Системна помилка антикорупційної діяльності в Україні

Оцінка статті на цей момент: +3/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 5134 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 30/03/2017Дата публікації

За останні три роки у нас в Україні було ухвалено закон Про запобігання корупції, і 326 документів пов’язаних з ним. Було впроваджено (з великим скандалом на самому початку) систему електронного декларування як інструмент боротьби з корупцією, яку я і мої колеги вивчили ще в серпні 2016 року і зробили висновок, що це гра в імітацію реформ (тут багато матеріалів на цю тему).

Матеріал Наталії Зубар.

На думку Текстів, у цій статті є деякі перебільшення (вкажемо на них по тексту), але ми її все одно передруковуємо - через те, що вона показує інший, відмінний від домінуючого, кут зору на боротьбу з корупцією. І він добре аргументований та відповідає нашим цінностям. Далі текст статті Зубар:

І ось в березні 2017 під впливом чергового скандалу навколо системи е-декларування я дозріла, щоби поставити собі два коротких питання:

Яка мета боротьби з корупцією в Україні?

Яким чином оцінити ефективність цієї боротьби?

Для мене мета боротьби з корупцією – це розвиток економіки і суспільства, оцінити ефективність якої можна через збільшення економічної активності та збільшення рівня довіри в суспільстві. Йдеться як про довіру людей один до одного, так і про довіру до різних інститутів держави. Методики такої оцінки давно розроблені й успішно застосовуються у світі. Особливо важливим зараз завданням для України є також підвищення обороноздатності, яке без ліквідації корупційних ризиків недосяжне.

Але, за великим рахунком, це і є метою існування держави.

Подумала я, порадилася з друзями і вирішила звузити відповідь про ціль боротьби з корупцією до простішого – зменшення прямих і непрямих видатків на функціонування держави й усунення перешкод у її плідній роботі на користь вищевказаної великої мети.

Є інший варіант відповіді на мої питання. Мені його розповіли громадські антикорупціонери числом більше трьох.

Метою антикорупційних заходів є справедливий перерозподіл суспільного блага. А виміряти ефективність таких заходів можна кількістю посадок у тюрму корупціонерів. Кінцевою метою посадок є страх, який має заважати красти і зловживати владою.

В нашій історії вже був один діяч, який втілював таку антикорупційну політику – Сталін. Досі існують люди, які його цінують саме за те, що вони вважають успіхами такої політики.

Назву ці два варіанти розвитковий і репресивний. Решта варіантів зводиться до вибору з цих двох.

В Україні за інерцією намагаються втілити репресивний сценарій боротьби з корупцією. Він є звичним, широко розрекламованим і знаходить підтримку в суспільстві.

Нові інструменти для цієї боротьби виходять репресивними. Але вони не зможуть довго працювати в наших умовах.

Громадяни України мають здавати річні податкові декларації. Вони не дуже складні у порівнянні, наприклад, з американськими, і їх заповнити може практично будь-хто без залучення податкових консультантів, яких дуже часто залучають у США. Подати ці декларації можна як в паперовому вигляді, так і в електронному.

В США та інших розвинутих країнах частина таких декларацій оприлюднюється для деяких категорій людей, наділених владними повноваженнями – наприклад, членів парламенту і міністрів. Кількість таких людей, як правило, невелика. Такі публічні декларації часто використовуються в незалежних розслідуваннях, які проводять медіа або фірми, які займаються конкурентною розвідкою.

База даних того інституту, що відповідає за збір податків, є зазвичай найбільшою легальною базою в країні – тобто, містить найбільшу кількість інформації про громадянина. Спроби створити більші бази даних, наприклад, спецслужбами, в демократичних країнах зустрічають великий спротив суспільства, і викликають недовіру до тих органів, які намагаються це зробити.

Є щасливі винятки - наприклад, Естонія, країна, яка має одну з найбільш розвинутих систем кібербезпеки й електронних послуг у світі. Причому, такий розвиток став можливим після одного з перших актів державного кібертероризму Росії – атаки на Естонію в 2007 році.

В Україні невідомі мені автори придумали десь в 2014-2015 роках і впровадили іншу модель. На додаток до податкових декларацій створена система електронних декларацій, яка «має на меті спростити подання публічними службовцями їх декларацій майнового стану, доступ до них та їх перевірку». Це (було) написано на сайті ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ. Щоправда, прочитати це я просто зараз не можу, бо сайт не відповідає (кому цікаво – скріншоти внизу).

(Це куб по мотивах колеги айтішника George Kashperеnko)

За неподання або неповне подання у встановлений законом термін таких декларацій близько 2 мільйонів громадян України (За іншими оцінками 800 тисяч (100 на першому етапі і 700 зараз) - Тексти) можуть нести кримінальну відповідальність аж до двох років ув’язнення. Це близько 5% населення України.

Ці люди мають повідомити про себе інформацію, кількість якої суттєво перевищує дані, які сповіщаються в податковій декларації. І навіть перевищує кількість даних, які має сповістити про себе громадянин США, якого, наприклад, обрали сенатором.

В ці е-декларації, крім інформації про доходи, нерухомість та цінне майно публічного службовця, включається також інформація про майно членів родини, співвласників, і купи різних третіх осіб. Таким чином, за кількістю інформації на одну людину ця база є найбільшою в Україні і безпрецедентною у світі.

Програмний комплекс, який обслуговує цю базу, є дефективним від народження. Він не тільки не спрощує подання декларацій, а змушує витрачати на заповнення багато часу - і через погано спроектований інтерфейс, і через те, що апаратний комплекс постійно не відповідає.

Так само через перенавантаження постійно недоступний сервіс оприлюднення декларацій. Це унеможливлює будь-які незалежні розслідування, які теоретично можна було б робити. (Зауважимо, що існують проекти, які системно аналізують дані викладені в деклараціях. Наприклад, сайт Декларації, які скачали базу по АPI і виклали у себе на сайті, - Тексти).

Система е-декларування не втілена повністю, бо не проведені ще планові роботи по підключенню до неї інших державних реєстрів – бази платників податків, кадастрів, тощо. Якби це було зроблено, то цей витвір програмного мистецтва (так його обізвав в серпні 2016 анонімний працівник ПРООН) повалив би і всі інші бази даних.

Практично кожен, хто пробував заповнити таку декларацію, вилаяв розробників та владу в цілому або в якихось персоналіях. При тому, абсолютна більшість людей, які зобов’язані це робити, не мають у принципі доступу до будь-яких ресурсів. Вони отримують дуже низькі зарплати. Більшість з них бояться покарання за незаповнену декларацію і витрачають на це час навіть вночі. Цих людей апріорі підозрюють у корупційній діяльності.

Тільки серед моїх друзів це – аналітики, системні адміністратори, працівники піар-служб міністерств; працівники державних установ науки та культури; працівники військово-цивільних адміністрацій у прифронтових зонах. Причому, всі вони робили щось, важливість чого я розумію, і для себе, і для нашої організації, і для розвитку країни в цілому. Це саме ті важкі функції, на які бажаючих знаходиться мало.

Частина з них вже звільнилася, бо не витримала невдячної роботи за зарплату, за яку неможливо прогодувати родину.

Такі декларації має заповнювати і начальник пункту спостереження за погодою.

В Україні, звичайно, є якась, поки ніким не порахована, кількість посад, на яких можна отримати корупційну вигоду. Відсутні навіть критерії визначення таких посад.

Список публічних службовців, які мають заповнювати декларації, поповнювався шляхом внесення правок у законодавство отфонарним способом, в березні 2017 року до нього волюнтаристичним чином долучили ще й тих, хто бореться з корупцією. Скандал, які підняли борці з корупцією в стилі «а нас за що?», призвів до хвилі закликів про те, що публічні електронні декларації мають подавати всі громадяни України.

Планувалося змусити здавати декларації військових на передовій. Цей шедевр ідіотизму, який є прямою загрозою безпеці громадян України, скасували разом з доданням в список борців з корупцією.

При тому, жодного корупціонера від цієї реформи ще не постраждало. На першому ж етапі декларування були застосовані купа топорних, але надійних технологій, як то – декларування нереальних вагонів готівки, переписування всього майна на дружин, причому найталановитіші ще і фіктивно з ними розлучилися, матусь та інших членів родин. У запасі є шофери, секретарки, коханки і звісно ж куми, ніяк поки не враховані в деклараціях.

Досвідчені корупціонери ніколи не діють самі, вони формують групи інтересів. В них є радники, які і заповнюють всі ті форми, радники особливо не переймаються через проблеми з заповненням, зрештою – це їх оплачувана робота.

Від початку система проектувалася так, щоби працівникам контролюючих органів було зручно шукати невідповідності в майновому стані задекларованим доходам. Але співробітники антикорупційних органів, які мають працювати з цим реєстром, неодноразово скаржилися на те, що через непідключення до інших реєстрів, вони не можуть то зробити. В результаті, в суди було передано п’ять справ про несвоєчасне подання декларацій. А також одна справа про квартиру депутата Лещенко, в якій суд вже не знайшов порушення закону.

Як це все вплинуло на рівень корупції в Україні? Як воно може вплинути у випадку, якщо ця система запрацювала б в повному обсязі?

В репресивній моделі держави – все буде добре. Велика кількість публічних службовців або буде боятися, або піде з посад. Ті, хто прийдуть на їх місце, будуть боятися антикорупційних органів, штат яких буде розширюватися, бо на обробку і перевірку таких обсягів баз даних треба буде наймати більше людей. Побільшає і роботи в громадських борців з корупцією, бо, звісно ж, будуть зловживання, які треба буде виводити на чисту воду. Можливо, дійде до внесення кумів у декларації.

Але багато людей будуть задоволені, бо прості рішення завжди популярні.

Великі корупціонери будуть замовляти і державним, і громадським борцям з корупцією своїх конкурентів (як це бувало завжди, навіть за Сталіна), будуть посадки і виходи за апеляціями в залежності від зміни керівництва країною. І у всіх буде багато роботи. Видатки на функціонування держави зростуть, бо репресивний апарат – це завжди дорого.

Будь-яка репресивна система боротьби з корупцією підвищує конфліктний потенціал суспільства. Рано чи пізно це призведе до того, що якийсь ображений системою працівник антикорупційного органу продасть базу даних е-декларацій, і опиниться вона в кращому випадкові на радіоринку та даркнеті, в гіршому – у вікілікс, але в будь-якому випадкові – в Кремлі. Згадайте Сноудена.

У відкритих суспільствах погано спроектовані інформаційні системи публічного доступу довго не живуть, бо не витримують конкуренції. Якщо не буде переглянута сама ідея е-декларування, то скандали з непрацюючими програмами будуть траплятися під кожний звітній термін і підвищувати кількість потенційних Сноуденів.

Чи з’явиться таким чином мотивація для розвитку чого завгодно, крім репресивного апарату?

Чи будуть досягнуті таким чином всі мети числом дев’ять, перелічені в законі Про засади державної антикорупційної політики в Україні?

Замість відповіді процитую колегу.

Kseniya Svarovski: "Мета боротьби з корупцією, на мою думку, є не сама боротьба, а усунення можливості та необхідності її як такої. Цю тему обговорювали на наших семінарах у Польщі від NIK, Польща пішла по принципу не боротьби, а усунення причин. Для тих, кого не було з нами, повторюю, що такий орган як NIK, має контролюючі функції, але не має фіскальної функції. При виявленні недоліків, порушень вони оприлюднюють факти за допомогою незалежних ЗМІ, громадських організацій. В залежності від недоліків, порушень, залучаються відповідні органи для розслідування і винесення вироку (це коротко). Також, на практиці показано, що чим більше контролерів, тим більше корупції, чим складніші схеми оподаткування, тим більше корупції."

Для контрасту подивіться, що каже влада на ту ж тему в Росії:

На цьому я поки закінчую.

В наступних частинах читайте:

- Е-декларування – чи можна хоч щось виправити і як?

- Три джерела корупції в Україні і три розвиткових стратегії боротьби з ними

- Частину про «хто винен?» я писати не буду, сподіваюся, що розберуться без мене.

Наталія Зубар, заробляю на життя програмуванням з 1985 року, системним адмініструванням і проектуванням високонавантажених інтернет-систем з 1998 року, витрачаю зароблене таким чином на цей сайт maidan.org.ua з 2001 року. Голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг»

Оцінка статті на цей момент: +3/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!