Патріотичні комедії – шанс розповісти про війну та історію без пафосу. Досвід фільмів «Екс» та «Наші котики»

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 3415 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/02/2020Дата публікації

У цих фільмів були різні стартові позиції. «Наші котики» були добряче розкручені усіма сучасними засобами просування, фільм мав навіть кілька трейлерів, які вірусно крутили на Youtube. Фільм продюсувало подружжя Марка та Уляни Супрун, що вже саме по собі великий медійний плюс для розкрутки. Багатьох відомих і впливових у своїх спільнотах ветеранів запросили на прем’єрні покази в різних містах. Ще одна прем’єра – гангстерського бойовика «Екс» – залишилася малопоміченою. «Ексу» не поталанило: він вийшов одночасно з українскими фільмами «Наші котики» та «Думки мої тихі», а паралельно йшли претенденти на Оскара. Але обидва фільми гідні, і їх обєднує як патріотична тематика, так і гумор.

Автор: Костянтин Воздвиженський

«Ексом» ще з XIX ст бойові організації різного спрямування називали експропріації: напади на різні фінансові установи з метою здобуття грошей на революційну боротьбу.

Цей фільм – про акцію ОУН з пограбування, яка свого часу набула великого розголосу і переросла в гучну політичну судову справу.

Тексти писали про цю історичну подію.

Слово нині забуте, чистий архаїзм. Тож неперебірливий глядач, який побачить афішу, де зображені молоді чоловіки та дівчата, може подумати, що це кіно про кохання: в сучасному сленгу «екс» – це колишній чи колишня в стосунках.

Самоіронія

Для «Наших котиків» в українському кіно аналогів немає. Про війну на Донбасі знято чимало фільмів, однак жодного – в жанрі чорної комедії. Фільм має дещо спільне з «Донбасом» Сергія Лозниці. Варто визнати, що в останнього краще вийшло показати життя окупованих територій, бо в «Наших котиках» сцени з життя сепаратистів занадто гротескні й від того не дуже смішні.

Комедія, яка має довгу другу частину назви «Як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з елементами тимчасового воєнного стану» – це кіно про абсурд. Не варто посипати голову попелом і казати, що це наша війна і наша армія переповнені абсурдом. Достатньо згадати «Пригоди бравого вояка Швейка» чи «Пастку 22», щоб переконатися в тому, що в світовій культурі прикладів не бракує. Сила «Наших котиків» у тому, що зображений тут абсурд не є режисерською вигадкою.

Старі, знані ще з російсько-японської війни, кулемети «Максим» дійсно були на позиціях «Правого сектора». Монологи журналістки Олі про професійні стандарти і мову ненависті – це, по суті, пародія на частину українських “прогресивних” журналістів, які боялися називати терористів терористами.

Брак будь-яких бойових навичок у добровольців, що прибули на фронт – теж свята правда, яку ніде діти. Навіть, здавалося б, геть комічний діалог про те, що Леонід Кучма в Мінську підписав договір про перемир’я – це теж із нашого з вами зовсім недавнього минулого.

Попри оголошену неполіткоректність «Наших котиків», палаючий Кремль у перших кадрах і жодних лімітів на слово «москаль», фільм вийшов більш самоіроічним, аніж можна було очікувати. І це чудово.

У фільмі «Екс» також є місце самоіронії. Режисер відійшов від примітивної опозиції «погані поляки – хороші українці», яка притаманна навіть шкільному історичному дискурсу. Українці показані дуже різними: хтось тільки й марить тим, щоб здобути Українську Державу або загинути в боротьбі за неї, але чимало й тих, кому аби було щось в коморі. Є й ті, хто своєї національності цурається і воліє бути «обивателем Речі Посполитої».

Цікавий персонаж – хуторянин, який хамить польському поліцейському, катує впійманого злодія (доволі жорстоко, з кумедними приказками, як у фільмах Тарантіно), а сам тужить за «часами, коли порядок був», себто, за цісарем та Австро-Угорською імперією. Національна самоіронія в фільмі, де йдеться про визвольну боротьбу – прийом несподіваний і, в цьому випадку, вдалий. Поза кадром читається, що цей самодур-газда, який тужить за «небіжкою Австрією», під час Другої світової не відсидиться, а стане на бік українських партизан, а його дочка Ганнуся – вже вихована зв’язкова УПА.

Паралельно з лінією, яка відображає реальні історичні події, в фільмі наявна ще одна – цілковито вигадана, але жива в народних переказах місцевих мешканців про ті події. Підпільників ОУН польській поліції видали українські селяни, серед яких ширилися чутки про злодіїв, які пограбували кооператив. Режисер фільму відтворює ці чутки: троє батярів справді обкрадають касу української спілки, чим сплутують карти і поліції, і бійцям, і селянам.

При цьому, один зі злодіїв ледь не стає жертвою самосуду хуторянина. Ця сюжетна лінія – найбльш барвиста, смішна і колоритна. Батяри гуляють у кнайпах, говорять вельми специфічним сленгом, вештаються з повіями і колекціонують порнографічні фото. Вони кумедні, але ниці люди, зовсім не шляхетні розбійники – дуже важливий акцент для нашого культурного простору, в якому досі присутній російський блатний наратив, де злодій – це бездоганний герой з непростою долею.

“Ексу” все ж не вдалося уникнути пафосу

Попри колорит, хорошу операторську роботу, закручений нелінійний сюжет та деяку іронію, фільм «Екс» все ж несе тягар «патріотичного кіно». Українські кінематографісти досі не навчилися зображувати наших партизан і підпільників людьми, а не надлюдьми.

Революціонери у Лисенка, як і в багатьох українських режисерів – похмурі тіні, що їдять боротьбу, сплять із нею і дихають нею ж. Якби бійці ОУН справді мали такий вигляд, як герої «Ексу», польська поліція не мала б клопоту із розкриттям підпільників. Бачиш на вулиці набурмосеного пафосного юнака, в якого на чолі написано «думаю тільки про те, як би загинути за Україну» – тягни його до пастерунку, це точно боєць ОУН. Показовою є сцена в ресторані: п’яний батяр іде з двома шльондрами і випадково зачіпає плечем одного з підпільників, що прийшли сюди на конспіративну зустріч.

Трагічний пафос на обличчях революціонерів виказує «ой, не пиво ми сюди прийшли пити». Хоча чому бодай заради конспірації теж не вдавати життєрадісних гульвіс? Якийсь неписаний канон українського кіно забороняє це зробити. Навіть в інтимній сцені, де підпільник і підпільниця лежать напівоголені в стіжку сіна (поетичне кіно forever!), у них на обличчях та сама непозбувна бентега.

Смішним, але не жалюгідним

У «Наших котиках» вдалося уникнути надмірного пафосу в зображенні наших добровольців. Ба більше, кожен із них – симпатичний персонаж зі своїми вадами й «тарганами» в голові. І в цьому сенсі стрічка, як наголошує її автор Володимир Тихий, ламає стереотипи радянської кіношколи. Якій, до речі комедії на тему війни взагалі були невластиві: в гіршому випадку це був примітив у стилі «Дачна поїздка сержанта Цибулі», в кращому – сентиментальна мелодрама в стилі «Женя, Женечка и «Катюша».

«Наші котики» – кіно зовсім не з цієї парадигми. Фільм показує, що можна бути смішним (і не боятися цього), але при цьому не бути жалюгідним. Так, чимало юнаків, коли їхали на фронт, бачили себе Рембо, а по факту в них руки боліли більше від лопати і молотка, аніж від автомата. Так, чимало священиків відважилися їхати на фронт, але не знали, що їм там робити. Сцена, де капелан обтрушує командирові забруднену форму – доволі життєва, як для осені 2014-го.

У комедійному фільмі про війну завжди постає питання: а як зображувати смерть, кров, втрати – те, чого не уникнути і те, що є геть несмішним. Автори «Наших котиків» знайшли вихід: для цього їм знадобилася створена за допомогою не надто вигадливої комп’ютерної графіки смерть, поява якої дозволила уникати жорстоких і кривавих сцен, натомість, додала фільму певного драйву і різноманітності.

Загалом українському гумору (згадаймо Гоголя) властиво звертатися до тем потойбічного, тому даремно закидати «Нашим котикам» якусь штучну голлівудськість. Навіть сцена, коли вже мертвий Професор вказує на місце схову РПГ – це цілком собі український анекдот, а не сліпе наслідування Тарантіно. Хоча наслідування в світовій кіноіндустрії абсолютно прийнятне і називається “цитатами”.

Розрив з радянською кінотрадицією

Окремо варто похвалити обидва фільми за саундтреки. В «Ексі» чути колоритний львівський шансон міжвоєнного періоду, в «Наших котиках» дивовижно переплітаються патріотичні й іронічні нотки, а в кінці фільму лунає бадьора й життєрадісна пісня гурту «Юркеш» «Жовтий скотч» і демонструється кліп, який містить реальну фронтову хроніку.

«Екс» і «Наші котики» – це доволі промовистий приклад того, як наше кіно швидко збільшує розрив із радянсько-російською традицією. Сергій Лисенко – режисер «Екса» – досі був відомий за знятою ще в радянські часи короткометражкою «Конец каникул». В 1986-му, після Чорнобиля, Київ спорожнів, послабла пильність партії щодо молодих митців, тому тут виявилося можливим зняти кілька кліпів (саме вони займають вагому частину фільму) для тоді ще андегрундного гурту «Кіно» на чолі з Віктором Цоєм.

Участь останнього зробила короткометражку культовою в певних колах. Нинішній Сергій Лисенко вже не вважає себе рок-н-рольщиком, і його картина «Екс» не має нічого спільного з радянської кіношколою 1980-х. Новий фільм Лисенка – це гангстерський бойовик, який доволі органічно вписується в цей жанр, тією ж мірою, якою в нього могли б вписатися фільми про боротьбу ІРА, яких у світовому кінематографі – сила силенна.

Володимир Тихий також починав документалістом, однак в останні роки він почав знімати нетипові для українського кіно фільми. Так, у 2017-му вийшов його психоделічний горор про Чорноблильську зону «Брама». «Наші котики» стали наступним вдалим експериментом. Парадигма українського кіно змінюється, приходять нові генерації кінематографістів, які не бачать потреби залишатися в тих жанрах, що були відведені нашому кіно ще в колоніальному минулому: сільські комедії про народний побут, романтичні «малоросійські мелодрами» та героїчний епос про козаків, – сьогодні не існує жодних табу, і режисери наважуються на по-справжньому сміливі фільми.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!