"Українські зошити": графічні новели про голодомор та радянське життя (частина 2)

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 2629 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 02/11/2011Дата публікації

Незалежні чи ні, українці цієї частини світу звуть себе «руськими». Це немов коріння того, що було Радянським Союзом, все ще жило та проростало. Величезна територія, повна практик та умовностей, що збереглись, накип минулого, яке не хотіло замовкати.

Мережа

Невеличкий автобус їде дуже щільним маршрутом.
Він має 12 місць для сидіння та 5-6 стоячих. Ці автобуси називаються маршрутними таксі. Вони перетинають місто від центру до найвіддаленіших передмість з екзотичними назвами.
Зважаючи на те, що ніхто не може собі дозволити студіо за 400 доларів, увечері, після роботи починається Голгофа очікування.
Формуються черги з 80-90 людей, які чекатимуть можливості потрапити додому.
Іноді очікування затягується аж на півтори години. А потім майже стільки - подорож. Якщо хтось працює 10 годин (а це трапляється часто), все життя витрачається на роботу.

Декілька слів про Ганну

Олена мені розповіла про Ганну, яку декілька років тому застигла злива в Енергодарі, місті з атомною електростанцією.
Одного дня, повернувшись додому, вона прийняла душ та почала займатися повсякденними справами. Потім лягла спати.
Коли вона прокинулась, була лисою. ЇЇ волосся лежало на подушці. Лікарі кажуть, те, що було у повітрі, викиди зі станції, прореагувало з водою.
Їй було 30 років, тій Ганні. Олена більше її не бачила. Вона не знає, чи та ще досі жива. Мешканцям таких міст, як Енергодар та Чорнобиль заборонено розповідати про те, що там відбувається.

Ця заборона, радянського походження, розповсюджується сьогодні по всіх кутках колишньої комуністичної імперії. Я в цьому швидко переконуюсь.
Незалежні чи ні, українці цієї частини світу звуть себе «руськими». Це немов коріння того, що було Радянським Союзом, все ще жило та проростало.
Величезна територія, повна практик та умовностей, що збереглись, накип минулого, яке не хотіло замовкати.

Достатньо трохи пошкребти, щоб почути, як струменить, поза радянською стриманістю, бажання бути почутим.
Я знов опинився там у двадцяту річницю падіння Берлінської стіни. Я приготувався слухати історії, та вирішив намалювати їх. Я не міг просто тримати їх у собі. Це справжні історії, що розповідали люди, яких я випадково зустрічав на вулиці, яким випало на долю жити там, під утиском залізної завіси.

Історія Серафіми Андріївни

Коли я зустрів її, Серафима Андріївна не мала бажання ані жити, ані згадувати. Весною знов починаються важка праця, але її син Анатолій не хоче, щоб вона втомлювалась. Серафимі, яку всі звуть Ксенією, 80 років, і вона хоче відчувати себе корисною. Її онука представляє мене і каже, що я хочу з нею поговорити, хочу, щоб вона мені розповідала.

Вона дивиться на мене та вітає мене, але не посміхається. Серафима ніколи не посміхається і це навіює страх. «Чай - то ніщо. Це просто вода з цукром», - каже вона і пропонує мені більш суттєву їжу. Я звик їсти в певні години, тому несміливо промовляю «ні, дякую», але бачу, що вона насуплюється. Отже, погоджуюсь, щоб її не дратувати.

«Я народилася 4 травня 1928 року, в селі Учіска, Житомирської області, Милаїнівського району, в Україні», - каже вона, и здається, чекає, коли прийдуть спогади.

«Я народилась 4 травня 1928 року, в селі Учіска, Житомирської області, Милаїнівського району, в Україні. Мій батько, Андрій Федорович, народився у 1900 році в Житомирській області. Його життя було важким, бідний батько, його батьків вбили, коли він був ще дитиною. Що стосується моєї матері, я не знала її, вона померла, коли народжувала мене. В неї було старовинне ім’я Гапка, зменшене – Гапочка.

В Андрія та Гапки було шестеро дітей. Катя, Надя, Галя, Хвеня, Тратон і я. Коли батько овдовів, почав шукати іншу жінку. Треба було піклуватись про його маленьких сиріт. В 1932 році, коли настав голод, мені було десь 4-5 років. Ми жили на краю села.

Хата, як і всі сільські хатини, була дерев’яна, мазана глиною та кінським навозом, білена вапном.
- Відчиняй, Ксеніє, я повернулася. Ви що там, усі геть поглухли?
Багаті родини прикрашали зовнішні стіни квітковими мотивами.
- Бабусю, ти знайшла щось?
- Два корінчики.
Бідні, їх помітно було одразу, не робили жодних прикрас та мали старі меблі і дешеві речі…
- Я знайшла два корінці, а ви?
- В нас нічого
Наша бабуся мало займалась нами.
- Хмм… Ви добре шукали?
Наближалась зима з першими великими снігами.
- Так, я декілька годин шукала у лісі… вибач, бабусю.

В листопаді та грудні почалось важке життя.
- Завтра буде краще. Зігрійте мені води – треба проковтнути чогось гарячого.
- Так, бабусю, вибач.
- Все добре.
До того, доки продовжувалась осінь, ще можна було жити. Мої старші сестри та я сапали землю.
Друга жінка мого батька важко працювала у багатих людей, готувала, наводила лад, прибирала. Все, що вона заробляла,ми віддавали за хліб. Колосся, які їли вареними.
Хліб робили з соломою та готували оладці, які називали коржики, смажені на сковороді без олії. Та в кого була олія в ті часи? З кормів так само робили перепічки, вони смакували найкраще.

продовження читайте наступної середи

Інтернет-видання TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів.

Продовження перекладу залежить від пожертв, які ми зберемо.

Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com

Наш гаманець у гривнях на ВебМані
U336801545841

Гроші на рахунок можна слати і на телефон
096 551 68 93

- це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com

Ви можете підтримати ТЕКСТИ також і тим, що поширите цей переклад і ці реквізити в соціальних мережах.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!