Про "жахливу Канаду"

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2438 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 25/05/2010Дата публікації

Продовження статті про те, що "у Канаді всі стукають на всіх".

Роки три роки біля Монреалю зламався автомобільний міст - загинула ціла сім'я з маленькою дитиною. Де гарантія, що таке не могло б статися зі мною?

Рік чи два тому, подружжя сиділо у монреальському кафе. З десятого поверху впав шмат бетону (чесне слово, нічого не вигадую). Чоловіка поранило, жінку вбило. Їй було тридцять з чимось. Я знаю це кафе і неодноразово бував там. Бетон міг впасти на мене.

Один румун-іммігрант одружився з румункою-іммігранткою. Та на рівному місці вигадала, що він її б'є, і виторгувала вигідні умови розлучення. Румун залишився без будинку, машини і віри у людство. Де гарантія, що й я не міг би одружитися на такій жінці?

Я завжди знаю, що можу потрапити під машину, що на голову може впасти цеглина, що мені можуть підкинути наркотики перед митницею, що можу зупинитися в жінки, що вивчає буддизм - а вона як раз загубить улюблену скриньку...

Тому не буду клястися, що у Канаді мене ніколи не загризе сусідський пес, що ніколи не заріже маніяк, що поліцейські ніколи не заарештують мене справу помилково, що ніхто з сусідів/знайомих/родичів не подасть на мене незаслужену скаргу, що поїзд, де я їду, не впаде у прірву, що в моїй хаті не буде пожежі тощо тощо.

Усі ці явища іноді трапляються у Канаді - як і у решті країн світу. Але це не значить, що дороги і ресторани завалені трупами, в'язниці переповнені неповинно затриманими, а люди бояться, що на них настукають.

Сам я не чув, щоб у реальному житті хтось на порожньому місці на когось стукав. Може я наївна людина? Спитав інших.
Квебекські колеги - один з трьома, інший - з чотирма дітьми - були дуже здивовані запитанням. Самі вони ніколи про таке не чули. Дітям час від часу щось забороняють, бувають і конфлікти... Але щоб скаржитися у поліцію?

Продовжую розпити. Тетяна Фьодорова живе у Монреалі вже років 12. Має широке коло друзів і знайомих - іммігрантів і місцевих. На моє запитання відповіла так: "Я вообще в реале ни с одним случаем стука за 12 с лишним лет так и не столкнулась, откровенно говоря. Наверное, это какая-то другая Канада, где все стучат, не та, где мы живем. :)))"

Насправді, всяке буває. Іноді стукають навіть в Україні. Якщо в Вас (не дай Боже) пограбували квартиру, Ви стукаєте у міліцію. Якщо п'яний сусід ломиться до вашої квартири із сокирою у руці і кричить: "Всіх порубаю!", Ви стукаєте у міліцію. Якщо Ви помічаєте, що якісь люди підкладають під Ваш будинок бомбу, Ви стукаєте. От і канадці стукають.

Є речі, які заборонені законом.

Бити дітей не можна (здається, дозволяється шльопати по попі - але не ременем, не кропивою і не залізними прутами).

Маленьку дитину не можна залишати саму, без дорослих.

Дружину не можна бити, принижувати і ґвалтувати. Чоловіка - також.

Не можна ставити гучну музику посеред ночі.

Як і в Україні, люди намагаються не звертатися до поліції. Навіть коли це було б варто. Але якщо Ви регулярно б'єте дитину так, що вона кричить на цілий дім, не дивуйтеся, якщо хтось на Вас поскаржиться. Якщо ви щодня закриваєте п'ятирічну дитину саму вдома, а самі йдете на цілий день - і хтось про це дізнається - не дивуйтеся, якщо з Вами зв'яжеться служба захисту дітей. Якщо посеред ночі Ви влаштували вечірку і музика будить цілий квартал - чекайте на поліцію. Знов-таки, якщо Ви б'єтеся з дружиною щоночі - так, що всі навколо чують - а потім вона чи Ви ходите із фінгалами - сусіди можуть викликати поліцію.

Це не значить, що порушника відразу ж заберуть до в'язниці. Це навіть не значить, що поліція відразу ж прийме міри. Може, спробують просто попередити.

У коментах до минулої статті один читач навів відразу два приклади канадських жахів:
Перший канадський жах: "Батько-іммігрант з України повертається додому і застає сина-підлітка з однокласниками, які обкурилися марихуани ... Він виганяє гостей, а сину - цілком логічно - дає прочуханки. А сина в школі вчать ледь не щодня - якщо батьки тебе б"ють, дзвони в поліцію.

Той дзвонить, приходить поліція, розводить батька й сина по різних кімнатах і каже синові - пиши, як все було. Той пише. Полісмен, теж з "наших", подивився збоку, потім заходить до батька в кімнату і каже - слухай, твій синок тобі вже років на п"ять тюрми написав. Чуєш, ми зараз на п"ять хвилин вийдемо надвір - тіпа покурити, а ти, якщо не хочеш сидіти, вмовляй його хоч як, щоб той забрав папірчик.

Коротше, батько перед "безвинно постраждалим" синком стояв на колінах. Умовив. А коли через якийсь час вони прилетіли в Україну до рідні в гості, син прямо в аеропорту отримав по голові за всі "права людини" разом узяті. І ходив весь час по струночці - бо тільки що не так, зразу по пиці. "

Якщо я правильно зрозумів, читач вважає, що бити дітей - важливий елемент української національної традиції (а як не бити - виростуть бандитами і наркоманами). Натомість, канадська держава вважає це злочином. От такі канадці нелюди!

Щось подібне переживають деякі (але не всі!) батьки з Пакістану, Афганістану та деяких інших країн переживають схожі проблеми. Звикли, що татові мають підкорятися. А тут скажеш донці: "Закрий рота і носи хіджаб!", а та не слухає. А іноді ще й з хлопцями зустрічається! Каже, ніби доросла! А самій лише 18 років! Сім'ю соромить!

Так один тато не витримав душевних мук - і вбив невдячну доньку. Але хтось візьми, та й настукай у поліцію - кажу ж, країна павликів морозових. Поліція не зрозуміла батьківських почуттів, суд - також...

Другий канадський жах (від того ж читача) : "Приїхав приятель з України до приятеля, який емігрував до Канади. Взяли вина, їжі, сіли на подвір"ї приватного будинка, в якому неофіт-канадієць живе... І раптом той починає морозитися, а потім каже: Знаєш, пішли до будинку. А то я не впевнений, чи я по закону МАЮ ПРАВО ПИТИ ВИНО В СЕБЕ НА ПОДВІР"Ї."

Чудовий приклад! Дуже типовий для нас, іммігрантів. Людина відносно нова у країні і ще не знає своїх прав та обов'язків. Але її вже налякали, що "крок ліворуч, крок праворуч - постріл". В багатьох з нас таке було.

Річ у тому, що на задньому дворі приватного будинку пити МОЖНА. Я сам неодноразово пив вино, пиво та інше на подвір'ях різних приватних будинків - як правило, у компанії власників (коли канадців, коли іммігрантів). І ще частіше бачив як це роблять інші люди. Причому не тільки у толерантному Квебеку, а й у "пуританському" Онтаріо, у Новому Брансвіку тощо. Навіщо ж балкон, веранда чи крильце, як не для того, щоб пити там пиво? Хоча естети надають перевагу вину.

Сьогодні вихідний, і я щойно повернувся з парку. Люди влаштовують пікніки: хто сім'ями, хто компаніями. Хто лежить на траві, хто сидить за спеціальним столиком. У більшої половини - або пиво, або вино. Ніхто їх за це не переслідує.
Щоправда, горілку з пляшки ніхто не пив... Кажу ж, дика країна: ані дитину вибити, ані напитися!

Може у Онтаріо забороняють пити на пікніках у парку? Може, не знаю. Тому, приїхавши до Онтаріо, краще перевірити. Запитати в "тубільців", подивитися, як люди роблять...

Але навіть якщо випадково порушити правило, ніхто до в'язниці не поведе. Радше за все попросять заховати спиртне.

Проблема більшості іммігрантів - брак інформації. Як шукати роботу? Як (не)поводитись на інтерв'ю? Які є програми перекваліфікації? Які білети на автобус вигідніші? Чи можна пити на подвір'ї? Чи можна залишати дитину саму?

Тим більше, про країну ще нічого не знаєш.

Тому й ходять страшні історії: "подивишся на дівчину - вона викликає поліцію", "вип'єш на подвір'ї - заламають руки і в кутузку", "сказав, що у Канаді погано - канадське КГБ усе записало і поставило тебе на замєтку". Все це, звісно, дурниці. Але, з іншого боку, проігнорувавши повістку до суду - навіть, на роль присяжного - можна нажити собі проблеми. І де межа між "можна" і "не можна" - сказати складно. Особливо на початку.

Коли соціальний робітник пояснює, що можна скаржитись - навіть на такі речі, які _в_нас_ сприймаються, як "нормальні" (на приклад, бити дитину) - багатьом стає страшно. Інші, навпаки, вирішують, що скаржитись - це така канадська чеснота. І починають "адаптовуватись" .

Колись давно мені спала на думку така алегорія. Уявіть собі, що до якоїсь дівчини (в Україні) постійно долізає парубок з сусіднього під'їзду. Слів "ні" і "пішов геть!" не розуміє. Дівчина скаржиться татові, чи братові, чи бойфренду. Або усім трьом. Ті збирають друзів і йдуть до сусіда "говорити по-мужськи".

Враховуючи, що не у всіх дівчат є захисники з навичками Сталлоне, у Канаді такими проблемами займається поліція.

Доросла психічно нормальна дівчина розуміє, що скаржитись - крайня міра. Якщо хлопець просто посміхнувся, чи зробив комплемент, чи спробував запросити у кіно - але розуміє слово "ні", нормальна людина його не підставить.

Хоча завжди може знайтися невпевнена у собі панночка, яка тільки-но почала зустрічатися з головних хуліганом району і тепер шантажує знайомих хлопців: "Не зробиш, як я хочу - скажу Васі, що ти до мене залицявся і він тебе відправить до лікарні!"

Нові іммігранти невпевнені у собі (хоч і не завжди собі у тому зізнаються). А тут їм ще говорять: варто лише подзвонити - і "хуліган Вася кому хочеш морду розіб'є". Уявляєте собі - така влада!

Тобто, з одного боку, не всі розуміють, що дітей і жінок бити не можна, а горілку треба пити на подвір'ї, а не на дитячому майданчику. А з іншого - люди, які до того взагалі до міліції підійти боялися, дізналися про Нові Можливості. Помножимо одне на друге...

Один іммігрант з екс-СРСР знімав квартиру, і була в нього вільна кімната. Одна іммігрантка з України шукала житло. Іммігрант здав їй кімнату. За однією з версій, вона мала на іммігранта види, але той вже зустрічався з іншою іммігранткою. Перша іммігрантка озлобилася і стала нервовою. Тим більше, що й з роботою не клеїлося. Якось вона не змогла відкрити замок (він справді погано відкривався). Вирішила, що іммігрант замок змінив, а нові ключі не дав. Іммігрантка підняла страшний шум і закричала, що викличе поліцію. Всі злякалися, а особливо - безвинний іммігрант.

До поліції не дійшло, а замок заскреготав і відкрився. Проте іммігрантові було не весело. Так і ходив сумний, поки пані не з'їхала.

Який звідси висновок? Що Канада - нелюдська країна? Чи, може, що на чужині та у стресових умовах людина може діяти неадекватно?

На останнє, хотілося зауважити: Канада - не ідеальна країна. У Канаді - море недолік і море проблем. Щоправда, у інших країнах недоліків та проблем принаймні не менше...

Про НЕ-ідеальність Канади - у наступній статті.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!