Некризовий менеджмент. Наша влада працює добре тоді, коли вона не потрібна

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 73301 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 17/03/2010Дата публікації

Прості громадяни не перестають злитися на представників українського політичного істеблішменту. Воно й зрозуміло: за старою радянською звичкою громадяни чекають від влади захисту і опори. А коли не отримують цього, то розчаровуються і несуть своє розчарування на виборчі дільниці.

Поведінку влади досліджував: Антон ЗІКОРА

Головна ж проблема української влади останніх років - вона може існувати тільки в періоди відносної стабільності, і виявляється абсолютно неготовою до криз.

Надрив світової економіки, перепади атмосферного тиску, свинячий грип, спалахи на сонці. Все це миттєво призводить до стану, в якому верхи вже не можуть, а низи, відповідно, не хочуть.

Відносне благополуччя стало приходити в Україну з початку 2000-их років.

Образ ідеального антикризового менеджера намагався виліпити

Віктор Медведчук. На жаль, жодну кризу він не подолав

Звичайно, це не було заслугою нашої влади, просто на території всього колишнього СРСР закінчився перехідний період з його струсами і переділами власності.

А економіка - це такий розумний організм, що якщо його спеціально не чапати, то він буде прагнути до самовідновлення. Відповідно, добробут громадян став зростати.

Але завдяки своїм грубим діям Янукович з Кучмою не змогли пережити політичну кризу, а помаранчеві, які прийшли їм на зміну, - економічну.

Що не кажіть, а саме крах всесвітньої банківської системи став першопричиною падіння некризових менеджерів Ющенко і Тимошенко.

Що сталося з Україною - ви самі знаєте. Країна стала лідером за рівнем інфляції і падіння темпів виробництва в СНД. Зарплати українців виявилися менше зарплат білорусів і молдаван.

Hавіть незважаючи на те, що клан Тимошенко завжди був орієнтований на сильну гривню, падіння національної валюти на 40% уникнути не вдалося.

А ось і свіжі дані Держкомстату: в Україні на 10 робочих місць претендує 83 особи.

Однак найбільш яскраві приклади того, що українська влада - це влада, яка не може пережити кризи, можна знайти в столиці.

Падіння світової економіки відразу позначилося на тому, що проїзд у метро подорожчав у чотири рази.

Незвичайні снігопади призвели до того, що в самому центрі Києва більше місяця лежали величезні замети. І що з ними сталося? Ні, їх ніхто не прибирав, вони просто самі розтанули, «як роса на сонці».

Про те, що відбувалося на околицях, і говорити не доводиться.

А ось зовсім недавній випадок. Під час спуску води на Київському водосховищі загинули тони риби. Зараз є небезпека, що ця риба почне гнити, і всі «принади» цього ми відчуємо на собі.

Причина катастрофи на Київському морі проста - перед спуском води потрібно було пустити криголам. Але ситуація ж кризова. Може, цей криголам вже давно не діє, може, хтось з нього злив пальне, або через брак грошей звільнився капітан судна.

Це неважливо. Головне те, що влада не впоралася з черговою кризою.

Була б звичайна зима - ми б навіть і не дізналися про цю рибу, але природа виступила проти київської влади - результат очевидний.

Щоб владі впоратися з нештатної ситуацією, людям, які її представляють, потрібно вміти хоча б трохи жертвувати собою. Ну, якщо не життям, то якоюсь частиною добробуту.

Наприклад, щоб пом'якшити удар кризи по громадянах, треба вміти сказати: «Хто не буде віддавати людям депозити, той отримає по нахабній банківській пиці». Мало того, потрібно ще й публічно розправитися з кількома такими банкірами.

Кризовий менеджер державного рівня - людина з бійцівськими якостями.

Ну, наприклад, такими, як були у Плінія Старшого, одного з римських флотоводців. 24 серпня 79 року, під час руйнівного виверження Везувію, який знищив кілька міст - чим не криза? - він допомагав людям врятуватися. Пліній Старший загинув, задихнувшись сірчаними випарами.

Українські правителі на таке не здатні - це просто звичайні люди, саме такі, яким допомагав рятуватися відважний римлянин. І як звичайні люди, вони, в першу чергу, думають про власний добробут і благополуччя своїх близьких. Потім про свій клан, і тільки в останню чергу про країну.

Багато хто говорить, що вітчизняний істеблішмент не любить ні Україну, ні її народ. Неправда, люблять, але за залишковим принципом мирного бюргера, коли за цю любов не треба нічим платити.

І засуджувати їх за це не треба, вони діють за принципом: врятуйся сам - і навколо тебе врятуються інші. А якщо не врятуються, так хто їм лікар.

Напевно, Нова Зеландія і Австралія - це найбільш ідеальні країни для наших правителів. Помітили, там взагалі ніколи не буває криз, а гарне життя складається само собою. У цих країнах завжди стабільний клімат і навіть валюта під час кризи зміцнюється. Наші би там точно прижилися.

Тим же, хто мріє про самовідданих керівників, які цураються розкоші, нагадаю, що і Сталін, і Гітлер були досить аскетичними історичними персонажами.

Родина для Йосипа Віссаріоновича точно не стояла на першому місці у системі цінностей. Обидва його сини воювали на фронті, а коли один із них потрапив у полон, і німці запропонували обміняти його на Паулюса, Сталін сказав своє знамените: «Я солдата на фельдмаршала не обмінюю».

А ще навіть противники Сталіна стверджують, що він за кілька років ходив в одному френчі і чоботях. Хочете такого самовідданого лідера?

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!