Нові правила новин: як журналістам стати ближче до читачів

Отжe, без якогось певного порядку, наводимо 20 пунктів, на яких ми б наполягали, будучи власниками агенції новин.

1. Прозорість буде центральним елементом нашої журналістики. Один приклад із багатьох: кожна друкована стаття супроводжуватиметься розділом «Те, про що ми не знаємо» - списком запитань, на які журналіст не зміг дати відповідь у своєму репортажі.

2. Ми створимо сервіс для читачів із мережі, який повідомлятиме про помилки, які ми засвоїли в нашій журналістській роботі. Користувачі цього сервісу зможуть вибирати, чи вони бажають отримувати повідомлення про тільки про основні помилки (на наш вибір), чи про всі помилки, наскільки б незначними вони не були.

3. Ми зробимо спілкування основним елементом нашої місії. Зокрема:

- Якщо ми будемо місцевою газетою, на перших сторінках ми будемо публікувати найкращі уривки зі спілкування спільноти в Інтернеті та на інших публічних форумах.

- Перші сторінки та листи до редактора викладатимуться в форматі блогу.

- Ми підтримуватимемо коментарі і форуми - але в модерованому просторі, в якому буде бажане використання справжніх імен та в якому прийматиметься лише ввічлива форма спілкування.

- Коментарі від користувачів зі справжніми (і підтвердженими) іменами показуватимуться першими.

4. Ми відмовимося робити стенограми та видавати їх за журналістику. Якщо одна фракція чи партія бреше під час дебатів, ми так і скажемо - надавши необхідні підтвердження. Якщо ми дізнаємося, що значна частина нашої спільноти повірила в брехню про відому людину чи важливу справу, ми вважатимемо частиною нашої поточної місії допомогти їм зрозуміти правду.

5. Ми замінимо політичну «просувальну» або «уникальну» говорильню більш нейтральною і точною мовою. Якщо хтось із тих, у кого ми беремо інтерв’ю, використовуватиме говорильню, то ми перефразуємо його слова, а не робитимемо прямі цитати. (Пару прикладів: Те, що відбувається в казино – це «азартні ігри», а не просто «гра». Не можна називати «піратством», коли люди діляться цифровою музикою через інтернет.)

6. Ми ставитимемо гіперлінки, де тільки можна. Ми ставитимемо посилання на всі блоги, фотосервери, відеоканали, бази даних та інші матеріали, які можуть зацікавити нашу читацьку спільноту. Ми також використаємо наші редакторські судження, щоб підкреслити те, що ми вважаємо найбільш корисним для членів спільноти. І ми щедро ставитимемо посилання в статтях на інші роботи та джерела, які стосуються висвітленої теми, тим самим визнаючи, що ми не оракули, а лише провідники.

7. Наш архів буде безкоштовним - із посиланнями на всі матеріали, які ми опублікували, щоб дозволити іншим використати нашу журналістику в спосіб, який ми не змогли передбачити самі.

8. Ми допоможемо членам нашої спільноти стати поінформованими і критичними користувачами медіа, а не пасивними споживачами інфи. Ми будемо співпрацювати зі школами й іншими інституціями, які визнають необхідність критичного мислення.

9. Ми ніколи не будемо публікувати рейтинги. Хай цим займаються ледачі та нетворчі люди.

10. Окрім найстрашніших випадків – таких як загроза життю, свободі чи засобам для існування журналіста – ми не будемо цитувати чи переказувати анонімні джерела. Якщо виникне така потреба, ми надаватимемо переконливі свідчення, чому ми порушили це правило, і пояснимо, чому це потрапило в наше видання. Більше того, коли ми будемо використовувати анонімні джерела, ми будемо додавати таку примітку для наших користувачів: «Ми вважаємо, що це один із рідкісних випадків, коли анонімність виправдана, однак ми закликаємо вас ставитись до цього з належним скептицизмом».

11. Якщо ми гарантували анонімність, а потім дізналися, що неназване джерело збрехало, ми вважатимемо, що домовленість про конфіденційність порушена тією людиною, а тому викриємо його чи її брехливість та ім’я. Інформанти будуть попереджені про таку політику до виходу публікації.

12. Слово «повинен» - наприклад, «Президент повинен зробити те-то й те-то» - буде заборонене в статтях та коментарях наших журналістів, і ми будемо наполягати на цій забороні і для інших дописувачів. Це пусте дієслово, яке тільки підкреслює безсилля. Якщо нам хочеться, щоб хтось щось зробив, ми будемо пробувати переконувати, пояснюючи, чому це добра ідея та якими будуть наслідки, якщо порада буде проігнорована.

13. Ми постійно згадуватимемо роботи наших конкурентів, включно (особливо) з найкращими дописами - наприклад, від блогерів, які оглядають певну тематичну нішу. Коли ми будемо висвітлювати ту саму тему, ми ставитимемо посилання на них, щоб наша аудиторія могла отримати ширшу перспективу. Ми також будемо посилатися на наших конкурентів, якщо вони висвітлять подію, яку ми пропустили чи проігнорували.

14. Разом із постійним посиланням на конкурентів, ми будемо намагатися висвітлювати і відстежувати їхні найважливіші статті, а не вдаватимемося до поширеної практики їх повного ігнорування. Базове правило: чим більше ми хочемо займатися журналістикою, тим більше уваги ми будемо приділяти праці інших. Це дасть як мінімум два позитивні ефекти. По-перше, ми допоможемо переконати нашу спільноту, що певна проблема є важливою. По-друге, ми допоможемо людям оцінити дійсне значення серйозної журналістики, незалежно від того, хто її робить.

15. Чим більш важливим видається проблема для нашої спільноти, тим більш наполегливо ми намагатимемося її відстежувати. Якщо ми дійдемо висновку, що продовження теперішньої політики є небезпечним, ми проводитимемо активну кампанію, щоб переконати людей змінити курс. Це включатиме, наприклад, голосні і наполегливі попередження про небезпеку очевидних фінансових бульбашок, які роздуваються останнім часом. Або, у випадку України, з недофінансуванням армії чи системою земельних кадастрів.

16. Для будь-якої персони чи теми, яку ми будемо висвітлювати регулярно, ми створимо «точку відліку»: статтю чи відеосюжет, з якого люди можуть почати, якщо вони вперше зіткнулися з цією темою, і вказуватимемо прямо на «стартовий» сюжет у будь-якій новій статті на цю тему. Можливо, ми будемо використовувати модель Вікіпедії - щоб підтримувати актуальність статей за допомогою важливих доповнень. Вся суть буде в контексті – давати можливість одним людям швидко ввійти в тему, а іншим – відновити в пам’яті контекст проблеми.

17. Для будь-якої статті, де це має сенс, ми казатимемо нашій аудиторії, що вони можуть зробити стосовно інформації, яку ми їм надаємо. Зазвичай це матиме форму розділу «Що ви можете зробити».

18. В усі можливі способи ми допомагатимемо нашій аудиторії дізнатися, хто стоїть за певними словами чи діями. Люди та інституції часто намагаються вплинути на нас і приховати свою участь у дебатах, і ми будемо старатися викрити, хто платить гроші та смикає за мотузки. Якщо наші конкуренти відмовлятимуться викривати такі речі або ж не зможуть поставити очевидне запитання своїм джерелам, ми будемо говорити про їхні журналістські помилки в нашому власному викладенні проблеми.

19. Чесно оцінювати ризики. Журналісти часто використовують анекдотичні свідчення очевидців таким чином, що лякають публіку, перебільшуючи проблему. В результаті люди майже не мають уявлення, яка поведінка чи ситуація є статистично більш ризикованою. А законотворці, відповідаючи на створений таким чином суспільний страх, часто приймають закони, які більше шкодять, аніж покращують ситуацію. Ми не будемо нагнітати ситуацію; ми будемо часто обговорювати основні ризики і будемо порівнювати їх із меншими; а також будемо викривати найбільш очевидні приклади страшилок, які викликають непотрібний страх, чи навіть паніку.

20. Жодних статей або коментарів від основних політиків чи керівників компаній. Гаразд, може, це й дрібниця. Але ці люди дійсно маже ніколи не пишуть самі те, що підписують їх іменем. Ми будемо такими ж нечесними, як і вони, якщо публікуватимемо це. Якщо вони хочуть просунути свою політику, їм варто постити її на своєму власному сайті, а ми з задоволенням пошлемось на нього.

медіа журналісти реформи