Ч

Чи здатна Росія завоювати Європу: уроки російської інтервенції в Сирії

Росія ніколи не тестувала свою зброю з наведенням через ГЛОНАСС у попередніх конфліктах, відтак Сирія стала ідеальним полігоном. Важко оцінити точність цієї системи, оскільки відомо дуже мало деталей щодо російської практики націлювання. Але оскільки система використовує різні частоти для своїх сигналів, їй набагато важче ставити перешкоди, аніж американській GPS або європейській Galileo.

Густав Грессель, Європейська рада зовнішньої політики

Для декого демонстрація російської вогневої потужності і мобільності є грізним нагадуванням про зростання військового потенціалу Росії. Для інших наразі обмежений успіх російської кампанії вказує на все ще низьку якість військової техніки та брак першокласного озброєння, а це у свою чергу приводить їх до висновку, що Росія не стане значущою військовою загрозою для НАТО.

Сирійська кампанія значно відрізняється від війни на східному кордоні НАТО, що ускладнює висновки про військову загрозу Росії. Але все ж можна виокремити деякі тенденції.

Темп російських авіаційних ударів

Першою тенденцією, яку ми спостерігаємо, є наростання активності російської авіації. Дані різняться, а до цифр, наданих Міністерством оборони Російської Федерації варто ставитися з обережністю. Однак близько 1000, а іноді і більше (максимальна кількість становила близько 1600) вильотів на місяць є непоганим показником.

Для винищувачів-бомбардувальників або штурмовиків, розташованих близько до переднього краю, три вильоти на день вважаються максимумом, який може підтримуватися протягом коротких періодів часу. У радянські часи такий темп міг підтримуватися лише в перші кілька днів, поступово падаючи до двох, а потім і до одного вильоту в день. Після 20 днів боїв у робочому стані мали б залишитися менше 60 відсотків літаків ескадрильї.

Росія має в Сирії одну ескадрилью Су-24 й одну ескадрилью Су-25 (у складі кожної ескадрильї 12 літаків), але як і раніше підтримує пристойний темп. Таким чином, час підготовки до чергового вильоту (тобто час необхідний для перевірки, обслуговування, дозаправки і переозброєння літака між вильотами) може залишатися коротким, незважаючи на високе навантаження на літаки.

Більшість повітряних суден усе ще може здійснювати по два вильоти на день. Це доводить, що Росія здатна поліпшити власні логістичні процедури і структури.

Літаками, які не мають (постійної) дислокації в Сирії, здійснюється від 100 до 150 вильотів на місяць. Більшість з них - це стратегічні (Ту-160 або Ту-95) або оперативні (Ту-22М3) бомбардувальники, але також часто з'являються над Сирією і винищувачі-бомбардувальники Су-34.

У 1990-х роках тільки 10 відсотків пілотів російських винищувачів і винищувачів-бомбардувальників могли проводити дозаправки «повітря-повітря». Проте часта поява Су-34 над Сирією вказує на те, що, принаймні у вказаних ескадрильях, дозаправки «повітря-повітря» є звичним явищем, адже Су-34 потребує такої дозаправки на своєму шляху через Каспійське море, Іран і Північний Ірак. І в Росії таких літаків лише 46.

Керовані ракети і високоточна зброя

Су-34 також є найбільш вражаючою платформою коли справа доходить до використання високоточної зброї. Він використовує бомби з лазерним або ГЛОНАСС (російський еквівалент GPS) наведенням проти особливо важливих цілей.

Незважаючи на те, що розробка ГЛОНАСС почалася ще за Радянського Союзу, повністю операбельним його оголосили тільки в 2011 році. До цього на орбіті не було достатньої кількості супутників, щоб забезпечити постійне покриття. Отже, Росія ніколи не тестувала свою зброю з наведенням через ГЛОНАСС у попередніх конфліктах, відтак Сирія стала ідеальним полігоном.

Важко оцінити точність цієї системи, оскільки відомо дуже мало деталей щодо російської практики націлювання. Але оскільки система використовує різні частоти для своїх сигналів, їй набагато важче ставити перешкоди, аніж американській GPS або європейській Galileo.

Керовану ГЛОНАСС або GPS зброю дешевше виробляти, ніж будь-які інші керовані ракети: вони не вимагають ані встановлення на літак дорогих цілевказівників, ані коригувальника.

Наявність системи керованих бомб зі звичайною бойовою частиною, що наводяться по GPS, уможливила проведення «повністю високоточних», «розумних» повітряних кампаній ВПС США. Але російські винищувачі в основному несуть «тупі», розраховані на вільне падіння, боєприпаси.

Перегляд світлин показує, що Су-25 ніколи не несе високоточні боєприпаси, тільки касетні бомби, бомби вільного падіння і некеровані ракети. Су-24 рідко несуть на борту високоточні боєприпаси. Ту-160 і Ту-95 несуть крилаті ракети, але зйомки Ту-22М3 зафіксували лише скидання «тупих» бомб у вільному падінні.

Ці бомбардувальники (озброєні антикорабельними або антирадарними крилатими ракетами) були раніше платформами для морських ударів. Вони були передані до військово-повітряних сил у 2012 році як платформ для нанесення ядерного удару по визначеному театру бойових дій.

Системна інтеграція неядерних боєприпасів, здається, відстає від графіка. Російське виробництво високоточних боєприпасів видається занадто малочисельним або занадто дорогим, щоб дозволити «повністю високоточні» повітряні кампанії.

Крім того, уряд Росії прагне використовувати політичні розбіжності, створені кризовою ситуацією з біженцями, тому уникнення побічної шкоди і, отже, переміщених осіб, не є пріоритетом російських військово-повітряних сил.

Російські крилаті ракети здобули значну увагу засобів масової інформації. Ракети Х-555 і Х-101, які скидали з російських стратегічних бомбардувальників, були звичайною застарілою зброєю часів холодної війни. Точність їх радіолокаційних систем визначення місцевості проходження відповідає точності першого покоління американських ракет «Томагавк»: вони здатні вразити великі цілі, які радар легко вирізняє.

Військово-морські ракети 3M14T і 3M14K Клуб-K, які запускаються з канонерок, фрегатів, крейсерів і підводних човнів, є новішою зброєю. З 30 крилатих ракет, запущених з Каспійського моря 7 жовтня 2015 року, тільки чотири розбилися через навігаційні помилки (які могли також бути результатом помилок оператора). Це певним чином підтверджує їх надійність.

Але радар проходження місцевості може фіксувати тільки великі цілі: паркінги, складські будівлі, польові склади і так далі. Перевагою такої ракети є дальність (2500 км) та універсальність.

Вона може бути запущена з маленьких канонерок із захищених вод або з невеликих дизель-електричних підводних човнів, які важко виявити, особливо в прибережних водах. Оскільки наземні системи ППО в Європі почали використовувати значно рідше (такі системи не потрібні для ведення експедиційних воєн), Росія, озброєна такою ракетою, могла б поставити під загрозу незахищені європейські тили з різних вогневих позицій.

Якщо ж оснастити таку ракету ядерною боєголовкою, це стало б хорошою інструментом для шантажу Європи. І демонстрація цього факту, безсумнівно, є частиною сирійської місії.

Визначення цілей та способи наведення

Найменш знаним елементом використання російських високоточних боєприпасів є практики їх націлювання. Мати зброю, яка може потрапити в певну будівлю, це одне. Але дізнатися, хто або що знаходиться всередині, це зовсім інша справа.

Танки, війська, польові позиції і фортифікації легко ідентифікуються за допомогою оптичних засобів, але це набагато складніше з будівлями або цивільними автомобілями. Російські безпілотники мають максимальну дальність 350 км від станцій контролю і покладаються на електрооптичну розвідку.

Росія має широкий спектр супутників-шпигунів, але тільки електрооптичні супутники можуть забезпечують потрібні дані в цьому конфлікті. Вони надають зображення приблизно двічі на день.

Не було жодних повідомлень про використання Росією електронно-розвідувальних літаків (ELINT, SIGINT), хоча, за чутками, таке обладнання було встановлене на вертольотах. Також Росія розгорнула кілька наземних станцій прослуховування по всіх утримуваних Асадом територіях.

Таке обладнання необхідне для прослуховування засобів зв’язку противника, відстежування їх електронного трафіку, а отже для збору розвідувальної інформації про глибину і тилову організацію противника. Здатність Росії робити це видається обмеженою, на відміну від США, де більшість вильотів робиться для збору інформації в глибині ворожої території.

Це узгоджується зі спостереженням, що російські повітряні удари сконцентровані безпосередньо на передньому краї фронту сирійської громадянської війни. При визначенні цілей Росія покладається на наземну розвідку, системи малої дальності, а також на спецслужби Асада.

Інформації про решту країни в неї небагато. Крім того, постає питання часових обмежень. Процес здійснення повітряного удару поблизу лінії зіткнення може зайняти до години від дзвінка до фактичного удару.

Крилатим ракетам, випущеним з Каспійського моря потрібно дві години, щоб дістатися до місця призначення в Сирії і вони нездатні змінити ціль після запуску.

Літакам, які використовують боєприпаси з ГЛОНАСС-наведенням, необхідне коректування цілей прямо в польоті. Голосовий контакт з наземними диспетчерами для скидання «тупих» некерованих бомб менш важливий. Ось чому єдине прицільне вбивство лідера опозиції, проведеного ВВС Росії - вбивство Захрана Аллуша, глави «Армії ісламу» 25 грудня 2015 року - було проведене на околиці Дамаска.

Його, ймовірно, відслідковували агенти на місцях або ж було застосовано якісь інші засоби в розпорядженні Асада. За таких умов росіяни могли відслідковувати його з достатньою точністю, щоб передбачити місцезнаходження на час, необхідний для удару. Але відстеження інших вищих керівників, які переховуються в глибині контрольованої повстанцями або ІД території, це те, на що росіяни наразі нездатні.

Все це розкриває російську слабкість в експедиційній війні. Але Сирія – це театр імпровізації для Росії.

Обмеження та блокування доступу

Ще одна система, яка мала значний вплив на очолену США кампанію проти ІД - це система ППО С-400 «Тріумф», розгорнута в Сирії з кінця листопада. Вражає не лише номінальний діапазон системи, а й те, що деякі її функції нейтралізують переваги, які мав Захід перед радянськими системами ППО.

По-перше, це дійсно мережева система, яка може обробляти дані з різних активних і пасивних датчиків та радарів. У минулому радянські системи ППО спиралися тільки на одну радіолокаційну станцію керування вогнем, в разі ліквідації якої знешкоджувалася вся батарея. Із С-400 ситуація виглядає інакше.

Крім того, основна ракета системи 40Н6 оснащена якісною радіолокаційною головкою самонаведення, яка може незалежно визначати і знищувати цілі після втрати контакту з наземними системами, або ж визначати і ліквідовувати системи радіолокаційної протидії.

«Розумний» датчик здатен аналізувати цілі і загрози відповідно до їх поведінки. Тому його набагато важче обдурити, поставити перешкоди та й загалом захиститися від ракети.

Після катастрофи MH-17 існує мало довіри до вибору правильної цілі російськими екіпажами ППО, і ніхто на Заході не хоче, перевіряти, чи будуть утримаються вони від запуску ракети в кожному конкретному випадку. Тому з практичної точки зору, США значно скоротили свої повітряні операції над західною Сирією з часу розгортання там С-400.

Маючи С-400 Росія на практиці могла б реалізувати свою власну «безпольотну зону» проти Заходу. Так як НАТО не готувався воювати з Росією, з військової точки зору, з моменту закінчення холодної війни, його арсенал антирадарних засобів не отримав подальшого розвитку.

Старі системи були досить ефективними проти успадкованих близькосхідними диктаторами радянських систем. І в той час як сучасні системи радіоелектронної боротьби могли б легко знешкодити ті системи, протидія батареї С-400 - це зовсім інша справа, що вимагає значно ширших зусиль та ставить під ризик знищення багатьох дорогезних літаків.

Тепер це козир для Росії, граючи яким, вона може зменшити свободу дій західної дипломатії, обмежуючи практичні способи західного втручання в конфлікт.

С-400 є одним з багатьох видів зброї для обмеження та блокування доступу, які Росія розробила і розгорнула, щоб протистояти технологічній перевазі Заходу, яка була продемонстрована у війні в Перській затоці 1990-91 рр.

Якщо одна батарея С-400 може суттєво обмежити повітряні операції США над Західною Сирією, то що можна сказати про можливість широкомасштабної мілітаризації Калінінградської області, яка поставить під загрозу захист НАТО країн Балтії?

У той час як ставки США й інших союзників у країнах Балтії значно вищі і вони відповідно готові взяти на себе більші ризики, вплив С-400 в цьому контексті все ж буде значним.

Але інші параметри також зсуваються. Для Росії боротьба з НАТО в країнах Балтії відбуватиметься ближче до її власної інфраструктури і розвідувальних засобів. Вони мають численні датчики, призначені для виявлення протиповітряної оборони і командної інфраструктури НАТО, які не приносять користі проти ІД, але можуть бути задіяні в такому сценарії.

Сили НАТО не приховуються серед цивільного населення, а їх високоякісне обладнання має зовсім іншу електронну сигнатуру, ніж комерційне і цивільне обладнання, що використовується Ісламською державою. І виявлення саме натівських сигнатур - це те, на чому спеціалізується електронна розвідка Росії.

Проте, важко судити про результати нової електронної війни. Навіть попередні оцінки електронних можливостей ведення війни Росією схильні випускати той факт, що в мирний час жодна розумна країна не представляє свій повний спектр своїх можливостей з ведення радіоелектронної боротьби (наступальних і оборонних), щоб не розкривати противнику свої повні можливості.

Отже, ніхто поки не знає здатності Росії, які вона може проявити у разі відкритого конфлікту.

Для Росії Сирія є монополізованим повітряним простором, де вона може вільно діяти, так само, як Захід у попередніх інтервенціях на Близькому Сході. Але повітряний простір НАТО буде спірним повітряним простором, в якому повітряні сили НАТО направлятимуть усі свої можливості проти будь-якого порушника.

У Сирії, навіть скромні можливості ППО можуть ускладнити Росії життя. Звичайні «тупі бомби», що в основному використовуються Росією в конфлікті, потребують, щоб літак залишався в зоні дії переносних зенітно-ракетних комплексів протягом досить довгого часу, в іншому випадку їхня точність значно знижується.

У Сирії США намагаються не передавати повстанцям ПЗРК, побоюючись, що вони можуть бути продані терористам і згодом використані проти авіалайнерів. Але в сценарії проти НАТО, ця зброя є мінімальною загрозою, з якою доведеться рахуватися російським ВПС. І як ми можемо бачити в Сирії, російські запаси високоточних «розумних» боєприпасів, які дозволили б потім ефективно знищувати захищені цілі, вельми обмежені.

Зрештою, військова участь Росії в Сирії більше каже нам про російські обмеження в експедиційній війні, ніж про здатність Росії здійснювати масштабні військові операції на східних кордонах НАТО.

зброя сша росія авіація сирія війна

Знак гривні
Знак гривні