Лікнеп для Качинского: "культ Бандери" у цифрах. Як відмовитися від того, чого нема (ІНФОГРАФІКА)

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 37392 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 21/02/2017Дата публікації

«З Бандерою вони в Європу не увійдуть!», - сказав Ярослав Качинський, голова партії «Закон і справедливість», яка контролює обидві палати Сейму. Не буде перебільшенням сказати, що Качинський контролює не тільки Сейм, але також прийняття рішень у ще двох будинках – Канцелярії Голови Ради міністрів та резиденції Президента Польщі. Саме тому відголоски позиції Prezesa відразу прозвучали з вуст польського президента Анджея Дуди та впливових депутатів правлячої партії.

Автор: Олександр Зінченко


ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ ТУТ

Повна цитата Ярослава Качинського з інтерв’ю тижневика «Do Rzeczy» звучить так:

«Ми не можемо роками погоджуватися, щоб в Україні будували культ людей, які здійснили геноцид щодо поляків, до того ж такий, що хоч і важко перевершити в жорстокості німців, але вони їх перевершили. Коротко кажучи, то справа певного вибору України. Я чітко сказав пану президенту Порошенку, що з Бандерою вони в Європу не увійдуть. Для мене це ясна справа, бо ми демонстрували величезне терпіння, але є його межі».

Що переповнило горнятко терпіння Ярослава Качинського? Як «культ Бандери, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії» проявляється в історичній політиці українських державних інституцій?

Усе можна порахувати. Якщо основою «історичної політики» є культ Бандери, ОУН та УПА - можна припустити, що згадки «об’єктів культу» будуть з’являтися дещо частіше, ніж інших елементів цієї політики.

Комеморативні укази Президента України, «календарні» постанови Верховної Ради, тематика пам’ятних монет і поштових марок, зміст офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті, кількість нових пам’ятників Степанові Бандері та вулиць на його честь – усе це дозволяє оцінити масштаби «лиха».

Укази Президента України

Від інаугурації Петра Порошенка до моменту, коли Ярослав Качинський висловив йому своє незадоволення, на офіційній президентській веб-сторінці з’явилося майже 1600 указів. Проте історичної політики стосуються лише 43 з них.

Абсолютна більшість цих указів виходять кожного року і регламентують особливості відзначення державних свят: Дня Соборності, Дня Конституції, Дня Незалежності. Таких указів за майже тисячу днів президенства Порошенка найбільше – 14.

Подіям Майдану та подвигу Небесної сотні присвячено 7 указів.

Відзначення пам’яті жертв Голодомору, 75 роковини масового вбивства київських євреїв у Бабиному Яру, пам’ять про Другу світову війну – кожна з цих тем знайшла відображення в 4 указах.

Один з двох «персональних» указів був пов’язаний із відзначенням 150-річяя історика і співзасновника УНР Михайла Грушевського. 100-ліття самої Української республіки та Української революції 1917-1921 років є іще одним важливим «історичним» указом.

У категорію «Інші» потрапили укази, якими встановлювався День Захисника України, відзначалися річниці Чорнобильської катастрофи, започаткування Української Гельсинської групи, 200-річчя Михайла Вербицького та 150-річчя першого виконання головного твору його життя – Українського гімну, 500-річчя Реформації в Україні.

Серед указів Президента України нема жодного, де б згадувалися Степан Бандера, ОУН або УПА.

Пошук по сайту Президента України не знаходить жодного повідомлення або документу, де б згадувався Степан Бандера. Президентські спічрайтери не змогли згадати, щоб текст якої-небудь президентської промови містив згадки про провідника ОУН.

У цьому контексті з усіх публічних виступів Петра Порошенка згадується лише обмовка «Цинічні бандери» (заміть «цинічні бандити»).

ОУН та УПА згадуються лише в кількох публічних виступах Президента України.

Постанови Верховної Ради

Раніше український парламент щороку випускав десятки «календарних» постанов, якими встановлювалося державне відзначення важливих історичних дат.

Від 2014 року замість десятків парламент випускає одну постанову «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв», яка включає усі пам’ятні дати на наступний рік. Постанова на 2015 рік містила 67 пам’ятних дат, постанова на 2016 рік – 95, а цьогорічна – 94.

Три постанови разом охоплюють 256 пам’ятних дат у 2015-2017 роках. З них лише 9 присвячені подіям і особистостям, які пов’язані з ОУН та УПА. Цей перелік включає і відзначення 75-річчя УПА у жовтні 2017 року.

На культ це, здається, «не тягне». Особливо у порівнянні із особами і подіями, що пов’язані із Українською революцією 1917-1921 років. Календарні постанови ВРУ налічують 35 таких пам’ятних дат.

Пам’ятні монети і марки

У 2014-2016 роках Національний банк України випустив 108 пам’ятних монет. Укрпошта випустила за той самий час 87 художніх марок. Тематиці Української революції присвячено 11 монет і 1 марка (до 150-річчя Михайла Грушевського). На сайтах НБУ або Укрпошти не вдалося знайти жодної монети або марки 2014-2016 років, які б були присвячені Бандері, ОУН або УПА.

Діяльність Українського інституту національної пам’яті

В очах багатьох людей в нашій країні і за її межами Український інститут національної пам’яті під керівництвом Володимира В’ятровича – оплот і найбільший провідник «бандерізації».

Парадокс полягає в тому, що у перший рік його керівництва в публікаціях офіційного сайту УІНП ім’я Степана Бандери не з’являється жодного разу.

Протягом майже трьох років – з квітня 2014 включно до січня 2017 року – це ім’я згадується 19 раз.

У рубриці «Новини» з’явилося близька 1300 публікацій від моменту, коли інституцію очолив В’ятрович і до моменту, коли Качинський вирішив поділитися своїм баченням українських проблем.

До теми декомунізації УІНП звертався найчастіше – це п’ята частина усіх новин сайту.

14% новин УІНП пов’язані із історією Другої світової війни. Це зрозуміло: на 2014 рік припало 75-річчя її початку, а на 2016 рік – 70 річчя її завершення, а російська пропаганда найбільше маніпулювала саме із цим періодом історії ХХ століття.

Трохи більше 8% новин сайту присвячені темі Голодомору 1932-33 та масового голоду 1946 року.

На четвертому місці – тематика Майдану і Революції Гідності.

І лише на п’ятому місці новин сайту УІНП, менше 5% – це тематика ОУН та УПА.

Протягом усього часу Український інститут національної пам’яті не підготував жодної книжки або виставки, яка б була повністю присвячена Бандері, ОУН або УПА. Перша інформаційна кампанія, яка присвячена безпосередньо УПА, стартувала через два дні після сенсаційних заяв Ярослава Качинського.

Закони, «що глорифікують УПА»

9 квітня 2015 року з подачі УІНП український парламент прийняв пакет з 4 законів, які більш романтичні українські політики називали «Законами Чистого четверга», а польські – відразу оголосили такими, що «глорифікують УПА».

Судячи з результатів пошуку у Google, першим це формулювання вжив колишній прем’єр-міністр Польщі, лідер польських лівих Лешек Міллер. Тоді він оголосив, що приймаючи ці закони, «Україна всадила Польщі ножа в спину». Одночасно він заявив, що «На міфі УПА будується сучасна ідентичність України».

Ці формулювання живо підхопили польські медіа різноманітного світоглядного і політичного спрямування.

Аналіз того, як польські медіа висвітлювали зміст «декомунізаційного пакету», варто було б описати окремо. Тут – тільки найголовніші спостереження.

Значна частина матеріалів, які Google знаходить у відповідь на запит «закони, що глорифікують УПА», містить 4 види маніпуляції.

Більшість таких матеріалів переконують свого читача, що закон встановлює кримінальну відповідальність за «заперечення доцільності їх боротьби», маючи на увазі бійців УПА.

У дійсності закон не містить жодної криміналізації.

Пункт 1, статті 6 Закону стверджує: «Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які публічно виявляють зневажливе ставлення до осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, перешкоджають реалізації прав борців за незалежність України у XX столітті, несуть відповідальність відповідно до законодавства».

Тобто закон тут вкрай нечіткий, бо не містить жодних посилань до Кримінального, або Цивільного кодексів. Формулювання було нав’язано Радикальною партією Ляшка і в цій редакції є юридично нікчемним та безглуздим, адже його неможливо застосувати на практиці.

Маніпуляція змістом цієї статті народила повсюдне тепер у Польщі переконання, що за слова щодо злочинів, здійснених упівцями, в Україні будуть ув’язнювати істориків, журналістів, політиків та усіх, хто «не так» висловиться щодо бандерівців. І в цьому тискові на свободу висловлювань полягає нова політика української держави.

На ділі 5 стаття цього закону стверджує, що «Держава забезпечує всебічне вивчення історії про боротьбу та борців за незалежність України у XX столітті.» І у замовченні цієї вимоги закону полягає друга маніпуляція в польських медіях.

Третя маніпуляція полягала у тому, що більшість польських публікацій не повідомляла своїм читачам про те, що ОУН і УПА – це тільки дві позиції у списку. Цілий перелік налічує близька 60 таких позицій і охоплює кілька сотень політичних і громадських об’єднань, військових з’єднань і парамілітарних утворень: від військових і державних інституцій УНР і закінчуючи Українською Гельсинською групою та «Рухом». Тобто метою цього закону взагалі не було якесь спеціальне уславлення двох (і тільки цих двох) формацій.

На ділі основний намір полягав в усуненні певної несправедливості: в незалежній Україні, ті хто за неї боролися, опинилися в гіршому правовому статусі, ніж ті, хто боровся проти них. Багато ветеранів НКВД, МГБ і КГБ мали пільги і правовий статус «ветеранів війни», хоча займалися боротьбою не так з окупантами, як з «чуждими елементами» в тилу.

Нарешті, четверта – це маніпуляція контекстом.

Значна частина польських медій не поінформувала, що український парламент у той день проголосував не один, а чотири закони, які «переформатували» історичну політику України.

Перший – засуджував будь-які прояви тоталітаризму і вимагав усунення з публічного простору його символів та елементів пропаганди. Другий – забезпечував відкритий доступ до таємних архівів комуністичних спецслужб. Третій – говорив про Другу світову війну 1939-45 років замість глорифікації радянського міфу «Великої Вітчизняної війни». Ішлося про нейтралізацію саме того міфу, який сором’язливо уникав загадок, що цю війну у вересні 1939 року розпочали Гітлер і Сталін агресією проти Польщі.

Перейменування і пам’ятники на честь Бандери

Ці закони діють.

Сайт Українського інституту національної пам‘яті повідомляє, що в Україні в рамках декомунізації перейменовано 51 493 майдани і вулиці. На честь Степана Бандери назвали 34 з них. Це – 0, 07% від загальної кількості перейменувань.

Протягом цього ж часу було демонтовано 2389 пам’ятників, що пропагували тоталітарний режим. Натомість за три роки після Революції Гідності було встановлено 4 (чотири) нових пам’ятники Степанові Бандері. Це – 0,02% від кількості демонтованих.

Усі пам’ятники Бандері були встановлені коштом місцевих громад. З державного бюджету на ці проекти грошей не виділяли.

Як почувається бандерізоване населення? Соціологія

Протягом останнього часу в Україні проведено кілька соціологічних досліджень, які досліджували ставлення українців до Бандери, ОУН та УПА.

Найбільш репрезентативним є дослідження «Що об’єднує та роз’єднує українців»(4413 респондентів), яке Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів на межі 2014 та 2015 років.

Згідно цього дослідження, позитивно Степана Бандеру оцінюють 12,5% опитаних. Негативно – 19,8%

Бандера і далі лишається регіональним героєм. На Галичині позитивно сприймають його внесок в історію 47% (негативно – 1%), на Волині позитивне сприйняття провідника ОУН – 34,7% (негативне – 6,8%).

Дослідження, яке проводив Інститут соціології НАНУ влітку 2015 року (1802 респонденти), показує подібний рівень симпатій до Степана Бандери – 12,9%.

На цьому хороші новини для Ярослава Качинського закінчуються: Бандера у своїх симпатіях поступився Леоніду Брежнєву (13,2%). Проте про «брежнєвізацію» України помічники, вочевидь, не стали оповідати своєму шефу.

Підсумки «бандерізації»

«Культ Бандери» протягом 2014-2016 років у цифрах виглядає так:

Укази Президента – 0

Постанови Верховної Ради:

* щодо Бандери персонально – 0

* згадки дат, пов’язаних із ОУН або УПА – 3,5%

Пам’ятні монети Нацбанку України – 0

Марки Укрпошти – 0

У діяльності Українського інституту національної пам’яті:

* Згадок на сайті Степана Бандери – 1%

* Згадок ОУН або УПА в новинах сайту – 4,9%

Книжок про Бандеру, ОУН або УПА – 0

Виставок про Бандеру, ОУН або УПА – 0

Місцеве самоврядування:

* Пам’ятників Бандері – 0,02% від кількості демонтованих пам’ятників комуністичного режиму

* Вулиць на честь Бандери – 0,07% від кількості усіх перейменувань

Українці ставляться до Степана Бандери:

* 12,5% - позитивно;

* 19,8% - негативно.

Отже, загальний висновок щодо «культу Бандери»: складно відмовитися від того, чого в Україні нема.

Лишилося коротко прокоментувати першу частину процитованої на початку фрази Ярослава Качинського:

«Ми не можемо роками погоджуватися, щоб в Україні будували культ людей, які здійснили геноцид щодо поляків, до того ж такий, що хоч і важко перевершити в жорстокості німців, але вони їх перевершили.»

Щоб усвідомити глибину цієї фрази – її варто розмістити на фоні фото з таборів Аушвіц і Майданек.

Щодо того, як українці сприйняли цю фразу, нема соціологічних досліджень. Але з обговорення у соціальних мережах та в українських медіях виходить, що ці слова були сприйняті в контексті російської пропаганди та її оповідей про «розіп’ятих хлопчиків».

Це та реальність, у якій російську збройну агресію називають «українською кризою», злочинців і убивць – повстанцями і ополченцями, солдат країни агресора – «вежливыми людьми» та «зелёными человечками».

Слова Ярослава Качинського про «культ Бандери» лягли у парадигму цієї нової реальності – світу пост-правди.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Цікаво яка мета цих призиденьських заяв,і який їх підтекст.