Кохання: версія біохімічна і версія соціо-психологічна. Розберися у своїх стосунках

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 8323 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 05/01/2017Дата публікації

Це була любов у найчистішому її вияві. Шалена, сліпуча пристрасть. Я дзвонила йому о 6-ій ранку і кричала, що люблю. А через два місяці різко розлюбила. Невже моя тяга до пригод визначається просто гормоном DRD4-7R? Невже я не люблю і не страждаю, а просто хитаюся туди-сюди на гормональній гойдалці, як наркоман? Невже мене запрограмували? Ні, є й інші версії. Цей текст – про пошуки відповіді на питання "Що таке любов?"

Досліджувала: Тетяна КАБАНЕЦЬ, кандидат соціологічних наук

Колись мені наснився сон, наче я збираюся вбити павука, що оселився в моїй кімнаті, але жалію його. І недарма. Він виявляється чоловічим аналогом Царівни-жаби, перевертнем – красенем-розумником, у якого я миттєво закохуюсь.

І, мабуть, жили ми з ним довго і щасливо. Вже не дізнатися, бо я прокинулась.

Сон відтворив дуже типову фабулу любовної історії: в певний момент життя персонаж зустрічає «свою людину» і закохується, бо «впізнає» її/його.

На шляху до поєднання можуть бути численні пригоди та перешкоди, але всі вони долаються – і ось пара цілується на тлі заходу сонця, як у кіно.

Це любов, що яскравими емоціями спалахує до свого єдиного, обраного на все життя партнера.

Це радість зустрічі спорідненої душі, шлюб із якою вже укладено на небесах…

Знаю це відчуття з власного досвіду – я з тих, хто впізнає із тисячі свого судженого і любить на все життя. І так щоразу.

Щоразу я впевнена, що це по-справжньому, що такої пристрасті і такої спорідненості я ніколи не відчувала, і більше ні з ким точно не відчую. А потім я прокидаюся.

І виявляється, що то була не любов. А як не любов, тоді що?

Може, пристрасть? Чи закоханість? Дуже інтенсивна зацікавленість, одержимість? І скільки тих разів було... писати не буду, тому що цей текст – не мемуари.

Цей текст – про пошуки відповіді на питання, що таке любов.

Періодичні видання мерехтять статтями психологів та сексологів. Любов стає об’єктом вивчення не тільки соціальних, але й природничих наук, її досліджують нейробіологи й біохіміки.

Моя стежка пошуків була соціологічна. Від теорії – до особистісного почуття, а звідти – до культурного виміру. І знову до людини.

За написані з цього приводу 200 сторінок я отримала диплом кандидата.

То що ж іще лишилось для мене незбагненним? Та все.

В першу чергу, ЩО Є ЛЮБОВ?

Біологи кажуть, що кохання – це певна послідовність викидів у мозок різних речовин: переважно гормонів задоволення та заохочення. Дофамін, окситоцин, ефедрин, деякі вчені додають до коктейлю вазопресин за смаком.

Кажуть, що жінки й чоловіки кохають по-різному. У них різні гормони й неоднакова чутливість рецепторів.

Вчені соціальних наук з цим не погоджуються.

Для них любов – то витвір суспільства, що має покращувати його, суспільства, функціонування, а подекуди – й буття особистості.

Моделі любові змінюються у часі й просторі. Вони різняться, залежно від культури. І статі.

І якщо в паспорті написано, що я жінка, то як я маю любити? Не знаю. Може, маю неузгоджений набір гормонів, бо мені та бюрократична відмітка нічого не підказує.

За гендером я... А як люди взагалі відчувають свою гендерну ідентифікацію? Чи є гендер внутрішнім покликом, чи то зовнішній конструкт?

ВЕРСІЯ БІОХІМІЧНА: гормональні бурі

На Заході популярні дослідження, що виявляють суто біологічну сутність феномену любові.

Численними експериментами вчені довели, що кохання є результатом вивільнення і взаємодії певних хімічних речовин: дофаміну, окситоцину, тестостерону, естрогену, норепініфрину.

Речовини ці виробляються з різною інтенсивністю на конкретних етапах любовних стосунків.

Таким чином, імпульсивну, пристрасну любов із прагненням статевої близькості наука пояснює не спонтанним виявом симпатії, а стрімким виробленням гормонів дофаміну й тестостерону.

І це є біологічним механізмом для успішного відтворення людства.

Згідно з дослідженням нейробіологів, сильна афективна закоханість активізує ту частину людського мозку, що відповідає за вироблення дофаміну.

Ось так кокаїн впливає на дофамінові рецептори - більше задоволення тут і негайно! Подібним чином на наш мозок діє закоханість. Ілюстрація: drugabuse.gov

Це призводить до гіперактивності, безсоння, відчуття ейфорії, підвищення чутливості сприйняття. Такі ж процеси відбуваються при вживанні кокаїну, стверджують учені.

З суто біологічної точки зору любов можна вважати і певним видом психічного порушення. Бо рівень виділення серотоніну в закоханих – як у хворих на обсесивно-компульсивний розлад.

А оскільки співвідношення гормонів в організмі чоловіка і жінки неоднакові, прояви закоханості мають статеві відмінності.

Соціальні нейробіологи стверджують, що буває "жіночий мозок" і "чоловічий мозок" (хай простять мене феміністки та феміністи).

Відповідно, і поведінка є вроджено "жіночою" і "чоловічою".

Принаймні, самки шимпанзе полюбляють гратися з м'якими іграшками, а самці – з машинками, хоч мавпи й не зазнавали диктату соціального оточення та нав’язливої реклами.

Існує також думка, що наша гендерна ідентифікація та сексуальні вподобання не залежать ні від волі особистості, ані від соціокультурних чинників, а є абсолютно детермінованими біологічними особливостями організму, що визначаються генетичними чи іншими вродженими факторами.

Так вважає нідерландський учений Dick Swaab. Він стверджує, що головними факторами статевого розвитку людини є гормони й біохімічні фактори, які впливають на головний мозок плоду під час вагітності.

І жінок, і чоловіків до пошуку романтичних пригод на різні частини тіла стимулює система заохочення, яка керує виробленням дофаміну, що забезпечує відчуття щастя нашим мізкам.

Що досить суттєво різнить представників різних статей у процесі закоханості, так це окситоцин (що пов’язаний з естрогеном) і вазопресін (синтез якого залежить від тестостерону).

Як естроген із тестостероном, так, відповідно, й окситоцин з вазопресином присутні і в чоловіків, і у жінок, проте в різній кількості.

Головна функція окситоцину – сформувати відчуття прив’язаності між матір’ю і дитиною.

Люди з мікроскопами та колбами не вірять у безумовну материнську любов. Вони кажуть, що без запуску механізмів гормонального контролю маленька істота не викликала би стільки ніжності й турботи у жінки, яка її народила.

Викиди окситоцину у великій кількості відбуваються під час природних пологів та грудного годування.

У не турботливих матерів у мозку менше рецепторів естрогену та окситоцину, вони отримують менше дофамінової винагороди від материнства.

Щоправда, ці досліди проводились на щурах, але вчені стверджують, що на молекулярному рівні ми досить схожі.

Самки щурів, які ще не вагітніли, не люблять малих щуренят і навіть можуть виявляти агресію щодо них. А от якщо таким щурихам увести кров вагітних або породіль, вони починають демонструвати зразкову материнську поведінку.

До чого ж тут любов між чоловіком та жінкою?

Під час сексуального контакту стимулюються ті ж частини жіночого тіла, що й при пологах та годуванні – груди і піхва. Нейронні зв'язки, що виникають при цьому у мозку – аналогічні до емоцій турботливої матусі.

Нейробіологи з Лондонського університету показували жінкам фотографії. Спершу – фото дітей, потім – фото коханих. Реакції учасниць досліду відстежували за МРТ [магнітно-резонансна томографiя]. В обох випадках задіяними виявлялися ті ж частини мозку.

Що ж стосується чоловіків, вазопресин першочергово відповідав за регуляцію рідини в організмі. Потім у нього з’явилася надбудова для самців – мітити територію (теж рідиною).

А ще пізніше виявилось, що вазопресин пов’язаний зі статевою поведінкою.

В ході сексуального контакту у мізках людського самця вивільнюється дофамін та вазопресин. І що більше останнього, тим міцніше формується зв’язок між гормональним заохоченням та образом саме цієї конкретної самки.

Таким чином, як би грубо не виглядало, але ставлення чоловіка до жінки еволюційно походить від його жадання території, експансії та подальшого захисту своїх володінь.

Вчені стверджують, що система заохочення спочатку приваблює пряником – дофаміном – і людина закохується. Через якийсь час рівень гормону знижується, разом із метеликами в животі.

Але під час розставання з партнером (навіть короткочасного) людський мозок починає виробляти кортиколіберин. Цей гормон спричинює стрес та провокує депресивний стан – і стимулом тепер є вже не задоволення, а звільнення від дискомфорту.

При поверненні до партнера рівень стресових гормонів знижується – вірогідно, завдяки вивільненню окситоцину.

Я ПРОТЕСТУЮ. Кілька особистих історій кохання

Внутрішній ідеаліст протестує проти такого біологічного редукціонізму всієї багатогранності моєї особи.

Невже мою схильність, мій потяг до пригод можна каталогізувати таким простим записом "DRD4-7R"? Невже я закохуюсь саме в цю людину тільки завдяки гормонам, котрі саме в цей момент вивільнилися в тій чи іншій пропорції?

Невже нема ніякого кохання та ревнощів, а є тільки безкінечна гормональна гойдалка – від окситоцину/дофаміну до кортиколіберину і назад?

Невже всю мою сутність закладено ще в утробі матері, а тепер я просто відіграю наявний генетичний матеріал? Невже закохана я – не композитор, а лише виконавець?

І чим тоді ми любимо: душею-серцем чи нейромедіаторами-гормонами?

Думаю, що універсальної відповіді на ці питання не існує. Задіяні і гормони, і серце, і ще щось.

В наукових статтях не знайти чіткого пояснення, чому я закохуюсь саме в ту чи іншу людину. Доведеться шукати самій.

В одному випадку мені подобалося торкатися його волосся і книги, які він читає. В іншому — тембр голосу й почуття гумору. А наступного разу приверне увагу манера одягатися і те, як він готує.

Привабити може, скажімо, рудий колір чуприни чи любов до гір. А колись я закохалась в очі та відлюдкуватість.

Яка ж функція організму відповідає за цей наш вибір?

Буває, що пізнаєш людину потроху, не один рік. Бачиш її реакції в різних ситуаціях, знаєш звички й уподобання і лише тоді розумієш, наскільки вона тобі близька, і, що це напевне любов. То чому гормони так довго чекали?

А буває… Ну, в мене буває. Класичний приклад кохання з першого погляду.

Я побачила його в магазині на базі відпочинку. Невисокого зросту, але міцний, світленький, дуже коротко стрижений, з татуюваннями на руках. В мозку щось блимнуло – і все.

Того разу ми не познайомились. Коли відбулась наступна зустріч, точно не пам’ятаю. Але вже десь через 10 днів мені було запропоновано одружитись, на що я згодилася.

Це була шалена, сліпуча пристрасть. Я дзвонила йому о 6-ій ранку і кричала, що люблю. Якщо ми не бачилися кілька днів, від суму в мене боліли п’яти. Не минало 10 хвилин, щоб я не розповідала, який він чудовий.

За всіма параметрами то була любов у найчистішому її вияві.

Я не знала його політичних переконань і чи релігійний він. Ледве здогадувалася про музичні смаки і плани на майбутнє. Зате в нього був проколотий язик.

Ми дійсно ходили до РАГСу з паспортами й твердою упевненістю. Доленосно там виявилася величезна черга – і я відлиняла додому, щоб уранці прокинутись від жаху усвідомлення: “Що я в біса роблю?!”.

Так почалася втеча – як емоційна, так і географічна. Наше вічне кохання прожило два місяці, принаймні з мого боку. Я різко розлюбила цю людину і за три дні абсолютно перестала тужити.

Як почувала себе інша сторона – мене не цікавило. Я була жорстока. Мені було 17.

Що це за почуття? Має воно якийсь духовний вимір? Навряд чи. Я любила вже тоді, коли ще плутала його ім'я.

Шалений сплеск гормонів? Можливо. Але чому саме до нього? Якби мене просили описати зовнішність “мужчини моєї мрії” - типаж був би ледь не протилежний. Хоча…

...Коли мені буде 24, історія повториться. Він буде невисокого зросту, але з гарною мускулатурою. Світле волосся, рудуватий, численні тату і проколотий язик.

Я зустріну його на кухні в німецькій комуні і вирішу ніколи не розлучатись. Мені буде нецікаво без нього, я відчуватиму страшенну тугу. В нас не буде жодної спільної теми для розмови більше, як на півгодини, мені просто буде потрібна його фізична присутність поруч.

Я поїду з Німеччини і буду плакати десять годин без зупинки з намірами повернутися. Він навчиться говорити “я тебе кохаю” українською і прилітатиме до України за кожної можливості.

Невдовзі, прокинувшись уранці, я зрозумію, що це зовсім чужа мені людина, нам просто нема чого робити разом, я нічого до нього не відчуваю.

Це дуже дивне просвітлення, коли ти за придуманим образом починаєш бачити справжню людину. Чи це спад дофамінової хвилі, чи інші причини...

ВЕРСІЇ СОЦІО-ПСИХОЛОГІЧНІ: на кохання впливає суспільство

Повернімося до наукових розвідок. Природознавці – не єдині, хто намагається розкласти кохання на формули та складові.

Соціальні науки теж роблять кроки в цьому напрямку і мають досить суттєві напрацювання.

Один із перших дослідників кохання на прикладному рівні – американський психолог Isaac "Zick" Rubin, який розпочав роботи в цьому напрямку ще в 1970-х.

Головну увагу вчений присвятив емпіричному аналізу відмінностей між симпатією (liking) та любов’ю (love).

Для вимірювання цих феноменів у соціальних стосунках Рубін розробив спеціальну шкалу. Але на сьогоднішній день деякі дослідники відмовились від категоричного розділення двох понять.

Емпіричними дослідженнями любовних стосунків займалися професорки Ellen Berscheid та Elaine Hatfield (США).

На їхню думку, пристрасна любов (синонімами якої є закоханість та захоплення) — це "стан інтенсивного прагнення до союзу з іншим", особливістю якого є елемент одержимості (obsessive element).

Дружня любов, на відміну від пристрасної, менш інтенсивна. Вона поєднує в собі прихильність, відданість та інтимність, не обов'язково включаючи інтенсивне сексуальне бажання.

Свою концепцію кохання розробив провідний психолог Єльського університету (США) Robert Sternberg. В його моделі любовні відносини складаються з трьох основних компонентів — інтимність, пристрасть, рішення/зобов'язання.

"Інтимність" (intimacy) — це почуття близькості, взаєморозуміння, підтримки). "Пристрасть" (passion) — романтичність, фізичний потяг, сексуальна активність.

Поняття "рішення/зобов'язання" (decision/commitment) включає два аспекти. Йдеться про прийняття людиною рішення, любить вона чи ні — на етапі, коли взаємини ще тільки формуються. Після цього людина може зобов'язатися підтримувати любов у тривалих відносинах.

В теорії Стернберґа згадані основні компоненти є вершинами трикутника. Поєднуючись у різних комбінаціях, вони утворюють вісім різних типів кохання.

Вісім типів кохання за Стернберґом

Як зазначав сам дослідник, на практиці майже неможливо віднайти чистий тип любові з наведеної ним класифікації — вони всі можуть бути присутні у відносинах, але з різною мірою інтенсивності.

РОЛЬОВІ МОДЕЛІ: якщо не співпадуть, шлюб розвалиться

В кінці 1990-х учений запропонував новий підхід. Тепер Стернберґ стверджує, що в уяві кожної людини існують певні ієрархічно упорядковані моделі любові.

Йдеться про історії кохання, згідно з якими людина й обирає певного партнера, будуючи характерні стосунки.

Такі історії-прототипи є соціокультурними конструктами. Велика частина з них існують сторіччями, з незначними змінами сюжету. Змінюється лише спосіб втілення цих ідеальних моделей у реальне життя та їхня популярність, що залежить від історико-культурного контексту.

Вибір конкретної любовної моделі зазвичай відбувається на підсвідомому рівні і залежить як від особистих (психофізіологічні особливості, сімейне оточення, виховання, власний досвід), так і соціальних (схвалення або засудження певних моделей відносин спільнотою) обставин.

За Стернберґом, любовні моделі-прототипи є дуже важливими для формування та підтримки стосунків. Людина сприймає свого партнера, проектуючи на нього певну роль та інтерпретуючи його дії відповідно до сюжету обраної моделі.

І це, на думку вченого, є однією з головних причин розлучень. Адже якщо члени подружжя орієнтуються на різні моделі любовних стосунків, то вони де-факто перебувають у "різних" шлюбах.

Відповідність реальної історії кохання до ідеальної (різної для кожного) моделі дуже суттєво впливає на загальне задоволення людини своїми стосунками.

Зазвичай "успішні" пари використовували один і той же — або схожий — прототип. І, водночас, чим суперечливіші у членів подружжя ідеальні моделі — тим менш щасливі їхні відносини.

Теорія Стернберґа також пояснює, чому щасливими можуть бути стосунки, які всім іншим видаються проблемними. Загалом же задоволення і тривалість відносин залежить від того, наскільки повно homo sapiens виконує роль в обраній історії-прототипі.

Якщо людина розуміє кохання як біль та сердечну тугу, постійні розставання та возз’єднання, вона не сприйме тихі врівноважені стосунки. Вона просто не впізнає в них кохання.

Однак у кожного з нас — власне уявлення про "ідеальну любов". І воно складається з клаптиків. Дещо від стосунків батьків, атмосфери у сім’ї, дитячих переживань; дещо від культурних матриць, притаманних часу й суспільству; дещо з книжок/фільмів; дещо з власного досвіду...

Весь цей вінегрет неймовірно складно розділити на інгредієнти, його вивчення потребує досить клопітної саморефлексії.

Цікавим є дослідження (S. Sprecher, D. H. Felmlee) щодо впливу суспільного оточення на тип любові, до якого індивід прагне або який очікує пережити.

За ним визначальним чинником, що впливає на вибір індивідом певної моделі любові, є схвалення цієї моделі членами соціальної мережі, до якої належить індивід.

Від узгодженості з загальною думкою, як показало дослідження, залежить навіть інтенсивність та стабільність почуттів.

ТЕСТ НА КОХАННЯ: якого типу ваша любов?

Канадський соціолог John A. Lee розробив теорію "кольорів любові" (любовних стилів).

Він виділяє три основних типи:

1. ЕРОС (eros) — сильне емоційне переживання, безперервний і потужний потяг до коханої людини, в тому числі й сексуальний.

Представник "еротичного типу" схильний/схильна закохуватись у майже незнайому людину раптово та цілковито (любов із першого погляду).

Він/вона відчуває гостру необхідність у щоденних зустрічах із об’єктом своєї любові. Він/вона бажає, щоб кохана людина належала тільки йому/їй.

Еротична любов також має сильний сексуальний компонент. Наприклад, закохані еротичного типу мають сексуальні стосунки на досить ранніх стадіях взаємовідносин, вважаючи це вираженням любові.

2. ЛЮДУС (ludus) або любов-гра. Закоханий цього типу розглядає любов як гру, яка має бути зіграна майстерно та, нерідко, з кількома партнерами одночасно.

Коханець-людус не включає сьогочасного партнера (партнерів) у будь-які майбутні життєві плани. І не потребує будь-яких ознак залученості, прив’язаності, стабільності зі сторони партнера.

Людину такого типу лякають зобов’язання, вона уникає частих зустрічей з партнером, вважає, що брехня і хитрощі у стосунках виправдані, й очікує, що партнер має сам контролювати свої емоції.

"Гравці в кохання" сприймають секс як можливість для власного задоволення, а не вираз інтенсивних емоційних зв'язків із партнером.

3. СТОРҐЕ (storge) — третій основний колір любові, описаний Лі як "кохання без лихоманки i дурості".

Типовий сторґе-коханець розглядає партнера як старого друга, не відчуваючи до нього інтенсивних емоцій та пристрасного фізичного потягу.

Він висловлює свої почуття не прямо, а в розмовах про спільні інтереси. І, як правило, демонструє свою прихильність несексуальними шляхами.

Для людей такого типу любов є продовженням дружби і важливою частиною життя, але не самоцінним явищем.

Поєднання окремих ознак цієї любовної типології утворює вторинні стилі, що мають свої унікальні характеристики:

4. ПРАГМА (рragma) = сторґе + людус — практичні погляди на любов.

Людина має сформоване уявлення про бажані характеристики майбутнього супутника. Тож обирає собі партнера, який найкраще задовольняє ці вимоги (і так само відбраковує партнера, який не відповідає очікуванням);

5. МАНІЯ (mania) = ерос + людус — нав'язливий, ревнивий стиль любові, що характеризується одержимістю, відчайдушними спробами змусити партнера любити себе й неможливістю дійсно довіряти своєму обранцю.

Людина такого типу відчайдушно намагається покохати і бути коханою. Вона відразу ж уявляє собі спільне майбутнє, хоче бачити партнера щоденно, змушує його до постійних демонстрацій любові та відданості, намагаючись повністю привласнити кохану людину собі;

6. АҐАПЕ (agape) = ерос + сторґе — самовідданий стиль, який передбачає виявлення любові і турботи до інших, не чекаючи взаємності чи нагороди.

Типовий аґапе-коханець вважає, що кожна людина гідна любові і що любов до інших є обов'язком зрілої особистості.

Що стосується особистих відносин, "аґапіст" здатен безкорисливо присвятити себе партнеру, навіть якщо доведеться поступитись на користь суперника.

Прямо зараз ви можете діагностувати себе за наведеною типологією. Відповідний тест легко знайти онлайн.

Я вже проходила це опитування, і не раз. Що ж, спробую ще...

Неочікувано! Мій основний стиль любові — “аґапе”, на другому місці — “сторґе”. І аж за ними — “ерос”.

А колись давно машина-психолог безапеляційно видавала мені єдину відповідь — “людус”.

Дивно? Але ж так воно й було.

Я гралася людьми, ще й пишалася тим. Не могла зрозуміти, що комусь може бути боляче, ніколи не розглядала стосунки у перспективі — ми ж тут для того, щоб гарно провести час, чи не так?

Заводити одразу декілька романів — як мінімум це весело. Претензії до мене? А хіба я тобі обіцяла ексклюзивність?

Не порушую свого слова, але тобі я його не давала. Тобі боляче, ти мене любиш? Я тут до чого? Я тебе про це не просила.

Малою я була жорстока, зухвала і абсолютно не схильна до емпатії. На це є свої причини, але не хочу їх робити своїми виправданнями.

Пізніше основним результатом тесту став “ерос”І це теж було дуже близько до істини.

Я швидко закохувалась і постійно жадала об'єкту моєї пристрасті. В тому числі й сексуально. І для мене це справді був вияв любові.

Тільки нещодавно я зрозуміла, що в інших людей все може бути не так. А тоді в мене склалось враження, ніби фізичною близькістю можна побудувати близькість душевну. Що якщо я бачила цю людину голою, то вона тепер і душу може оголити переді мною.

В голові справді наче перемикався якийсь емоційний важіль. Раз я була в обіймах, то можу розповісти цьому персонажу все-все про себе. І він має робити так само. Чому ні? Хай раніше ми спілкувались не надто відверто, але з цього моменту все зміниться — ми ж тепер ледь не рідня.

Цікаво, що ця надзвичайно емоційна "еротична" позиція є повною протилежністю попередній, "ігровій" моделі.

Раніше я могла цілувати незнайомого хлопця на танцях просто тому, що в нього гарна статура. Все одно, як його звати, і чи вміє він у принципі розмовляти — це просто одноразова пригода.

Тепер же поцілунок — вияв моєї щирої симпатії. Він не має бути “просто так”, для приємності фізичних відчуттів. Та й немає приємності тих відчуттів, якщо немає симпатії.

Пізніше основним результатом тесту стала “манія”. Варто було чекати, адже типологічно — це поєднання саме “людус” та “ерос”.

Так, це дуже бентежна любов. Коли ти сильно хочеш любити і не менш сильно — щоб любили тебе. Але при цьому пам’ятаєш, як чинила з іншими сама. І дуже боїшся, що так вчинять з тобою.

Так і ставалося. Не прямолінійно, але я впізнавала ситуації, які вже проживала, тільки з іншої сторони. Дуже гарна школа. Чи то карма, чи кара Божа... чи я підсвідомо шукала саме таких партнерів і таких стосунків.

А тепер я ще трохи старша, і ось — “аґапе”…

Методика цього тесту за "любовними кольорами" — проста і зрозуміла. Тільки відповідати треба гранично чесно і відверто, щоб отримати справжній результат, а не той, що ми хочемо.

Моя власна історія показує, що "колір" кохання в однієї й тієї ж людини може змінюватись — відповідно до змін особистості та любовного досвіду.

Мій власний урок: любов бентежить не тільки палаючі серця, але й холодні мізки.

СИЛА ЛЮБОВІ - У НЕВІДОМОМУ. Формулою не запишеш

Так, кохання можна досліджувати. Пробувати записати його у вигляді формул зі змінними, екстрагувати, пояснити, порівняти, штучно викликати у лабораторних умовах (еліксир!) або, навпаки, знайти антидот цьому почуттю.

Але хіба я переживатиму емоції меншою мірою, якщо знатиму, що це — лише взаємодія певних хімічних речовин?

Серотонін і допамін. З технічної точки зору ми справді отримуємо задоволення тільки від цих двох речей. Але хіба цей факт пояснює кохання?

Хіба я, навіть знаючи, що надмірна пристрасть шкодить стосункам, зможу зменшити полум’я до стабільної теплоти?

Навряд чи. Принаймні, не у моєму випадку.

Бо саме в цих невідомих змінних, що незбагненним чином плутають усі холодні розрахунки — велика таємниця і сила кохання.

Так, ознайомлення з теоріями кохання і результатами емпіричних досліджень дає потужний поштовх до рефлексії. Можна виявити певні закономірності розвитку власних стосунків (і, відповідно, скоригувати).

Однак саме ірраціональність є окрасою любові як стихії — рушійної сили людського життя. Сили, що не тільки змінювала долі окремих homo sapiens, але й ставала чинником історичних подій.

Бажаю вам, любі читачі, кохання-любові – і в Новому році, і завжди.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!