Побудувати ефективну державу. «Боротьби з корупцією» недостатньо, аби запрацювали державні органи

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 9219 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 05/10/2016Дата публікації

Україна вже заплатила дорогу ціну за слабкість власної державності, яка спровокувала російську агресію. Забезпечення суттєвого покращення виконання державою своїх функцій – це, без перебільшення, попередження національної катастрофи. А вона неминуче настане у випадку поразки–провалу України за «сирійським сценарієм», з допомогою Кремля чи навіть власними силами. Проте суспільство цікавить переважно «боротьба з корупцією», яка є необхідною, але аж ніяк не їдиною умовою для створення ефективного державного механізму.

Петро Буртянський

Особлива увага до теми корупції цілком закономірна. Корумпована держава апріорі не може бути ефективною. За умов значного падіння рівня життя, щоденних жертв захисників Вітчизни на фронті, несправедливість незаконного збагачення викликає особливо гостру емоційну реакцію.

Проблема у тому, що переважна більшість громадян розглядає боротьбу з корупцією як «знищення скверни»: достатньо покарати корупціонерів, «очистити» державні органи - і після цього все стане добре. Власне, покарання «злочинцям при владі» обіцяють численні популісти.

Проте проста логіка підказує, що боротися з корупціонерами – це значить лише зупинити тих, хто доламує зіпсований механізм. Для того, щоб він запрацював, потрібен комплексний ремонт.

Межі ефективності «боротьби з корупцією»

Боротьба з корупцією у сенсі покарання осіб, які вчинили корупційні правопорушення, безперечно є необхідною складовою державних механізмів. Жодні правила не працюватимуть, якщо їх можна порушувати безкарно. Водночас, «полювання на корупціонерів» аж ніяк чарівний «меч-кладенець», який у російських казках сам "клав" сотні і тисячі ворогів.

Як і будь-яка діяльність, розслідування корупційних правопорушень має свою ціну у вигляді значних витрат (зарплати слідчим і детективам, купівля спецтехніки, утримання будівель тощо). Тому кількість «мисливців за корупціонерами», а, відповідно, і кількість справ, які вони спроможні розслідувати, неминуче є досить обмеженою.

Боротьба з корупцією має і свою організаційну ціну. Коли кішка ловить на собі бліх – вона точно не полює на мишей. Реальні антикорупційні розслідування на деякий час якщо не повністю паралізують, то серйозно ускладнюють діяльність державного органу, і, відповідно, також не можуть проводитись у режимі «нон-стоп».

Приміром, 16 вересня цього року слідчі військової прокуратури за підтримки спецпідрозділу поліції фактично штурмували центральну будівлю Адміністрації Державної прикордонної служби. З одного боку, підставою стала скандальна справа про незаконну вирубку лісу під прикриттям облаштування державного кордону.

Слідчі побоювалися, що важливі документи будуть знищені чи сфальсифіковані. З іншого боку, на ефективність роботи державного органу «маски-шоу» впливають так само, як і на приватну компанію. От тільки жодна приватна фірма не керує підрозділами на лінії фронту чи людьми, які можуть саме у цей момент приймати рішення – «це провокація чи початок вторгнення?».

Враховуючи прагнення корупціонерів всіляко приховати свої злочини, діяльність «мисливців» за ними по своїй природі не може не бути вибірковою. «Антикорупціонер» має сам прийняти рішення кого, де і коли спробувати піймати. А там де є вибірковість – правильно, там великий ризик корупції.

«Антикорупціонери» цілком можуть стати переважно засобом тиску у політичних, адміністративних та господарських конфліктах. У гіршому випадку вони деградують до перерозподілу корупційної ренти, вилучаючи на свою користь награбоване корупціонерами, що лише стимулюватиме останніх до нових спроб «заробити».

На початку правління Януковича прокотилася хвиля розслідувань і покарань «корупціонерів з «попередньої влади», апофеозом якої стали суди над Юрієм Луценком та Юлією Тимошенко. Вірогідно, хтось з переслідуваних по цих справах й справді здійснював правопорушення.

Але ж справжньою метою процесів було залякування опозиції для прикриття нових масштабів корупції, які й не снились «папереднікам». «Антикорупційні підрозділи» натомість стали частиною «корупційної вертикалі», караючи тих, хто «не ділився…»

Але уявимо, що завдяки належному суспільному контролю правоохоронці зберігають «чистоту мундира», успішно розслідують і садять у в’язницю корупціонерів. Це матиме певний позитивний ефект, але само по собі не припинить все нових і нових спроб збагатитися за рахунок публічних ресурсів.

Чому?

Спробуємо пояснити. Недосконалі процедури роботи органів влади буквально породжують корупцію, адже так – простіше.

Деякі з цих процедур – релікти соціалістичної системи тотального централізованого контролю. Частина – наслідок нестачі належного фінансування, коли держава декларує певне право, але робить все від неї залежне, аби громадяни ним не користувалися без крайньої потреби.

А часто у процедури спеціально закладаються «міни». Наприклад, коли бізнесмен не може виконати численні формальні приписи, опиняється у становищі «винного» - і мусить платити значний штраф або «домовлятися» з перевіряючим.

Щоб зареєструвати власність на гараж, громадянин мусить витратити місяць робочого часу, висидіти у величезних чергах за довідками у п’ять установ та чекати на результат протягом року. Багатьом захочеться заплатити за економію часу і нервів. А там, де є попит, буде і пропозиція. Якщо система для свого нормального функціонування потребує героїзму, вона служитиме негідникам.

Варто також нагадати, що суспільство не дасть «антикорупціонерам» безкінечного часу на боротьбу. «Громадські страти корупціонерів» - звичайно, цікаві «видовища». Але без «хліба» - позитивних змін, забезпечених покращенням державних механізмів, - виборці дуже швидко змінять владу.

Наприкінці президентства Ющенка посадили «суддю-колядника» та кіровоградського – «неофеодала» з поплічниками. Продовження історії всім відоме.

Підвищення ефективності виконання державою своїх завдань - напрямки і виклики

Для власної безпеки та стабільного економічного розвитку українці потребують сильної держави. Сильна держава – це не ряди танків та жорстокі репресії. Це здатність запроваджувати раціональні правила поведінки і забезпечувати їх дотримання усіма.

Це коли поліцейський штрафує міністра за перевищення швидкості, пересічний громадянин перемагає у суді велику компанію, бізнесмен легко відкриває чи закриває власну справу. Така сильна держава – обов’язкова передумова для того, щоб Україна змогла вирватися з пастки соціальної деградації та структурної бідності.

Розміри - а також нафта і газ - дозволяють Росії утримувати досить сильне військо для залякування сусідів. Проте через структурну слабкість російської державності, зокрема, утиски бізнесу та системну корупцію, 140 мільйонів росіян виробляють товарів і послуг на суму, меншу ніж 50 мільйонів жителів Південної Кореї. Останні мешкають всього на 100 тис. квадратних кілометрів, де з корисних копалин хіба що сліди динозаврів.

Сильна держава, де забезпечено мінімізацію корупції, так само як і досягнення ефективності державних механізмів - створюється поєднанням двох умов.

Чіткі і раціональні правила - це перша умова. Їх потрібно створити і вони повні запрацювати.

Мотивовані і підготовлені фахівці у держорганах і відповідне фінансування - це умова друга.

З обома умовами маємо значні проблеми.

Написати хороші правила – серйозний інтелектуальний виклик.

До певної міри впоратися з ним нам допомагають західні радники. Їхні поради ще потрібно належним чином «перекласти» для українських реалій, але це вирішуване завдання.

Гірше з навмисним «псуванням» та гальмуванням оновлення правил - як у процесі узгоджень у державних органах, так і в парламенті (адже реформи державних органів потребують законодавчої підтримки).

У Верховній Раді, через особливості нашої політичної системи, спроби змін натикаються на серйозний опір представників «спеціальних інтересів», які хочуть зберегти «все як є». Наразі їхній опір зі скрипом, але долається завдяки необхідності отримувати допомогу міжнародних донорів та кредиторів. Але як тільки західна допомога перестане бути життєво необхідною після певного покращення економічної ситуації, цей стимул серйозно ослабне.

Сподівання на зростання кількості прихильних до реформ парламентарів явно не посилює збереження «закритих партійних списків» та надійно «приватизованих» керівництвом політичних партій.

Але навіть вдосконалення політичної системи – це лише інструменти, якими можуть скористатися (а можуть і не скористатися) виборці. Допоки «народні трибуни» мешкатимуть у сусідніх особняках з «міцними господарниками» без електоральних наслідків – політична корупція залишатиметься ключовою загрозою національній безпеці.

На жаль, надто значна частка наших громадян досі розглядає державу як певне трансцендентне джерело благ, «обміління» якого викликане лише злою волею «керманичів» або «крадіжками корупціонерів». Відповідні настрої, яскравим проявом яких стала реакція на спроби обмежити виплати стипендій, не сприяють скороченню корисних, але все ж другорядних видатків на користь життєво важливих потреб.

Щоправда, багато державних функцій мають виконуватись будь-що, хай навіть на недостатньому рівні. У нас недосконала середня освіта, але це краще, ніж неписьменність

«Спеціальні» міліцейські роти та армійські батальйони територіальної оборони 2014 були «ерзац-частинами». Але без їх вводу у бій нині лінія фронту проходила б значно східніше.

Звісно, все має свою ціну. Погана освіта шкодить економічній ефективності. Успішні у боях з «солянкою» відносно нечисленних російських спецпризначенців та завербованих бойовиків імпровізовані підрозділи зазнали тяжких втрат при зіткненнях з регулярним російськими військами.

А до того, там де ресурсів не вистачає, аби дати необхідне всім, знову з’являється вибірковість.

Той, хто вирішуватиме, які з кількох однаково законних вимог будуть задоволені, а які – відхилені, отримує не передбачену процедурами владу, і, відповідно – можливість нею торгувати.

Ресурси – не лише гроші, але й люди. Державні органи - це система взаємодій між особами. Ефективність її залежить від «якості матеріалу».

Добросовісний дурень може завдати не меншої шкоди, ніж підступний корупціонер. Тому державна служба має бути привабливою опцією на ринку праці, аби не стати «богадільнею для невдах».

До останнього часу відносна престижність «чиновницької праці» забезпечувалася індексованою відповідно до актуальних окладів пенсією, яка суттєво перевищувала звичайні. Діючий закон про держслужбу скасував цю систему, натомість прив’язав оклад чиновників до кратної мінімальної зарплати (не менше двох, не більше 14), що гарантує певну стабільність та актуалізує захист від інфляції. От тільки повністю нова система має запрацювати з нового, 2019 року…

Залишається і виклик формування правильного «корпоративного духу», подолання, за аналогією з патрульною поліцією, часом невиправданого негативного іміджу «чиновників», яких ЗМІ та політики небезуспішно перетворюють у «винних за все».

Побудувати систему ефективних державних механізмів складно, а докладені зусилля не гарантують успіху. Проте лише така система, на відміну від захоплення чергових складів золотих зливків та «закаток» з баксами», гарантує незворотність змін.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!