Одеські ЗМІ: ніби й різноманітні, проте нерідко працюють за радянськими лекалами й застосовують чорний піар

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 46363 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/12/2015Дата публікації

«Ми часто не погоджуємося із редакційною політикою, але пишемо в газетах те, що нам кажуть писати», - можна було почути на організованій Інститутом масової інформації в Одесі медіавечірці. Себто, одеські журналісти знають, де лежить правда, але користуються нею лише особисто, не поширюючи її на адресата своєї інформації. Чому так, експерти ІМІ розбиралися як із самими представниками одеських ЗМІ, так і в рамках додаткових досліджень.

Досліджував Роман Кабачій

У піні новин

Одеса разом із кількома містами-супутниками має мільйон жителів. Як одесити, так і жителі Южного чи Чорноморська (Іллічівська) орієнтовані саме на одеські ЗМІ та одеські новини. У Південній Пальмірі нараховується близько 20 друкованих видань, 27-28 реально працюючих телеканалів та мінімум два десятки інформаційних сайтів. Це один із найвищих показників в Україні.

По насиченості ЗМІ з Одесою може конкурувати хіба що Львів, та й те, як прокоментувала автору цих рядків власниця одеської «Книгарні-Кав’ярні», галичанка з походження Галина Дольник: «Як би там не було, але одеські ЗМІ не такі провінційні, як галицькі». Чи всі ці ЗМІ однакові за якістю та впливовістю? Вочевидь - ні, і одна з причин – власне оце «багатство» вибору, яке насправді є досить штучно роздутою мильною бульбашкою інформаційного ринку.

Як зазначає у своєму розслідуванні дослідниця одеської медіавласності Олена Васіна, «однією з причин подібного різноманіття є те, що господарі (найчастіше залаштункові) одеських медіа дуже неохоче розлучаються зі своїми відносно недорогими активами. А якщо й виникає в когось бажання їх купити — ціни виставляються настільки нереальні, що простіше й дешевше створити новий ЗМІ з нуля. Тим паче, що все одно його доведеться дотувати».

В повний розмір

При цьому, враховуючи складну економічну ситуацію в країні загалом, варто врахувати, що обсяг реклами скоротився від початку 2014 року приблизно на третину, що вдарило передусім по друкованих ЗМІ. Саме через це медіа-власники мають як ніколи великий вплив на редакційну політику підконтрольних їм ЗМІ.

Відносно незалежних ЗМІ в Одесі небагато. Більш-менш незалежними серед одеських ЗМІ можна назвати всього кілька медіа: Громадське. Одеса, газети «Порто-Франко, «Одесская жизнь», «Вечерняя Одесса», із суспільно-політичних інтернет-ЗМІ - «Одесса дейли», інформаційна агенція «Контекст Причерноморье», прес-центр «Паритет».

Прикметно, що газети мають невеликі тиражі – більший вплив на населення мають телебачення та інтернет-ЗМІ. Тому не дивно було почути критику власне друкованих видань на одеській медіавечірці від одного з її ведучих Богдана Кутєпова: «Я погортав ваші газети, у них є чимало новин про місцеві проблеми, але це написано так, що не хочеться читати». Самі ж одеські журналісти, за проведеним ІМІ опитуванням, переважно читають місцеві новини на сайтах: Думская, Таймер, Репортер, менше на Трасса Е95 та Одеса-медіа. При цьому зізнаються, що не довіряють жодному зі ЗМІ (100% опитаних), проте довіряють один одному. І все це через власників ЗМІ, котрі, як стверджують наші респонденти, «впливають на всі медіа».

Плюралізм, але відносний

А власниками ЗМІ в Одесі є дуже широке коло осіб, від одіозного Сергія Ківалова і політичного вигнанця Ігоря Маркова до нинішнього мера Геннадія Труханова, колишнього мера Едуарда Гурвіца, сина попереднього мера Костусєва Олексія Гончаренка та низки бізнесменів, в тому числі таких цікавих як анархіст Вадим Чорний. Більш повно зі структурою медіавласності в Одесі можна ознайомитися у цитованому вище дослідженні Олени Васіної, натомість тут важливо підкреслити: різні власники гарантують відносний плюралізм думок. Відносний, тому що певні новини, що стосуються «конкурента» або замовчуються, або подаються у викривленому світлі. Опитані нами журналісти говорили, що місцеві новини «треба вміти читати». Що говорити про простих одеситів, котрі, обираючи за власними преференціями одне-два видання і відповідний телеканал, знаходяться у певній інформаційній лакуні.

Із згаданих нашими журналістами сайтів два як мінімум мають виразно протилежні ідеологічні позиції, це марківський «Таймер» і гончаренківська «Думская». «Думская» – це найбільший портал Одеси, досить оперативний і ґрунтовний. Може дозволити собі новини-репортажі з великою кількістю коментарів та різносторонньо представлених думок. Чимало уваги приділяють особі глави ОДА Саакашвілі, з певною дозою критики. Це досить популярне видання, перепостів по Фейсбуку новин є до 150-200, що свідчить про довіру з боку читачів. Те, що «Таймер» належить людині із сепаратистськими поглядами, відчувається по контенту: ДНР не беруть в лапки, повідомлення звідти маркуються як «официально». Хоч новини робляться якісно, з різними точками зору і формально до них причепитися важко. Такі видання мають досить високий кворум довіри завдяки своїй показовій неупередженості.

Окрім названих є також Трасса Е-95 (власник екс-регіонал Іван Фурсін) - сайт зі спеціалізацією на новини Одеської області. Стандарти по них дотримуються, видно, що зі своїми регіональними кореспондентами видання працює - всі пишуть в однаковому форматі. Проте видання мало розкручене, кількість перепостів незначна, хоч шкода – деякі новини, які могли би бути цікавими не лише одеському читачу, провисають і губляться, як от «Глава Ивановской РГА Одесской области провел аппаратное совещание в "Фейсбуке"».

Окрім суто інформаційних сайтів у медіапросторі Одеси є пабліки та досить нові по суті проекти-стартапи. Як пояснює Юлія Сущенко, пабліки в соцмережах є майже у кожного ЗМІ. «На мою думку є лише один паблік, який популярніший, ніж саме ЗМІ – це паблік сайту Маяк. Ще один приклад, не зовсім типовий: паблік видання “Одесса, как она есть” (330 000 тис. учасників Вконтакте) є також популярнішим, ніж сам сайт, але сайт був організований пізніше, ніж сам паблік, - говорить Юлія. - Інші пабліки - це більше візитівки та майданчики для просування новин сайту.

Найпопулярніші пабліки мають близько 10 000 учасників у Фейсбуку (10 600 - Маяк, 10 900 – Культурометр, Думська – майже 34 000)».

Натомість якщо йдеться про медіастартапи, то наша представниця називає три проекти: сайт про сучасне місто, урбаністіку та медіа «Happymisto», портал про культурне життя міста «Культурометр» та власний проект «Южная столица» (її вона позиціонує як туристично-культурологічну онлайн-газету). Ці проекти вносять елемент активізму в сферу культурного життя регіону і є надзвичайно затребуваними з огляду на кількість населення, а й навіть на історично-ментальний образ української перлини над морем.

Щодо телебачення, то, як зазначалося, одеських телеканалів є більше двох десятків і всі вони перебувають під різними власниками. Серед найвідоміших можна назвати “Первый городской” (належить бізнесмену та екс-главі ОДА Володимиру Немировському), 7-й канал (власником є бізнесмен сирійського походження Аднан Ківан), “Репортер” (контролює Сергій Ківалов). За моніторингом ІМІ, саме телебачення з цілої палітри одеських ЗМІ показало найвищий рівень дотримання журналістських стандартів (якщо друковані ЗМІ набрали 3,65 бали з 6 максимальних, інтернет-ЗМІ - 4,77 бала, то телебачення - 5,12 бала). 40% сюжетів у тижневих випусках новин є неповними і лише 20% незбалансованими, при цьому оперативність та достовірність фактично не порушувались взагалі. Теми сюжетів у більшості своїй суспільно важливі, телеканали не бояться висвітлювати новини з віддалених районів області, чимало уваги присвячено одеським воякам АТО, будням на полігоні Широкий Лан, військовим навчанням.

Мовний Вавілон

Мовна ситуація в Одеській області досить різнорідна: Одеса та бесарабські райони говорять переважно російською, подекуди болгарською, молдавською і гагаузькою, райони на північ від Одеси більш україномовні. Це відображено у місцевих ЗМІ.

Найменш представлена державна мова в інтернет-сегменті: лише один сайт дає інформацію українською мовою – Happymisto, і то не стовідсотково.

Серед газет ситуація трошки краща, але не набагато. За даними Юлії Сущенко, виключно українською виходить дві газети: міські «Одеські вісті» й обласні «Чорноморські новини», інші дають матеріали українською на непостійній основі («Вечерняя Одесса» – шпальта, «Одесская жизнь» – окремі статті, «Слово»). Відповідно до нашого дослідження, фактично лише 10% друкованих ЗМІ в Одесі є україномовними, у районних центрах україномовні видання трапляються значно частіше. Є газета болгарською мовою «Роден край». Найкраща ситуація на телебаченні: новини багатьох каналів виходять українською мовою (приміром на Першому міському), переважно тижневі випуски. Державне телебачення – 100% українською. Окрім того на державному телебаченні виходять програми локальних нацменшин.

Серед присутніх на одеській медіавечірці студентів журналістики місцевого університету рівень володіння українською виразно перевищував бажання спілкуватися нею діючих журналістів. Студенти нарікали, що проявити себе вільно у місцевих ЗМІ досить важко, а редактори політики - це велике зло для Одеси, помножене на низький рівень заробітків. Тож деякі студенти вже пробують себе в столичній пресі. Самі ж одеські журналісти вважають, що основною проблемою однобокості інформації у місцевих ЗМІ є старі кадри, що звикли працювати «совково», до того ж вони достатньо байдужі до всього, що відбувається в місті. Одеську журналістику можна покращити високою кваліфікацією самих журналістів та слідуванням журналістських стандартів.

****

За результатами брейн-шторму з журналістами Одеси було визнано, що у виданнях із відомими власниками та визначеною жорсткою редакційною політикою шляхом виходу до вільнодумності є створення мереж існуючих профспілок та заснування об’єднання одеських журналістів. Для створення нових ЗМІ, стартапів потрібно активізувати пошук грантів та інших джерел фінансування.

Оскільки ЗМІ вже досить багато, редакціям необхідно шукати власну «фішку», власну нішу й аудиторію. Також тісніше співпрацювати із загальноукраїнськими, міжнародними медіа-структурами для постійної самоосвіти (у тому числі із журналістами малих видань із районів), активніше брати участь у тренінгах та круглих столах. Одеса, як найбільше місто Півдня, мала б більше отримувати інформації із сусідніх регіонів, у тому числі і Молдови, що вимагає розширення мережі кореспондентів.

Аналіз проводився за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI), що фінансується Агенством США з міжнародного розвитку (USAID)

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!