Мова на часі. Як розроблений громадськістю законопроект «Про державну мову» (№5670) змінить Україну

Чому і як з’явився законопроект

Всупереч уявленням про «другорядність» мовного питання, мова є однією з ключових підвалин ідентичності. Україна без української мови не може існувати, як не може існувати Франція без французької чи Росія без російської.

Це розуміли як російські колонізатори, так і українські патріоти, які століттями вели запеклу боротьбу за мову. Утвердження національної мови зробили наріжним каменем своєї державності й інші європейські народи.

Нещодавня публікація у «Вашингтон пост» про дослідження, на чому ґрунтується ідентичність різних країні свідчить, що мова і досі залишається головною ознакою національної ідентичності в усіх досліджених країнах

( Переклад українською мовою тут )

Поширена думка, що українська мова запанує природним чином, зі зміною поколінь, є безпідставною – процеси можуть розвиватися і в зворотному напрямку. В сусідній Білорусі чверть століття тому білоруська була основною розмовною мовою для 20-25% громадян, тоді як зараз – лише для 3-4%.

У всіх новопосталих державах, де національна мова відроджувалася і починала повноцінно існувати після тривалого періоду утисків, це відбувалося не стільки «природним чином», скільки внаслідок державної політики, у т.ч. правильних законів.

Саме тому ще до незалежності, 1989 року, під тиском суспільства тодішня Рада ухвалила закон «Про мови в Українській РСР». Мало хто пам’ятає, але в рамках кампанії «за» мовний закон в Україні був проведений навіть кількагодинний страйк, до якого долучилися навіть робітники деяких підприємств лівобережної Полтави.

На підтримку закону проходили мітинги по всій Україні, депутатам слали листи і телеграми з вимогою прийняти цей закон. Зрештою громадськість перемогла: закон проголошував українську мову єдиною державною, а в 1996 році цей статус закріплено у статті 10 Конституції України.

У цій же статті на державу покладено обов’язок забезпечити «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Однак на практиці ця конституційна норма не дотримувалася. Тому, на відміну від Естонії чи Латвії, де проблема русифікації стояла не менш гостро, українська мова так і не посіла панівного становища в суспільному житті. А з 2012 і досі діє русифікаторський мовний закон Ківалова-Колесніченка, протягнутий Януковичем через Верховну Раду.

І хоча ще в лютому 2014 року Верховна Рада проголосувала за його скасування, тодішній спікер і в.о. президента Олександр Турчинов не підписав це рішення. Дія цього закону не минається безслідно: огляд «Становище української мови в 2016 році» засвідчує, що російська мова домінує на телебаченні, в пресі і в сфері послуг, а в містах Сходу і Півдня ситуація взагалі критична.

І це – питання не лише культури чи комунікації, а перш за все національної безпеки. Росія не могла б так легко окупувати Крим і частину Донбасу, якби упродовж 25 років незалежності там проводилася адекватна мовно-інформаційна політика, і ці регіони перебували б у цілісному українському просторі, а не в «русском мірє».

Адже, як свідчать дані соціологів, мова прямо впливає на сприйняття пропаганди країни-агресора.

Незважаючи на те, що в умовах війни з Росією захист власного мовно-культурного простору є особливо важливим,

ні правляча коаліція, ні Президент явно не бажали брати на себе відповідальність за прийняття нормального мовного законодавства. Не вимагала цього і «демократична» опозиція.

Хоча квоти на українські пісні на радіо, були схвально сприйняті суспільством, далі цієї точкової зміни правляча коаліція не пішла. І навіть за скандальний закон Ківалова-Колесніченка Конституційний Суд всерйоз узявся лиш нещодавно, після років зволікань.

Вічні відмовки, що мова «не на часі» і усвідомлення, що для політиків вона не буде «на часі» ніколи, підштовхнули громадянське суспільство до активних дій.

Улітку 2016 Міністерстві культури України створило, як дорадчий орган Координаційну Раду з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Туди увійшли науковці, громадські активісти та представники різних відомств. Рада проголосила розробку нового мовного закону головним завданням і створила для цього робочу групу на чолі з відомим правознавцем-міжнародником, професором Володимиром Василенком.

За основу взяли текст закононопроекту 2012 року, відомий як проект Головатого-Сироїд, але активісти його істотно змінили, пристосувавши до сучасних реалій і врахувавши досвід європейських мовних законів.

Україні слід застосувати саме європейський підхід, і прийняти закон не про всі мови одразу, а саме про державну мову. Цей закон має забезпечити належне функціонування української мови в суспільному житті, а права національних меншин мають захищатися окремим законом.

Розробники законопроекту прагнули, і для них це дуже важливо, щоб їхня ініціатива не стала елементом політичних ігор і міжпартійної боротьби. Тому готовий документ запропонували підписати представникам різних фракцій та груп, прагнучи максимально об’єднати парламент.

19 січня 2017 року «громадський» законопроект «Про державну мову» зареєстрував апарат ВР під номером

№5670, його підписали 33 народних депутатів України з 5 депутатських фракцій, а також позафракційних.

Що зміниться з прийняттям закону

Кожен українець нарешті зможе гарантовано отримати інформацію та послуги українською мовою. При цьому права на отримання такої інформації та послуг іншими мовами також забезпечуються у всіх ситуаціях, де це можливо технічно і є згода клієнта і надавача послуг.

Окрім європейського досвіду і української Конституції законопроект спирається на рішення Конституційного Суду № 10-рп/1999, Концепцію державної мовної політики, затверджену Указом Президента України № 161/2010 та Висновок Венеційської Комісії (CDL-AD(2011)047, пара. 41-42). Всі ці документи спонукають посилити роль державної мови в суспільному житті.

Отже, що передбачає законопроект:

• Статус української мови як єдиної державної і офіційної мови в Україні проголошується невід’ємним елементом конституційного ладу.

• Закон не поширюється на сферу приватного спілкування і релігійних обрядів.

• Громадяни України мають володіти державною мовою як мовою громадянства. Певний рівень володіння українською мовою стане обов’язковою передумовою для набуття українського громадянства.

• Закон зобов’яже вільно володіти державною мовою на рівні, достатньому для виконання посадових обов’язків, усіх державних службовців, депутатів та урядовців усіх рівнів, дипломатів, суддів, адвокатів, нотаріусів, офіцерів-контрактників Збройних сил, правоохоронців, педагогічних та науково-педагогічних працівників, медпрацівників державних та комунальних медичних закладів, посадовців державних і комунальних підприємств, установ та організацій.

• Державна мова стане мовою засідань, заходів, робочого спілкування, нормативно-правових актів, діловодства та документообігу в органах влади та самоврядування, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях. Якщо організатор проводить захід іншою мовою, він має забезпечити переклад на українську на вимогу хоча б одного учасника.

• Українська мова є мовою судочинства і правової допомоги, але у визначеному процесуальними кодексами порядку можуть використовуватися й інші мови.

• Державна мова є мовою Збройних сил та інших військових формувань.

• Поліція та інші органи правопорядку мають послуговуватися українською, але можуть спілкуватися іншою мовою з людьми, які не розуміють української.

• Митники й прикордонники мають спілкуватися з громадянами України при перетині кордону українською, але з іноземцями можуть говорити й іншими мовами.

• Кожен громадянин отримає право на освіту державною мовою в навчальних закладах усіх рівнів. Державна мова стане мовою навчально-виховного процесу в усіх навчальних закладах, але в тих садочках і школах, де навчання ведеться мовами меншин, мова відповідної меншини й далі використовуватиметься поряд із державною. У вищих навчальних закладах навчання вестиметься державною мовою, але окремі предмети можуть викладатися англійською чи іншими мовами ЄС. Зовнішнє незалежне оцінювання здійснюватиметься українською. Позашкільна, професійно-технічна, післядипломна освіта мають здійснюватися українською мовою.

• Видання наукових праць і статей та захист дисертацій відбуватимуться українською або однією з офіційних мов ЄС.

• Культурно-мистецькі, видовищні та спортивні заходи відбуваються українською мовою, але передбачено винятки для захисту прав національних меншин чи творчого задуму автора. Ведення заходів відбувається (або перекладається) українською. Закон не регулює мову пісень та інших музичних творів.

• Українські фільми мають розповсюджуватися та демонструватися в Україні з мовною частиною звукового ряду, виконаною українською мовою, а іноземні фільми – дубльовані або озвучені українською. Кінотеатри можуть показувати фільми мовою оригіналу з українськими субтитрами, але не більше 10% сеансів.

• Теле- і радіопрограми мають транслюватися українською мовою. Іншомовні передачі мають озвучуватися або дублюватися українською, під час прямої трансляції має забезпечуватися переклад українською мовою учасників, які послуговуються іншими мовами. Це не стосується пісень (за винятком квот на українські пісні на радіо). Для потреб національних меншин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою загальнонаціональні мовники можуть здійснювати іншими мовами 10% добового мовлення, регіональні та місцеві мовники – 20%, державне іномовлення України – 60%.

• Друковані видання видаватимуться українською мовою, але паралельно за бажанням власників можуть мати й інші мовні версії. В окремих випадках преса може видаватися мовами ЄС.

• Так само українською або в кількох мовних версіях видаватимуться і книги. Без української версії зможе видаватися література для нацменшин за бюджетний кошт, словники, а також інші видання, перелік яких буде визначено додатково. Книги українською мовою мають становити не менше 50% асортименту книгарень.

• Програмне забезпечення з користувацьким інтерфейсом, в тому числі встановлене на товарах, що реалізується в Україні, повинне мати повноцінний користувацький інтерфейс державною мовою. Це саме стосується органів влади, державних і комунальних підприємств, навчальних закладів. Якщо потрібних програм з українським інтерфейсом не існує, на час до їх створення та закупівлі можна використовувати інтерфейс однією з мов ЄС.

• Інтернет-представництва органів влади, державних і комунальних організацій, зареєстрованих в Україні ЗМІ, а також підприємств, що займаються інтернет-торгівлею, виконуються державною мовою. При цьому кількість версій цих сайтів іншими мовами не обмежується.

• Вся текстова та аудіовізуальна інформація для загального ознайомлення, таблички, вивіски, оголошення виконуються українською мовою і можуть дублюватися іншими мовами.

• Українська мова є мовою обслуговування споживачів. Кожен має право на отримання інформації про товари та послуги українською. Це стосується також маркування товарів та інструкцій з користування. Будь-яка інформація може дублюватися й іншими мовами. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін. Подібні правила діятимуть у сфері охорони здоров’я.

• Мовою реклами буде українська мова.

• Державною мовою виготовлятиметься технічна та проектна документація.

• На транспорті інформація для пасажирів надаватиметься українською і може дублюватися англійською, а в міжнародному сполучення – також мовою відповідної країни.

• Власні імена, географічні назви та назви об’єктів топоніміки подаються державною мовою.

Стандарти української мови і методики перевірки рівня володіння нею затверджуватиме Національна комісія зі стандартів державної мови – колегіальний орган з 9 осіб, що делегуватимуться різними міністерствами й академічними інституціями.

Зокрема, комісія затверджуватиме Правопис української мови та зміни до нього, стандарти української термінології, стандарти транскрибування і транслітерації, стандарти української мови жестів. Комісія також визначатиме вимоги до рівнів володіння українською мовою для набуття громадянства і для призначення на посади, на яких володіння державною мовою є обов’язковим (для різних типів посад чи занять можуть вимагатися різні рівні володіння мовою).

Розробкою посібників та організацією іспитів для цих людей займатиметься Центр української мови. Перше складання іспиту на рівень володіння українською мовою для громадян України, які забажають це зробити, буде безкоштовним, а успішне проходження іспиту підтверджуватиметься державним сертифікатом, що діє безстроково.

Такий сертифікат знадобиться для призначення на посаду чи збереження на посаді державним службовцям і всім посадовим та службовим особам державних і комунальних структур, урядовцям і депутатам усіх рівнів. Бажаючі підвищити рівень володіння і мовою і отримати про це запис у сертифікаті можуть перескладати іспит скільки завгодно разів. Робити можна не частіше як раз на півроку.

Уряд призначатиме спеціального Уповноваженого з захисту державної мови. Уповноваженому підпорядковуються мовні інспектори, обрані на конкурсних засадах з числа філологів та правників. Їх лише 27 на всю Україну, і лише вони зможуть накладати штраф на порушників.

Тож розмови про тотальні перевірки і «мовні патрулі» - чиста фантазія. Значно гірше було б, якби контрольні функції покладалися на звичайну поліцію.

Мовні інспектори – не українське ноу-хау, вони є у Франції, Латвії та інших країнах.

Що стосується розміру штрафів, то вони – відчутні – від 3.400 до 8.500 гривень залежно від сфери, в якій відбувається порушення. Повторне протягом року порушення призведе до штрафу від 6.800 до 11.900 гривень і позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю.

Передбачено і кримінальну відповідальність, яка настане лише у разі публічного приниження чи зневажання державної мови. Відповідне доповнення пропонується внести до статті 338 Кримінального Кодексу, яка зараз передбачає великий штраф і навіть позбавлення волі на строк до трьох років за публічну наругу над Державним Прапором, Гербом та Гімном України.

Загалом перехідні положення законопроекту передбачають зміни до 51 чинного Закону, і, звичайно, скасування закону Ківалова-Колесніченка.

Адаптаційний період

Закон «Про державну мову» набуде чинності через 2 місяці після опублікування, однак найбільш важливі його норми почнуть діяти пізніше:

- про державну мову на телебаченні, радіомовленні, транспорті, в науці, рекламі, інформації про товари та послуги – через шість місяців;

- в культурі, пресі, електронних інформаційних системах, проектній та технічній документації, охороні здоров’я – через рік;

- щодо обов’язкового володіння державною мовою, а також щодо мови книговидання і книгорозповсюдження - через 2 роки;

- в освіті – з 1 вересня, року, наступного після року набуття чинності законом (тобто з 1 вересня 2018 року, якщо закон приймуть і оприлюднять до жовтня 2017).

Такі перехідні періоди є достатньо стислими, щоб закон не намагалися ревізувати чи ігнорувати, і водночас достатньо тривалими, щоб держава, громадяни та бізнес підготувалися до виконання вимог закону.

Чому з’явилися ще 2 законопроекти

Множення законопроектів на одну тему – відомий парламентський метод гальмування важливих законодавчих ініціатив. Коли не хочуть, щоб якийсь законопроект пройшов, але публічно не можуть про це заявити, то вносять власні проекти замість того, щоб підтримати спільний.

Голоси депутатів діляться, і жоден проект не проходить. Ініціатива або остаточно провалюється, або відправляється на так зване «доопрацювання», яке насправді найчастіше є торгами, що призводять до вихолощування змісту проекту.

Саме так намагалися поховати законопроект про квоти на українські пісні на радіо. І всім, хто працював на результат, а не процес, коштувало значних зусиль, щоб зберегти ключові положення закону після всіх кіл «доопрацювань».

Ініціаторам інших мовних законопроектів (№№ 5556 і 5669) робоча група пропонувала нарівні з іншими депутатами стати співавторами спільного проекту. Проте вони віддали перевагу внесенню окремих проектів.

Для когось наявність «власного» чи партійного проекту переважила інтереси спільної справи, хтось, напевно, вважає, що так легше маніпулювати процесом у парламенті, а хтось просто не бажає прийняття дієвого закону.

Якщо аналізувати зміст проектів 5556 і 5669, то вони, за традицією законів 1989 і 2012 року, пропонують регулювати питання не лише державної, а усіх мов в Україні.

Причому, на відміну від проекту 5670, залишають масу лазівок і містять чимало неточностей. Проект 5669 – це майже незмінний текст проекту Головатого-Сироїд взірця 2012-13 років. Але якщо тоді, в умовах режиму Януковича, він був визначним кроком уперед, то сьогодні його застарілі норми з «регіональними мовами» і згадками давно неіснуючих законів є неприйнятними.

Чи проголосують депутати?

Одним із методів боротьби проти законопроекту є поширення тези, що в парламенті під нього «немає голосів». А раз голосів немає, то нема чого й витрачати сили на просування закону.

Ініціатори громадського законопроекту 5670 переконані, що шанси залежать від активності громадян, яка має змусити депутатів повірити в успіх.

Одразу після реєстрації законопроекту 5670 понад 60 громадських організацій утворили коаліцію «Україні – закон про державну мову!» і закликали депутатів узяти цей законопроект за основу, а після внесення поправок – і в цілому.

Така ж позиція є домінуючою і під час численних круглих столів та громадських зібрань у різних містах України – від Львова до Краматорська.

Звичайно, є виступи і проти законопроекту, але виходять вони переважно від прихильників «русского міра» і закону Ківалова-Колесніченка. Як от, скажімо,Віктора Медведчука

Водночас, нападки на проект можна почути і від діячів партії «Свобода», депутати якої підписали "забалакувальний" законопроект 5669.

Прихильники громадського законопроекту 5670 створили групу у Фейсбуці, запустили хештег #ЗаконПроМову5670, охоче пояснюють важливість проекту журналістам.

Вони також створили петицію на сайті Верховної Ради, щоб зібрати 25 тисяч підписів для обов’язкового розгляду питання в парламенті.

Ведеться робота і з іноземними дипломатами, яких Москва накручує проти законопроекту, який буцімто утискає права меншин. Віце-спікер Оксана Сироїд і голова комітету в закордонних справах Ганна Гопко разом із представниками громадської коаліції провели у Верховній Раді зустріч з послами 20 країн ЄС і роз’яснили їм зміст проекту 5670 та повідомили про підготовку законопроекту «Про права осіб, що належать до національних меншин».

Тим часом на підтримку законопроекту почали висловлюватися державні органи, а також провідні наукові установи.

Міністерство культури, Міністерство молоді та спорту, Держкомтелерадіо у своїх експертних висновках рекомендували парламенту підтримати «громадський» законопроект (#5670).

Вчена Рада Львівського Національного університету імені Франка, яка прийняла звернення до Президента, Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради з закликом підтримками саме законопроект «Про державну мову».

А письменник Василь Шкляр вважає, що ухвалення закону «матиме не менше значення, ніж Акт проголошення нашої незалежності».

Активісти переконані, що це – лише початок, і підтримка проекту зростатиме. Про це свідчать і дані опитувань на сайтах різних інтернет-видань.

Приклади опитувань тут і тут.

Це стосується навіть сайтів східноукраїнських міст, таких як Запоріжжя

Цікаво, що на законопроекти подані для «забалакування» проблеми (№№ 5556 і 5669) майже ніхто не звертає уваги і в публічному просторі обговорюється лише «громадський» законопроект.

На думку активістів-ініціаторів законопроекту, конфлікт навколо прийняття проекту нікому не потрібен, але в інтересах як влади, так і суспільства прийняти законопроект без зволікань.

Заради цього громадська коаліція і депутати-співавтори проекту готові до широкого діалогу. Водночас спроби провалити законопроект чи штучно затягувати процес наразяться на жорстку реакцію і винуватці будуть названі на всю країну поіменно (як це було у випадку з законопроектом про пісенні квоти, тільки голосніше і масовіше – адже вага питання значно більша).

Очевидно, що оптимальним варіантом є підтримка профільним комітетом з питань культури та депутатським залом громадського законопроекту (№5670) у першому читанні, а потім внесення в нього погоджених поправок як технічного, так і політичного характеру. Це дозволить максимально врахувати слушні положення з чисто депутатських проектів (№№5556 і 5669), об’єднати всіх прихильників утвердження української мови – як серед депутатів, так і в суспільстві в цілому, в разі потреби - досягнути розумних компромісів із бізнесом, але при цьому не вихолостити закон.

Паралельно таку ж процедуру має пройти законопроект «Про права осіб, що належать до національних меншин». Після чого обидва закони можна проголосувати в цілому, врегулювавши нарешті мовне питання відповідно до Конституції і викликів, що стоять перед Україною.

Боротьба буде важкою, часу – не надто багато. Адже з наближенням виборів вікно можливостей може закритися на довгі роки.

І ніхто не візьметься гадати, що за ці роки станеться з українською мовою і взагалі з Україною. Це усвідомлюють як прихильники, так і противники законопроекту. Так що доля української мови вирішиться швидше за все 2017 року – в рік 100-річчя початку Української Революції. Хто переможе у вирішальній битві одвічної боротьби за нашу мову – залежить від кожного з нас.

мова верховна рада законопроект держава