримуєш насолоду від подорожі – це програма синього кольору». І брунатний, як один з кольорів земного світу. На Закарпатті мало орної землі, край гір, а Гора – то одна з моделей «світового дерева», центр світу, першопочаток ( географічний центр Європи на теренах Закарпаття), в знакових, окремих місцях, з гір витікають струмки води цілющої (мінеральної)….
Високе і земне… А Земля в українській пісенній спадщині являється символом Білого світу.

У Ліди Палій є пречудовий вірш «Зміна кольорів». Цей поетичний взірець має спільність з живописом митця:

«Щойно опало листя листопаду,
А мороз плете вже на дротах
Білого светра на зиму.
… Уночі сердився вітер,
Що йде зима.
Зажурений місяць
Морщить чоло
В темних калюжах».

Пора року в нашому випадку не має значення, першість належить почуттям…
Ще одна ознака притаманна роботам Антона Ковача, - «.. тривожність – це вузловий пункт, таємниця душевного життя людини», - З. Фройд. Тривогу можна пояснити і як особливий емоційний стан – переживання, виникаюче в певні моменти.
Він той митець, що відчуває особливі сентименти до рідного краю, Петро Мідянка поетичним рядком повів так:

«Чому тебе я з Господом любив?
Господь приходив вітриком на хмарі
На ті поля осінні, зимні, ярі,
Де фіолетово від бриндушок і слив».

Мова велася тільки про окремі риси властиві живопису цього художника, власне в основому про картини з циклу «Блакитне й брунатне». Про інше і ширше, згодом…

Андрій Будкевич - Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.

*Цей текст опублікований на шпальтах часопису «КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА» (м.Ужгород).

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!