Село повертається в літературу. Але це вже не райський куточок. УРИВОК

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 50526 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 17/08/2016Дата публікації

Це не плаксива ностальгія спілчанських авторів, які півжиття тікали з села, а потім півжиття за ним тужили. Це сентиментальні спогади міської дитини, яка приїздить до родичів "на літо". І описує як ідилічні моменти, так і печерний жах пострадянської провінції.

Читав: Олег КОЦАРЕВ

Прозова новинка від «Видавництва Старого Лева», книжка «Нічні купання в серпні» Сергія Осоки, судячи з назви, добре пасує саме до читання пізнього літа.

Cправа не лише в назві. B цій збірці оповідань і новел, міцно переплетених між собою, так багато дитинства і юності, відпочинку, втечі з буденного життя в простір, близький до природи...

Далеко не завжди, щоправда, цей простір ідилічний.

Сергій Осока дотепер був відомий як поет. Мабуть, найзнаніший полтавський поет так званого «покоління двотисячників», автор доволі вишуканої лірики.

Космос українського села очима художника Андрія Єрмоленка

А нині після полтавської поезії надходить час полтавської прози.

Село – але серце не одпочине

«Нічні купання в серпні» - це образ українського села пострадянської доби, дев’яностих і двотисячних років.

Образ, поданий через призму спогадів хлопця, що регулярно приїздив туди до родичів, до діда з бабою і прабаби. З відповідними різноманітними сюжетами.

Наприклад, про перше кохання і перший сексуальний досвід.

Про святкування Різдва.

Про зневажених усіма «сільських диваків».

Про долю доброї та чулої лікарки в провінційному середовищі, котра для всіх залишається чужою, «жидовкою».

Про специфічну атмосферу риболовлі.

Про вмирання старих людей, умирання старих реалій.

Про невблаганний рух часу, особливо болісно відчутний у вузькому просторі села.

Звичайно, ці сюжети й тематика будуть дуже знайомими та впізнаваними для якнайширшого українського читача, зокрема міського.

Величезна кількість міських дітей проводили й проводять канікули в родичів у селі.

Картина з серії "Село" полтавської художниці Наталії Корф-Іванюк

«Нічні купання в серпні» будуть для них чудовою нагодою пригадати свої відчуття, порівняти враження, знову побачити світанок над річкою, знову допомагати на городі, гратися в саду, а за кілька років уже й пити самогон із «друзями на літо».

Чи це не нова ідеалізація села? Повернення в літературу мотивів, що були списані вже в двадцятому столітті та лишалися на спілчанських марґінесах?

І так, і ні.

Справді, частина оповідань Сергія Осоки залишають дуже романтичне й ідилічне враження – типовий «дитячий рай».

Але в інших текстах (і це утворює цікаве чергування) письменник не менш ефектно зобразив усі провінційні жахіття: скажений алкоголізм, замкнутість, безкультур’я, пасивність, тиск громади на будь-який вияв індивідуальності, деструктивні закам’янілі звичаї, морок родинного життя більшості селян, зубожіння (в першу чергу "самоорганізаційне") та багато іншого.

Тут, знову ж таки, повний перелік не потрібен - абсолютна більшість читачів з ходу самі його продовжать, спираючись на власні враження.

І як в «ідилічних» оповіданнях автор часом трохи передає куті меду, так і в «негативних» творах відчай іноді виявляється занадто концентрованим.

Культурологія в оповіданнях

B цьому сенсі «Нічні купання в серпні» набувають і соціально-критичного відтінку - щоправда, на рівні констатації факту.

Часом ці спостереження досить наївні. З іншого боку, якби Осока глибше занурився в аналіз на тему "хто винен і що робити", це могло негативно позначитися на художньому рівні його тексту – відверто настроєвого, емоційного.

Є і цікавий культурологічний аспект.

Письменник уважно описує, як елементи старої народної сільської культури взаємодіють із реаліями двадцять першого століття.

Його трактування такої взаємодії, на щастя, не вкладається в штамповані формули на зразок меморіальних плачів за «великою давньою культурою, що гине в нас на очах» чи натхненних маніфестів про «старий мотлох зникає, і слава Богу».

Сергій Осока показує, як культурні форми то занепадають, то відроджуються, переосмислюються, розбавляються, проявляються по-новому.

Космос українського села очима Василя Цаголова

Як занехаяна, здавалося, назавжди хата раптом оживляється новими мешканцями.

Як відкинуті поколінням дітей артефакти - на кшталт рушників чи грамофонів - раптом починають викликати інтерес в онуків.

Подібно до річки, котра, сьогодні повноводна, завтра може зарости, замулитись і «вмерти», а післязавтра знову покаже свої води та характер (річка, до речі, один із наскрізних, потужних і багатозначних образів книжки).

Умовно міське й сільське тут повсякчас переплітається, утворюючи гібриди, десь дикуваті, а десь цікаві.

Що ж, таке розуміння співвідношення «модерної» й «традиційної» культури Сергієм Осокою видається дуже навіть зваженим і конструктивним.

Цей кут спостереження за сучасною Україною може бути вельми пізнавальним.

Новий сентименталізм

Оповідання «Нічних купань у серпні» з точки зору стилістики можна поділити на дві групи.

Перша – підкреслено сюжетні, розповідні, прості й прозорі історії. Найчастіше вони описують курйозні, драматичні, «зовнішньо» виразні колізії.

Друга – більш «орнаментальні» твори, з вигадливим ритмом, фонетичними іграми та іншими формальними цікавинками.

Вони нерідко стосуються більш архетипних та символічних речей, як-от смерть, любов, боротьба поколінь (зокрема й боротьба з «нав’язаним батьком» - вітчимом).

Частина змісту "Нічних купань..."

Обидві ці групи щедро «приперчено» діалектом.

Як я вже писав, Сергій Осока – уродженець Полтавщини, відповідно, його книжка насичена саме полтавським мовним колоритом. Або, беручи ширше, центрально-українським лівобережним.

Тут і суто діалектні речі, й особливий місцевий суржик, і відповідний молодіжний жаргон.

Актуалізація саме центрально-українських культурних і мовних реалій, як на мене, річ надзвичайно важлива сьогодні, коли за розмовами про Схід і Захід багато хто забуває про інші частини нашої країни, зокрема про Центр – по-справжньому стрижневий і визначальний регіон.

Книжка Сергія Осоки талановито засвідчує дві характерні тенденції сучасної літератури.

Перша – це увага до приватної історії. Нагадаю, більшість героїв «Нічних купань у серпні» є близькими чи далекими родичами оповідача.

Саме детально знані й ще детальніше відчуті родинні сюжети стають вдячним матеріалом для побудови узагальненіших картин.

Другу тенденцію можна умовно назвати «новим сентименталізмом». Бо ця проза надзвичайно активно працює з емоціями, регулярно натискає на особливо чутливі місця і сфери, а нерідко й б’є читача нижче пояса.

Як і будь-який сентименталізм, цей не завжди та не в усьому добре знає міру. Зате вже точно жоден читач не зможе поскаржитися на брак гострих переживань.

Ризикну припустити, що надалі ці тенденції, можливо, посилюватимуться. А «Нічні купання у серпні» матимуть чимало послідовників.

Сергій Осока. Нічні купання в серпні. "ВСЛ", 2016

УРИВОК:

На Трійцю завжди пекли пиріжки й варили борщ у печі. А за день до того прибирали в хаті. Прибирала баба. У цей час краще було кудись подітись, бо процес прибирання бабу дуже нервував.

– От паразітва отака... Уже й цей пододіяльник порвали... Хіба ви люди? Хіба вам можна красіве стелить? Вам аби соломи – ви врикотитесь і лежатимете день і ніч! – баба люто висмикує з-під перини вишитий квітками та горлицями підзорник, почовганий дідовими чобітьми.

Я прогулююся по двору, відганяю півня, що лізе битись, і спостерігаю, як прабаба викочує горщик для завтрашнього борщу, ошпарює його й миє споришем, а тоді ще трохи скоромадить ножем.

Горщик дуже здоровий і для неї заважкий, вона його не соває біля себе, а сама ходить довкола нього, зігнута в три погибелі.

Шкрябання ножа тривожить бабу Ольгу, яка саме – мені це добре видно – знімає з вікон штори. Баба Ольга тарабанить пальцями по шибці й кричить, що аж у Левченок чути:

– Ма! Ма!!! Ма!!!!! Та не займайте горшка, бо поб'єте к чортовій матері, тоді хіба в жмені зварите! Ма-а-а!!! От же ж, глухе, як баран! Сергію, ану скажи бабі, хай не миє! Хай курчат іде пасе, як їй не сидиться в дев'яносто год!

Я здвигаю плечима й затуляю вуха пальцями.

Баба кричить і все дужче притискається червоним лицем зі слідами крейди на щоках до шибки. Ось-ось дзенькне скло.

Баба махає руками, показує нам обом кулаки й дулі, хустка їй збивається на вухо, і вона стає схожа на сердитого пірата Біллі Бонса.

Прабаба того й близько не чує – шарує горщика, аж іскри летять. Бабі врешті набридає кричати, вона відпихає ногою стільця й іде в глибину хати.

Я відтуляю вуха, даю копняка півневі, що вже підкрався вдарити, мовчки забираю в прабаби з-під носа горщик і несу на стіл біля клуні.

– Сіргію.... Куууди?! – береться вона в боки, та я не зважаю.

– Хватить шкребти. Голова вже болить.

Баба ображено витирає ножа об хвартух і човпе на грядку по цибулю курчатам.

– Цибок уже он тіленни... Тре пообривать. Сьогодня ще не празник.

Я не дивлюсь на цибки. Я дивлюсь на здоровий кущ білої півонії, який саме розцвів. Дві квітки вже зовсім розкрились, а одна – ще бутон.

А якщо я оце після бабиного прибирання візьму та вирву ці три квітки, та й поставлю в банку біля телевізора – метикую – цікаво, чи з шваброю ганятиметься, чи обійдеться так?

У ворота заходить друг Вовка, онук злої баби Верпеки, і кличе мене купатись. Я йду. Прабаба кричить услід:

– Сьогодня ж уто́пися... я ось дідусеві...

Але я не слухаю.

Ми довго купаємось із Вовкою й Сашком, граємо в квача, обкидаємо один одного мулякою, плаваємо наввипередки, кричимо. Вода тепла й трохи пахне куширем. Щойно віднерестились краснопірки, тепер будуть лини.

"Селянка з відрами і дитиною" Казимира Малевича. Мати художника - шляхтянка з Полтавщини

Набігає хмара, вода брижиться і стає сталевою, злою. Ніби знає, що зараз приїде Вовчина баба Верпека. І вона таки приїжджає – велосипедом, у вишиванці і з обчухраним кленовим прутом. Швидка, як фурія.

– Вовка, он твоя баба...

Ми застигаємо у воді, боячись видихнути. Верпека злазить із самоката, йде до води і дрібно кричить:

– Ану вилазь, вилазь бігом! Хватить уже водиться з цими бандітами! Да, бандітами!

Вона бігає берегом, приступає до води, навіть задирає спідницю, але мочити нові червоні тапочки з синьою смужкою їй не хочеться, роззуватися, певно, теж. Та й не дожене вона нас у воді.

Але все одно неприємно, коли тебе обзивають поганими словами. Вовка щось огризається їй у відповідь, Сашко мовчить і супиться.

– А чо вона сказала – бандіти? Тю, дурна якась, – питаю я Вовку, коли ми вже йдемо вдвох додому.

– У Сашка батько – тюремщик, – відказує Вовка понуро, і я розумію, що йому не дозволяють водитися з Сашком.

– Ладно, я прийду, в карти пограєм? – запитую, але він мовчить і підкидає босими ногами піщугу.

Баба вже, здається, прибрала. У хаті тепер незвично, наче там лежить мрець.

На поличці поскладані мої й дідові книжки – на одну купу, бо баба не дуже петрає, де чиє. Я мовчки відділяю його пісенники від своїх Марків Твенів з Гоголями. Помита підлога приємно холодить п'яти.

– Шо, вже прибрала? – питається дід, несміло переминаючись на порозі з ноги на ногу.

– Та бачиш же.

– Ну слава Богу, а то хоч з двору тікай, – і він ступає підлогою так обережно, як у гостях.

Дід сідає на стільця й витягає з-під столу гармошку. Починається дощ. Він лупить великими краплями по шибках, по жерстяному дашку колодязя, по жовтому горщику, вже й так помитому.

Баба, накричавшись до хрипоти, сидить біля буди й гладить старого собаку Нальота, а він так і норовить поставити лапи їй на плечі. Прабаба виносить з городу повну пелену цибок і кличе курчат:

– Ту-ту-ту-ту-ту...

Я думаю, що саме зараз можна. Вони в банці стоятимуть красиво й пахнутимуть, як ніколи.

Я ховаю під сорочку ножа, відчиняю сінешні двері... але дощ раптом припускає так сильно, що Нальот утікає в буду, баба теж спершу хоче тікати, а потім махає рукою й сміється, мокра, як хлющ.

А в калюжах, яких мить тому ще не було, здіймаються і лопаються здоровенні сині бульбашки.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!