Як пересуватися Північною Америкою: транспортне питання, погляд з Квебеку

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3843 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 26/09/2010Дата публікації

Машини, автобуси, поїзди і метро у Східній Канаді.

У путiвнику по Домiнiканськiй Республiцi є така фраза: "Навiть до найменшого села можна доїхати на громадському транспортi". І це правда.

У Канадi - все навпаки.

Водiйськi права

Якщо ви зiбралися до Пiвнiчної Америки на рiк чи бiльше i не вмiєте водити машину - негайно здайте на права. Або ж повертайте бiлет.

Добрий громадський транспорт iснує у Монреалi i Торонто. Непоганий - у Ванкуверi, Оттавi i мiстi Квебек. Якщо я упустив кiлька географiчних назв, то не багато.

У iнших мiстах автобуси ходять раз на годину. Пропустив автобус - чекаєш на наступний. Якщо на вулицi -20C (як це часто буває у Канадi), то чекання - заняття для смiливих.

Щоправда, у годину пiк - раз на пiвгодини, але не всi i не завжди. У мiстi Шербрук на Рiздво транспорт зупиняється. У недiлю, деякi маршрути функцiонують лише пiсля 10ї ранку.

"Ой, прийшов я до села" - починається старовинна коломийка. Саме така перспектива постає перед вами, якщо хочете вiдвiдати бiльшiсть квебекських чи канадських сел, але не маєте водiйських прав. Або йти пiшки, або брати таксi. Таксi коштує дорого. Пiшки йти не реально (якщо ви не фанат спортивного туризму).

До бiльшостi канадських сел автобуси не ходять. У бiльшiсть iнших ходять лише мiжмiськi автобуси. Інколи - раз на день.

Поза великими мiстами майже всi мешканцi мають машину. Часто - по кiлька машин на сiм'ю. Це не розкiш, а сувора необхiднiсть.

Жук на асфальтi

Ви коли-небудь бачили жука посеред асфальтованого поля?
Якщо нi, приїжджайте до Канади, до маленького мiста, i спробуйте походити новими районами пiшки. Не просто погуляти, а пiти за покупками, по дорозi зайти до кафе, на пошту... Ви дуже швидко зрозумiєте, як має почуватися комаха.

Все, абсолютно все навколо розраховано на людей з машинами. Великi торговi центри розташованi далеко вiд житлових кварталiв. Самi житловi квартали - здебiльшого одноповерховi будиночки на одну сiм'ю. Кожен з них симпатичний, але якщо зайти на сусiдню вуличку - побачиш приблизно схожий набiр. Поїдеш у iнше мiсто - й там те саме. Є кiлька десяткiв стандартних моделей, якi повторюються по всiй країнi. Перед кожним будинком - однаковий зелений газончик. А от тротуарiв iнодi нема. Взагалi. Бо хто це вигадав, ходити пiшки? Для цього ж парк є! А до парку треба їхати на машинi.

Виключення - старий центр мiста чи села. Те, що будувалося до вiйни, бiльш-менш пристосовано для пiшоходiв. Правда у бiльшостi сел центру немає, або вiн не зберiгся, або складається з лише однiєї вулицi. У всякому разi, бiльшiсть людей живе не там, а на околицях i їздить машинами. Поза центром - найбiльшi магазини, найкращi парки. Там - школи, унiверситети...

Самi "старi центри" (там, де вони є) - маленькi, житло там або дороге, або не дуже якiсне i все одно за всiм, що можна, треба кудить їхати... машиною.

Є й психологiчний фактор. У Одесi, Києвi чи Львовi можна ходити приємно. Пройтися мiстом хвилин 30 - саме задоволення. Ви йдете вулицями, навколо - люди.

Але уявiть собi, що вулиця бiльш нагадує автодорогу. Що ви - єдиний пiшохiд. Що будинки навколо якiсь хаотичнi - або маленькi-однаковi-з-газонами, або багатоквартирнi коробки на 3-4 поверхи (iдея, що фасад будинку має хоч трохи орiєнтуватися на вулицю вулицею здавалося архiтекторам парадоксальною). Ходити такими вулицями - радiсть мазохiста.

Але що, як треба поїхати до iншого мiста, не маючи машини? Є два способи - дешевий i дорогий

Алло-Стоп i Авто-Таксi

Дешевий - це "щоб хтось пiдвiз". Звiсно, за грошi.

У Квебеку дiє органiзацiя пiд назвою Алло-Стоп (http://www.allostop.com/), яка зводить водiїв та посажирiв. В неї представництва у бiльшостi квебекських мiст.

Припустимо, хтось їдете на власнiй машинi до сусiднього мiста, i є 3 вiльних мiсця. Бензин коштує дорого, та й їхати самому якось нудно.

Водiй реєструється у офiсi Алло-стопу - рiчне членство коштує не дорого. Якщо ви вже зареєстрованi, достатньо просто зателефонувати. Називає маршрут, час вiдїзду, кiлькiсть мiсць i мiсце зустрiчи.

Вам треба кудись поїхати? Реєструєтесь у Алло-стопi (6 доларiв на рiк), i питаєте, чи їде хтось туди, куди вам треба у потрiбнiй вам годинi. Якщо так - платите частину "вартостi проїзду" i вам дають "паролi i явки". Іншу частину платите водiєвi, як правило - по приїздi.

Це значна економiя. На приклад, з Монреалю до мiста Квебек можна доїхати за 19 канадських доларiв (на автобусi було б 53, а на поїздi - ще бiльше).

У англiйськiй Канадi Алло-Стопа немає. Йому туди просто не дозвояють їздити: є вiдповiдне рiшення онтарiйського суду. Вважається, що Алло-Стоп створює "нечесну" конкуренцiю автобусним компанiям (почитаєш про це - i починаєш симпатизувати соцiалiстам).

Натомiсть, iснує Авто-Таксi. В Авто-Таксi немає офiсiв, натомiсть є вебсайт: http://www.autotaxi.com/. Там пасажир сам знаходить водiя, телефонує чи пише е-мейла, домовляється про деталi.

Проблема Алло-стопа з Авто-таксi - не завжди є водiй у потрiбному напрямку у потрiбний час.

Для тих, хто любить подорожувати за розкладом, є

Поїзди та мiжмiськi автобуси

Поїздом у Канадi їздити дорого. Дорожче, нiж автобусом.
На приклад, автобусний бiлет Монреаль-Торонто - 92$ автобусом. А поїздом - 108$. Це якщо брати сидяче мiсце. Якщо з лiжком - 216$.

В Українi ми звикли, що у поїздi обов'язково є де лягти (якщо це не електричка). У Канадi за можливiсть виспатись треба платити окремо, а точнiше - брати дорожчий квiток. Якщо їхати на короткi дистанцiї - проблем немає. Але нiч у сидячiй позицiї... Не знаю чому, але у автобусi якось легше виспатись, анiж у крiслi канадського поїзда.

Усi пасажирськi поїзди належать державнiй компанiї VIA Rail (http://www.viarail.ca). Натомiсть, мiжмiськi автобуси належать приватним компанiям. Кожен окремий маршрут "належить" лише одному "власнику". З Монреалю до мiста Квебек ходить лише "Orléans Express" (http://www.orleansexpress.com), з Оттави до Монреалю - "Voyageur" (який, здається, є власнiстю компанiї "Grey Hound" http://www.greyhound.ca ). У Атлантичнiй Канадi - це, майже завжди, Акадьєн ("Acadien / Acadian" http://www.acadianbus.com/fr/index.asp). Тощо, тощо.

Але пасажирiв мало цiкавлять такi деталi. Усi працюють якiсно, усi комфортнi. Яка рiзниця, який логотип намальовано на бортi автобуса?

Головне - розклад. На основних маршрутах - Монреаль-мiсто Квебек, Монреаль-Оттава, Монреаль-Торонто тощо - автобуси ходять щогодини, у найгiршому випадку - щодвiгодини. У менш люднi мiсця - рiдше, iнколи взагалi раз на день. Бiлет дiє на будь-який рейс, протягом року (iнколи бiльше). Спiзнилися на автобус? Сiдаєте на наступний. Хочете залишитися у гостях ще на пару дiб - бiлет не застарiє. Виключення - бiлети по знижках: там можуть бути рiзнi обмеження. Знижок дуже багато, але є вони не завжди. Краще за все розпитатися про них у касира.

Стабiльнi знижки - для студентiв на повний час i для осiб вiд 60 рокiв i , старше. Ще - для маленьких дiтей.

Метро

У Канадi, метро є у двох мiстах - Монреалi i Торонто.
Щоправда, у Ванкуверi є "Непесний поїзд" (SkyTrain) - http://www.skytrain.info/. А ще - "морський трамвай". Поїзд справдi їде по небу (чи майже) - рейки стоять на високих сваях. А "трамвай" - звичайний паром, що з'єднує центр мiста з Пiвнiчним Ванкувером. Скай трейн - це прекрасно. Бiда лише у тому, що маршрут вiдносно короткий i не обслуговує деякi райони мiста.

Натомiсть, у Монреалi - метро як метро. Щоправда, кияни скаржаться: "У нас метро таке гарне, а тут що?!" Справдi, анi мармуру, анi золотих люстр: сiрi бетоннi стiни i нерозбiрливi графiтi панкiв та анархiстiв. Де-не-де якась мазаїка чи вiтраж, але обов'язково з пiдписом: "Подарунок вiд компанiї Ікс". За квебекськими законами, великi компанiї мають вкладати 1% вiд прибутку у культурнi цiнностi. У результатi, Монреаль заставлено витворами у стилi нового мистецтва. Інодi досить не зле.

http://www.metrodemontreal.com

Ще скаржаться, що метро ходить рiдко. У Києвi, мовляв, щодвiхвилини, а тут - коли як. Це правда. За регулярнiстю, за обладнанням вагонiв, за iншими параметрами метро багато у чому поступається Київському. Але якщо пригадати, що у iнших мiстах його нема взагалi...

Орiєнтуватися у монреальському метро не просто, а дуже просто. 4 гiлки: зелена, синя, помаранчева i жовта. Кожен напрямок визначається за назвою кiнцевої станцiї. Звiсно, краще за все хоч трохи знати французьку, щоб зрозумiти, що Honoré-Beaugrand - це "ОнорЕ-БогрАн", а не "Ґонорi-Беаугренд" (http://www.metrodemontreal.com/index-f.html)

Значно складніше у метро Торонто (http://www3.ttc.ca/Subway/index.jsp). Там усі напрямки за сторонами світу. Знаходиш потрібну станцію на плані, шукаєш потрібну платформу, а на покажчиках: "Східний напрямок", "Західний напрямок", "Південь" "Північ". Якщо під рукою нема компаса, треба запастися валерьянкою. Найцікавіше, що самі торонтці впевнені: заблукати у їхньому метро неможливо.

У Монреалі та Торонто добра мережа автобусів. Автобуси ходять часто і за розкладом.

Автобуси

Автобус зупиняється лише тоді, коли в тому є сенс. Тобто не на всіх зупинках, а лише там, де хтось входить чи виходить. Якщо ви збираєтесь вийти на наступній, натисніть на спеціальну кнопку чи потягніть за провід. Робіть це зазделегідь, щоб водій встиг зреагувати.
Якщо ніхто ні на що не натиснув а на зупинці нема людей, автобус приспокійно проїжджає поруч, навіть не збавляючи швидкість.

Заходити треба тільки через передні двері. Водію показують проїздні. Якщо їх нема, кидають білет у прозору коробку. Якщо нема білету, платять готівкою (сума має бути точною, бо здачі ніхто не дасть). У деяких містах білети перевіряє автомат.

У Монреалі та місті Квебек прийнято вітатися з водієм. Але якщо зробити це у Торонто, на вас подивляться зі здивуванням.

Щоб відкрити задні двері, треба провести перед ними рукою (звісно, зсередини). Інакше вони так і залишаться зачиненими.

Люди, що поїздили у (пост)радянському транспорті, знають почуття ліктя. Канадці такого рефлексу немають. Людина заходить до автобусу і стає біля дверей. У середині багато місця, але їй ніколи не спаде на думку пройти трохи далі. І тим, хто не може через неї увійти, не спаде на думку її підштовхнути. Вони радше чекатимуть на наступний автобус. Багато разів бачив, як водій казав пасажирам: "Вибачте, місць немає". І справді, небуло куди зайти. Але у середині вагону були значні просвіти.

Але є й інший бік канадськості... Вечір, Монреаль. У автобусі - компанія п'яних підлітків. Вони хочуть вийти через задні двері, але ті не відчиняються (щось, мабуть, заїло). Як ви думаєте, що гукнули п'яні підлітки водієві?
Правильно.
"Мсьйо! Будь ласка, відчиніть задні двері!"

Якщо машини нема

Живучи у великому місті, можна обійтися й без машини. Особливо, якщо працюєте та живете біля метро. Але ж навколо - ціла країна! Гарна країна - гори, ліси, озера. Автобуси туди ходять рідко, нерегулярно, а білети коштують дорого. До моря можна доїхати на автобусі (з нічною пересадкою), чи на поїзді... але море і пляж - не завжди те саме. А станція і найближчий готель не обов'язково близькі географічно.

Не знаю, де як, але у Квебеку є народна забава: восени люди їдуть на ферми збирати яблука. Без машини про таке можна забути.

Якщо ж в вас є діти і ви хочете їх десь звозити, машина стає життєво необхідною.

Це - континент автомобілістів.

© Євген Лакінський, місто Квебек
http://vent-de-la-mer.livejournal.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!