Чому я не маю бажання голосувати за Порошенка.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 541 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 21/11/2018Дата публікації

Дана публікація є відповіддю на статтю "Чому ми будемо голосувати за Порошенка" від редакції Texty.org.ua. І у відмінності від апокаліптичних фантазій на тему кінця без Порошенка, тут наведу лише факти, які не дозволяють мені голосувати за нього. Так би мовити, для балансу думок.

Найвагоміший аргумент проти кандидатури Петра Олексійовича, який не можуть заперечити навіть автори, котрі його підтримують - це збереження старої системи влади.

Системи, де все опирається, залежить, і визначається персонами на чолі. Яка переважною мірою будується не за професійними принципами, а за знайомствами, домовленостями та впливом. Тобто зберігається авторитарна система.

Однак система влади не просто не змінилась, але й активно Президентом використовується. Постійна боротьба за ініціативу з парламентом та КабМіном у парламентсько-президентській республіці. Ці всі: "я подав", "за моєї ініціативи", "особисті відкриття" і т.д. і т.п.

Та не Ви, пане Президент, а ми всі разом: створюємо ВВП, розбудовуємо та боронимо країну від агресора.

Порошенко дуже гостро реагує на порівняння з Януковичем. Але те, що він сам не є відвертим клептократом, підтримуючи систему, котра дозволяє красти оточенню за старими схемами, не становить принципової різниці.

Не буду згадувати про вплив Президента на державні фінансово-економічні питання такі як: НБУ, і зосереджусь на зоні його безпосередній відповідальності згідно Конституції України: силовий блок та зовнішні відносини.

Тут визначальне питання - це звільнення українського Донбасу. Виходячи з історії сучасних конфліктів, одного президентського терміну було цілком достатньо для його вирішення, або хоча б суттєвих результатів на користь України. А їх немає вже 2 роки. Майбутні вибори цей процес розтягнуть ще мінімум на один рік.

Звичайно, такий стан є закономірним, якщо у вас не було далекоглядного продуманого стратегічного плану. На жаль, підстав говорити про його відсутність забагато, з чим погоджуються і військово-політичні експерти, які лише сподіваються, що план вже є або розробляється.

Крим навіть не згадую, бо з таким розвитком подій ми його повертатимемо ще років 50-100.

Нагадаю, що в умовах де-факто війни, Порошенко після вступу на посаду майже місяць не вносив кандидатуру міністра оборони, який де-юре відповідав за забезпечення діяльності війська. А потім запропонував кандидатуру Гелетея - начальника Управління Державної Охорони, яка підпорядкована Президенту, і в тому числі займається його охороною.

Згодом був Іловайськ, коли державна і військова верхівка "була переконана, що Росія не наважиться на відкрите втручання".

Кажуть, що "перший" витратив десятки мільйонів власних гривень на відновлення війська. Але у цей час на військових складах згоріло 2 млрд. доларів (майже 56 млрд. грн.), за словами голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони Пашинського.

Тепер якщо нам кажуть, що от-от агресор нападе і знищить все живе - чому його склади військові не тліють на кордоні? Чому військові конвої не йдуть в укіс? Чим зайняті ССО? Реальної загрози немає чи неспроможні?

Армія має захищати свою країну і народ від зовнішніх загроз за будь-яких умов, незалежно від політики і політиків. Головнокомандувач, що за 5 років війни не може організувати її діяльність відповідним чином має залишити посаду.

Згадаю і сліпий траст, який аж ніяк не є продажем бізнесу. Бо після завершення президентської каденції він знову повертається власнику зі всіма прибутками за цей час. В тому числі за державні замовлення для "Кузні на Рибальському" та "Богдана".

"Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу, хто ти."

Швидко перелічу найбільш знакових друзів Порошенко.

Кум Стець. Той, що - "піду через рік". Його міністерство швидко почало працювати з блогерами та ботами, але для забезпечення доступу до українських ЗМІ хоча б вздовж лінії розмежування знадобилось 3(три) роки. Це про стратегію в умовах війни. Пам'ятаєте скільки відновлювали телевізійну вежу у Слов'янську?

Шокін - стріляний мачо-прокурор, про звільнення якого мав нагадувати держсекретар США. Луценко - прокурор без юридичної освіти.

І партнер Кононенко.

До усього наведеного вище, точно можна додати ще не менш важливих фактів, які просто губляться у вирі подій останніх 5 років. А детальний аналіз кожного з них потягне на окрему статтю, або навіть - цикл. Що тільки зайвий раз свідчить не на користь Порошенко.

На жаль, під час підготовки публікації пройшла ще одна паралель між керівництвом Порошенка та Януковича: справи Катерини Гандзюк та Оксани Макар.

Про вибір.

На мою думку, Порошенко як кризовий бізнес-менеджер виконав своє завдання, і країна має розвиватись, всупереч війні.
І у Петра Олексійовича достатньо альтернатив, щоб і надалі допомагати країні.

Так, інші кандидати мають відчутні недоліки. Вистачає серед них і "старих псів зі старими трюками", які навряд чи зможуть рухати країну вперед.

Однак вибір є. Дивіться, зважуйте та голосуйте!

Цим закликом окремо хочу звернутись до тих, хто скептично ставиться до голосування, але легко готовий зібратись на Майдан, особливо молоді.

Доля країни не має залежати від однієї особи або групи осіб. Це має бути спільна відповідальність усіх громадян.

P.S.
Мабуть також знаково, що статтю випадково завершив до п'ятиріччя Революції Гідності.
Слава Україні!

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!