Промзона. Україна - біла пляма на карті заповідників Європи (Інфографіка)

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 9634 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/08/2016Дата публікації

"...Кажу односельцям, що створення заказника порятує наш ліс від нелегальних вирубок і браконьєрів. Бо якщо не ввести природоохоронний режим на цій території, то через 10 років і рубати буде нічого. Аж тут один із депутатів райради: "Люди, це перший крок, щоб у вас забрали вашу землю!""

Текст: Катя СТАРОКОЛЬЦЕВА     Інфографіка: Ярина МИХАЙЛИШИН

Коли їдеш трасами Євросоюзу, вздовж узбіччя можна побачити напівпрозорі сітки. Їхнє завдання — не пускати тварин із лісу на дорогу.

В Україні подібні пристосування знайти важко, як і тварин біля траси. Тому що їх встановлюють у межах природоохоронних територій — заказників, парків, заповідників.

А в нас таких територій, вкупі з ботанічними садами, — близько 5% від загальної площі країни. Для порівняння: в Польщі — більше половини.

Щоб збільшити графіку, клікніть на неї

Не зовсім заповідні "заповідники"

То що, європейці живуть у заповідниках?

Ні. Бо заповідник – лише одна з категорій природоохоронних ділянок, верхівка айсбергу. Статуси цих територій і обмеження на них бувають дуже різні.

На більшості можна збирати гриби, рубати ліс, жити, навіть будувати готелі. Головна умова – зберігати місцеву природу чи краєвид, підтримувати популяцію тварин/рослин, які там живуть.

Тобто, співіснувати з природою за певними встановленими правилами.

— У нас громадськість розуміє і трактує природоохорону як абсолютну заповідальність, — говорить координатор проектів Світового фонду охорони дикої природи (WWF) в Україні Богдан Проць. — Але абсолютне заповідання в наш час – це байка. Таке реалізовується хіба що в Арктиці, на просторах Сибіру чи Аляски, де людей узагалі нема.

Науковець наводить приклад Карпатського національного природного парку, особливо популярний курорт Яремче.

Не дивлячись на величезну кількість готелів у цьому регіоні, вода у річках не погіршилась, а ліси почуваються добре.

Найвищі вершини України - Говерла (ліворуч) і Петрос. Від Говерли вліво тягнеться високогірний хребет Чорногора. Петрос і протилежний схил Чорногори - територія Карпатського біосферного заповідника (Закарпаття), Говерла і видимий схил Чорногори - територія Карпатського національного природного парку (Івано-Франківщина). Фото: Павло СОЛОДЬКО

Туристи переважно концентруються у межах населеного пункту, що належить до природоохоронної території. Спілкуються з природою. Звірі ж, своєю чергою, концентруються і живуть в іншій частині парку.

Екотуризм (або зелений туризм) – річ позитивна для місцевої флори та фауни. А також для економіки регіону: бо з туристів, яких приваблює збережена природа, має зиск місцевий бізнес.

І знов Говерла і Петрос - через 12 годин після попереднього фото. Знято з території Карпатського національного природного парку - гори Довбушанка. Під хмарами ховається долина річки Чорна Тиса з селами Ясіня та Кваси, автодорогою та залізницею. Внизу - лижні траси курорту "Буковель". Курорт розвинувся і хоче ще одну автодорогу. Будувати її доведеться частково через територію Природного парку "Ґорґани" (праворуч)

— Підприємець може придбати зарослу лісом територію, щоб збудувати санаторій, — зазначає Проць. — І постане перед вибором: вирізати всі смереки або залишити якнайбільше, збудувавши санаторій серед дерев.

За його словами, в Європі бізнес фінансово сприяє створенню та підтримці природоохоронних територій — щоб зберегти популяцію тварин і рослин. Бо це приваблює туристів. В Україні це теж вигідно підприємцям.

— Але тільки не такому бізнесмену, який звик грабувати все довкола, який не хоче дотримуватися жодних правила, - додає науковець. - Подібні люди заперечують проти створення будь-яких природоохоронних територій, страшать місцевих жителів абсолютним заповіданням.

Біла пляма на карті "заповідної" Європи

Створення заповідних ділянок залежить від представників влади. Бо саме влада — місцева чи центральна — встановлює межі природоохоронних територій.

Країнам Євросоюзу, в яких відсоток таких територій дуже високий, ефективно ними розпоряджатися допомагає мережа "Natura 2000" – комплекс договорів ЄС зі збереження флори та фауни.

Богдан Проць пояснює, що в Україні запровадження "Натури" щойно в процесі, а він — доволі тривалий:

— Наприклад, у Польщі це зайняло вісім років. Думаю, у нас процес затягнеться років на 10-15 — від ідеї до повного втілення.

За його словами, першу нарада з цього питання провели ще в 2008 році, а ситуація наразі "особливо не змінюється".

Проте науковець радить не ідеалізувати Європу. В кожній окремій країні ЄС однакові категорії природоохоронних об’єктів можуть мати різне значення. А міжнародні категорії можуть не співпадати з внутрішніми — так само, як і в Україні.

Натомість країни-члени Організації Об’єднаних Націй ще у 1992 році прийняли Ріо-де-Жанейрську декларацію з довкілля та розвитку.

В одному з її пунктів ідеться про те, що забруднювач навколишнього середовища повинен покривати завдану ним шкоду і належно враховувати суспільні інтереси.

Букові праліси Українських Карпат визнані Світовою спадщиною ЮНЕСКО. Загалом в Україні - вісім об'єктів Світової спадщини - київські Лавра і Софія, історичний центр Львова, кримський Херсонес, чернівецький університет, карпатські дерев'яні церкви, Дуга Струве (геодезичні знаки XIX ст.) та букові праліси. Але деякі з цих стародавніх лісів знаходяться поза межами природоохоронних територій. І їх "законно" вирубують. Фото: DW.de

Україна є засновником ООН, однак декларації Об'єднаних націй мають у нас скоріше дорадчий характер.

В нашій ситуації експерт вбачає і корупційну складову – "розпил" та розкрадання державного фінансування екологічної сфери.

Ще одна проблема: щоб встановити природоохоронну територію або розширити її межі, треба пройти складну бюрократичну процедуру.

Як створити заповідну територію. Процедура

Ольга Яремченко — керівник природоохоронного відділу Товариства охорони птахів — пояснює ТЕКСТАМ механізм цієї процедури.

Починається все з оцінки й дослідження території. Експерти здійснюють експедицію, щоб зробити висновок про важливість місцевих видів флори і фауни.

Ми розмовляємо з Ольгою телефоном, оскільки вона зараз у Карпатах - якраз у такій експедиції. Планується розширення однієї з природоохоронних зон.

Пам'ятка природи загальнодержавного значення "Холодний Яр" (Черкащина). Заклик берегти ліси, розстріляний крупним шротом із рушниць браконьєрів любителів рідної природи. Фото: Павло СОЛОДЬКО

— Команда людей, які хочуть створити заповідну територію, пише клопотання, — розповідає еколог. — Потім треба заручитися висновком експертів, додати детальну карту, розписавши, кому належить дана територія і хто на ній мешкає.

Підготовлений пакет документів передається на розгляд у Міністерство екології. Якщо там дають згоду — далі справа за місцевою владою.

На місці починається найцікавіше — процес погодження.

Як правило, якщо територія належить Державній аґенції лісових ресурсів (тобто тут рубають ліс і збирають гриби-ягоди-горіхи), ситуація ускладнюється.

ТАКОЖ: Як ріжуть ліс у Карпатах. Інтерактивна КАРТА ВИРУБОК

Державні лісгоспи зазвичай не сприяють створенню парків та заповідників.

Основний їхній аргумент – промислова заготівля лісу дає економічну вигоду регіонам (і це справді значні суми надходжень до бюджету), а природоохоронна зона в цьому сенсі – марна справа.

Національний природний парк "Гуцульщина" (Івано-Франківська область). Теж заклик, навіть два: поверх "Бережіть красу Карпат!" лісник прибив уточнення з проханням до місцевих мешканців не збирати чорниці (афини) за допомогою совка-гребінки, який знищує чорничні кущі. Як думаєте, слухаються місцеві лісника?

Інший поширений аргумент — населення не підтримує таку ініціативу.

— Одна саме ініціатива громади є ключовою, з нею значно легше створити або розширити парк, — підкреслює Яремченко. — Важливо розповідати людям про вигоди, які вони отримають у результаті.

До речі, громадяни Україні можуть і самотужки ініціювати створення в себе таких територій - на рівні місцевого самоврядування.

Благородний намір VS байдужість громади. Хто кого?

Саме таким шляхом намагався пройти Леонід Кантер – мешканець хутора Обирок на Чернігівщині [Матіївська сільрада Бахмацького району].

Він переїхав з Троєщини на Обирок вісім років тому. І останні п'ять із них намагається створити природоохоронну територію у прилеглому лісі, який активно вирубується лісгоспом та браконьєрами. Проте наразі марно.

Не допомогли ані закордонні експерти, ані українські екологи, які встановили наявність унікальних рослин і птахів на території.

Карпатський біосферний заповідник. Високогірне озеро Бребенескуль. Фото: Павло СОЛОДЬКО

— Ми хотіли зробити заказник на частині території держлісу (належить Держлісаґенції та Мінагрополітики), щоб він не перетинався з володіннями місцевих селян, — розповідає Леонід. — Запропонували ввести обмеження на суцільну вирубку, випалювання трави, засмічення, розорювання й полювання.

Але лісники та мисливці були проти. І щоразу відмовляли — мовляв, економічно невигідно.

Кантеру вдалося здобути підтримку нової команди в Мінекології та залучити громадські екологічні організації. Документи готувалися, ситуація зрушилася з місця. Залишався місцевий рівень.

Кілька місяців тому активісти організували зустріч з жителями Матіївки та прилеглих хуторів, щоб провести роз'яснювальну роботу. На неї приїхали нетверезі - і немісцеві - громадяни, котрі влаштували під сільрадою "антимайдан".

"Тітушки" залякали місцевих, що вони не зможуть користуватися лісом (згадувана вище "повна заповідальність"), що хитрі приїжджі заберуть його собі. Серед селян організували збір підписів проти створення заказника.

Один із депутатів Бахмацької районної ради, виступаючи на мітингу, вдався до відвертої брехні: "Люди, це перший крок, щоб у вас забрали вашу землю!!!"

Це було підло, але ефективно. Леонід спробував логічно пояснити, що ніхто не забиратиме земельні паї, бо йдеться про ліс. І що взагалі не йдеться про передачу земель у чиюсь власність, ідеться про обмеження користування ними.

Леонід Кантер (ліворуч) із родиною, хутір, ліс. Фото: Robert HASE

— Кажу, якщо буде заказник, то діятимуть вже зовсім інші норми покарання для браконьєрів. Не 100 гривень адмінштрафу, а кримінальна справа. Невже ви хочете, щоб ліс і далі вирубали? Так через 10 років і дерев не залишиться, територія не така вже й велика. Не стане лісу, тварин, лугів, висохнуть стариці Сейму...

Але більшості було все одно. Більшість боялася змін, прикриваючись фразами "в цьому лісі мій дід полював", "мама хмиз усе життя збирала" та "шо воно дасть?"

І тоді Леонід не витримав.

— Виходжу і кажу: "Жителі Матіївки не заслуговують на подарунок з боку держави у вигляді заказника. Сидіть собі на пеньках, може, потім зрозумієте, хто і в кого що віджав". Бо коли вони не здатні усвідомити цінність природоохоронної території, як вони зможуть її захистити, навіть якщо заказник буде створено?

"Зелений патруль" - легальна екологічна самооборона

За гордими словами про предків, котрі споконвіку користувалися матіївським лісом, ховається печальне становище нащадків.

Бо діти і внуки місцевих у цьому лісі майже не бувають. Вони тікають з Матіївки у Бахмач, Конотоп, Київ та інші міста.

Якщо через 10 років село вимре [Чернігівська область - лідер за темпами зменшення кількості населення], то чи не все одно, що буде з лісом?

Біля Матіївки є трохи соснового лісу...

Леонід Кантер каже, що неодноразово намагався пояснити людям економічну користь від зеленого туризму, але марно.

Можливо, хтось із них вважає, що отримає більший зиск від браконьєрства та нелегальної вирубки. Але більшість просто боїться змін і ховає голову в пісок.

...так давайте вирубаємо його поскоріше! Фото: Павло СОЛОДЬКО

Однак вихід усе одно знайшовся.

Якщо громадянам заважають створити заказник де-юре, вони можуть посприяти тому, щоб законодавство про довкілля дотримувалося на їхній території де-факто.

Леонід і його команда стали громадянськими інспекторами. Такий "зелений патруль" після реєстрації отримує неабиякі повноваження.

— Можемо затримувати транспорт із лісом без документів, затримувати браконьєрів до встановлення особи, складати акти, — розповідає хуторянин. — Ми оголосили про це на зборах - і тепер із нелегальною вирубкою і браконьєрством стало тихіше. Далі плануємо встановлювати таблички з попередженнями. Виховуємо громадську свідомість потроху.

Заповідники, де ліс рубають

Натомість інші громадяни вже давно живуть на природоохоронних територіях.

У Національному природному парку "Синевир" мешкає 22 тисячі людей. За словами директора парку Миколи Дербака, територія поділена на чотири зони, з яких суворо заповідна — лише одна.

На певних територіях можна рубати ліс — наприклад, щоб забезпечити населення паливом.

— В гірських районах практично немає газифікації, тому забезпечення дровами людей, що мешкають на території парку лягає на наші плечі, — говорить директор. — Суцільні рубки заборонені скрізь, але є вибіркові – в певних зонах і лише сухих дерев.

Обмеження в заповідній зоні Національного природного парку "Синевир". ІНФОГРАФІКА :)

За словами пана Дербака, відсоток природоохоронних територій та їхня охорона залежить безпосередньо від керівництва тієї чи іншої області. В Закарпатській області, де розташовано заповідник, цей відсоток значно вищий.

Та й загалом регіон - третій у Європі (після Фінляндії та Швеції) за показниками залісненості. 51% території Закарпаття - ліс. Для порівняння, на Чернігівщині цей показник складає 20%, в середньому по країні - 16%.

Нагадаємо цифру, з якої почали. Природоохоронних зон в Україні - близько 5% від усієї території.

Наразі у планах команди "Синевиру" — збільшення парку ще на шість гектарів.

Слідкувати за територією будуть, як і раніше – за допомогою пропускних пунктів, охоронців та камер. І поки що це виходить непогано.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!