Поезія фронту. Поети ідуть на війну і постять вірші у Фейсбуку

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 62805 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 06/10/2014Дата публікації

Перший фронтовий поет незалежної України саме так увійде в історію літератури Борис Гуменюк зі своєю книжкою «Вірші з війни». Взагалі, Борис Гуменюк – відомий письменник, дотепер його навіть більше знали як прозаїка (у першу чергу, мабуть, завдяки роману «Лук’янівка», котрого жартома можна назвати пострадянським римейком «Саду Гетсиманського»). Що ж до «конкурентів» по військовій тематиці, тут можна згадати відому журналістку Марію Старожицьку.

Читав Олег Коцарев

Але ось улітку 2014 року він, перед тим активний учасник революції, пішов на фронт і став заступником командира батальйону «ОУН». Гуменюк – і як боєць, і як митець – сповна використав можливості війни в новому інформаційному світі: просто з передової він час від часу постить у Facebook. Постить і про якісь важливі події на фронті, й політичні тези, але також не забуває про вірші. За словами автора, він уже давно не писав поезії, але на Сході знову «пішло». Сторінка Бориса Гуменюка вмить здобула величезної популярності, вірші перепощували сотні людей. А потім, підкоривши український Facebook, поезія Гуменюка вийшла з віртуального простору на свіже повітря. Видаництво Сергія Пантюка надрукувало книжку «Вірші з війни» до Форуму видавців у Львові. Там, каже Пантюк, загалом і розійшовся перший наклад (заявлений у 10000 примірників), а 3 жовтня в Будинку письменників відбудеться презентація другого накладу.

«Вірші з війни» - мабуть, не зовсім класичний для української літератури зразок «фронтової поезії». Надто вже людський, особистий її вимір. У поезіях Гуменюка фігурує окрема людина в шалених обставинах війни, і це, як на мене, головний стрижень, сенс книги. Він виявляється навіть потужнішим за безперечно присутній тут патріотизм, елементи пропаганди. Це особливо добре помітно у тих віршах, де з’являється образи ворогів: вони вельми індивідуалізовані, в їхніх зображеннях відчитується не лише ненависть і змагальність, але також і людське співчуття. Промовисті й описи різних тварин і птахів, життя яких в умовах війни радикально змінилось і часто опиняється під іще більшою загрозою, ніж людське.

Якщо про попередні війни наші поети писали найбільше в трагічно-урочистій стрімкій римованій силаботоніці, то Борис Гуменюк у «Віршах з війни» вдався до епічного, широчезного, багатослівного й риторизованого верлібру. Це, гадаю, теж стане для декого з читачів несподіванкою. Сам автор із цього приводу зазначає таке:

Але хто тобі повірить солдате

Якщо ти в риму з пафосом

Говоритимеш про війну (…)

Ця форма дозволила Гуменюку «розгулятися», як справжньому міфологізованому козаку. Тут і розгорнуті образи, й багатоповерхові історії, й навіть неримоване обігрування рими «любов – Азов».

Потужність і масштабність – назагал, певно, головне враження від «Віршів з війни». Ці тексти справді справляють враження. Борис Гуменюк у переважній більшості випадків чудово дає собі раду з матеріалом, нібито й вдячним, але тим і небезпечним (див. вірші українських поетів часів інших війн – як часто «сповзали» вони у порожню тріскотню). А отже, першість «Віршів з війни» лише зміцнюється. Швидше за все, подальші зразки лірики з передової та взагалі поезії мілітарного характеру (майже немає сумнівів, що її ще буде чимало) порівнюватимуть саме з цією книгою. І змагатись із спокійним напруженим тоном, почуттям гумору на тлі сентиментального смутку та яскравими влучними образами Бориса Гуменюка їм буде, відверто кажучи, вельми непросто.

Є у «Віршах з війни», звісно, й більш передбачувані та менш яскраві моменти. Наприклад, у деяких текстах сентиментальності дещо забагато, як на суто естетичні мірки. Але – чи могло бути інакше? Надто враховуючи, наскільки міцно книжка прив’язана до реальних подій. Є «провисання» там, де Гуменюк виходить на політичні мотиви, у замальовках, більше схожих на прозу, ніж на вірші. Сумніви викликає й обкладинка «Віршів з війни». Та це деталі, не здатні перекреслити факту етапності й ваги тоненької книжки Бориса Гуменюка для української поезії. Як і факту, що ця книжка – справжній must read, як для любителів літератури, так і для всіх тих, хто просто хоче відчути нинішні події на Сході, дослухатися до них.

Що ж до згаданих потенційних «конкурентів», а серйозніше кажучи – колег Гуменюка за мілітарною тематикою, тут з ходу можна згадати, наприклад, Марію Старожицьку. Це відома журналістка, котра зараз більшість часу присвячує волонтерству і написанню сценаріїв. А її вірші регулярно з’являються так само на сторінці у мережі Facebook.

Це так само «епічні» верлібри, навіть іще більш розповідні, аніж у Бориса Гуменюка. Її віршам притаманна трохи химерна й наївна, але завдяки цьому зворушлива і самобутня ритміка і поетика, інколи навіть вимальовується цікаве не надто чітке римування. А в центрі цих текстів – теж опиняється людина у вирі війни. Хоча так би хотілося, щоб цей екзистенційний момент якнайскоріше відійшов у історію нашої поезії, літератури та країни.

Борис Гуменюк

Із книжки «Вірші з війни»

***

Я вчора вмер.

Я лежу розкинувши руки у високій траві

І широко відкритими очима дивлюся у небо.

Я вчора вмер.

Так треба.

Щоб перемагати

Ми повинні постійно приносити криваву жертву війні.

Вчора настала моя черга.

Можна було змахлювати

Поміняти жертву

Так роблять церковники

Коли замість власного сина

Він підсунув вівцю Господу

А коли й вівці стало шкода

Він посадив свого Господа на хліб.

У війни свій бог

Свої жерці й капелани

Не схожі на тих яких я бачив колись у Софійському храмі

А ви правильно робите коли молитеся на жінку з дитиною

Взагалі це мало не єдине що ви робите правильно

От тільки молитися треба кожній жінці з дитиною

Не лише одній.

Коли приходить час платити війні данину

Життя бійця можна відкупити

Обміняти його на життя трьох діток

Трьох діток чоловічої статі

Якщо жіночої – то вдвічі більше

Трьох жінок

Одна з них неодмінно мусить бути вагітною

І п’ятьох-шістьох старих.

Деякі так роблять

Через слабкість духу

Від страху

Здебільшого це притаманне солдатам темного війська.

Я так не зміг.

Звісно можна спробувати відкупитися кров’ю Господньою

Але це те саме що прикриватися в бою жінкою з дитиною

Тією зі стіни Софійського

Чи ось цією з передмістя Горлівки

Однаково

Адже це просто слабка жінка з маленькою дитиною.

Якщо ти солдат

Ти не повинен ніким прикриватися

Ти маєш усіх викупляти собою.

Виявляється вмирати зовсім не боляче

Жити – боляче.

У вас на землі усім так боляче!

Навіть звідси видно як вам боляче

Усе ваше життя –

Біль біль біль.

А тут – стільки неба!

Ви собі навіть не уявляєте скільки тут неба!

Неба за яке не треба битися

Неба якого вистачить усім.

(Небо нагадує дитячий конструктор

Це – як пазли

Які по одному кожна людина носить в собі.

Зберемо докупи усі пазли – отримаємо Небо

Зберемо значну частину – отримаємо значну частину Неба

А коли ти один у великому місті чи серед поля

Яка тобі корись з твого пазлу?)

Ніби все гаразд

Я – вмер

Бо так треба

Але десь потайки я вам заздрю

Я сумую за вами

Я страшенно за вами сумую

Заздрю вашому болю

І мрію колись повернутися

Щоб знову зустрітися з вами

Навіть якщо доведеться ще раз

Пройти крізь біль.

(Пам’яті Руслана, побратима, загиблого бійця батальйону «Айдар»)

* * *

Коли працює установка залпового вогню «Град»

По житлових кварталах —

Чи це ліванські сирійські грузинські житлові квартали

Чи житлові квартали Маріуполя Артемівська Антрацита —

В цьому є щось природне

Я навіть сказав би буденне звичне —

Звісно якщо є щось природне в тому

Що працює установка залпового вогню «Град»

Природно коли вогняні кулі

Випущені установкою залпового вогню «Град»

Потрапляють в дитячі кімнати

Де сплять маленькі діти

Природно коли вони залітають

У переповнені людьми супермаркети

На залізничні вокзали в аеропорти

Природно коли гинуть сотні і тисячі

Цивільних мешканців

Бо це природно коли цивільні мешканці

Гинуть на війні —

Звісно якщо природно що йде війна

Що працює установка залпового вогню «Град»

Що гинуть цивільні мешканці

Природно коли діти вибігають на дитячі майданчики

І знаходять іграшки заляпані кров’ю

Іграшки загиблих дітей

Яких напередодні просто з дитячого майданчика

Відвезли до моргу

Діти як то діти

Тулять до себе іграшки заляпані кров’ю

Іграшки мертвих дітей

Батьки намагаються відібрати в них іграшки

Діти плачуть

У них таких гарних іграшок немає

Іграшок заляпаних кров’ю

Їхніх однолітків

І це природно

І це природно

Природно коли немічні бабусі

Яких родини залишили охороняти квартири

А самі евакуювалися від війни подалі

А тут війна

На третій день перебування в підвалі

Без води і їжі

Вирішили обрати найдужчу наймолодшу з поміж себе

І відправити з двома десятилітровими пластиковими пляшками

До найближчої колонки

Мужня бабця вже верталася назад

Вони крізь щілину вже бачили її

Коли вибухнув снаряд і відірвав їй ногу

Тоді інша бабуся виповзла з підвалу

Підповзла до пораненої

Взяла з її рук пляшки з водою

Сказала «пробач Валю»

І поповзла назад у підвал

І це природно

І це природно

Природно коли лікар-акушер з двадцятилітнім стажем

Атеїстка без жодної сльозинки в оці

Мужньо прооперувала весь Майдан

Біжить до церкви ставити свічки Господу

Падає на коліна голосить

Господи буде війна

Другий місяць поспіль народжуються самі хлопчики

Це природно коли на війні гинуть люди —

Звісно якщо природно коли війна:

Війну неможливо оминути

Війну неможливо облетіти на «Боїнґу»

На надвисокій висоті

Війну неможливо пересидіти перечекати перебути

Природно коли снаряд залітає на цвинтар

І стирає з лиця землі могили наших батьків

Природно коли солдати риють на цвинтарі окопи

Копають траншеї зводять бліндажі

Бо цвинтар знаходиться в стратегічному місці

На панівній висоті

І ми вже ніколи не дізнаємося

Ці окопи — це могили наших коханих

Чи могили коханих інших людей

Це війна всіх проти всіх

І стосується всіх

Мертвих живих і ненароджених

Неприродно на війні те що снаряд

Випущений з установки залпового вогню «Град»

Залітає в поле

Це геть неприродно

Неможливо дивитися коли горить

Дозріле нескошене жито

Неможливо слухати як кричать

І згорають у вогні ховрашки

Як розбігаються у різні боки миші

А вогонь на пару з війною

Наздоганяє і зжирає їх

Бо вогонь і війна ненаситні

Неможливо дивитися

Як над своїми гніздами

Охопленими вогнем і війною

Кружляють перепели

Як кричать про допомогу пташенята

Як змовкають одні й інші

Як зрештою усі згорають безневинно

Перепелів по-справжньому шкода

Бо ця війна мало б стосуватися лише людей

Бо ця війна стосується лише людей

Бо перепели не винні в цій війні

Перепели ні в чому не винні

Марія Старожицька

***

Ніс автомат без ременю,

Притиснувши до грудей,

Неначе первістка.

Вдихав його рідний запах

Розпеченого металу і тижневого бою.

Йшов без дороги,

Аби не в полон і не в небо.

Їв насіння із соняхів, набивав рота,

Не міг проковтнути.

Бо пив тільки раз і з калюжі.

І так три доби

Йти, ховаючись,

Ночувати на териконах,

Торкати гранату в кармані,

Як важіль грального автомату -

Чи не вкоротити шлях,

Згадувати тих, хто має чекати,

І йти далі.

Пробиратися

По рядках вірша,

Шукаючи рими,

А їх немає.

Є тільки диво,

Про нього – потім.

Вийшов.

І зброю виніс.

Віддав новачку,

Що так рветься у бій,

А насправді ніколи не бачив,

Як умить попеліє пожежна машина,

На якій побратими з розвідроти «Донбасу»

Виїжджали з Іловайська по зеленому червоному чорному коридору.

Подробиці потім,

Коли вийде останній,

А він ще йде.

Вже вручено всі ордени,

А він ще йде.

Відіспалися по домівках ті, хто вийшов,

А він ще йде.

Відрізано в поранених, що надто довго чекали,

І руки, і ноги,

А він ще йде.

Оголошено перемир`я, знехтувано перемир`ям,

А він ще йде.

На алеях героїв ховають загиблих

А він ще йде

У комбата нові грандіозні плани

І вони не враховують того, кто ще йде,

А він ще йде.

І я знову чекаю до ранку.

***

Присвячується Лавру, бійцю батальйону "Донбас"

коли приходить перепочинок,

бійці розміщуються у школах.

заходять в класи, зсувають парти,

вкладають спальники біля дошки,

на стіл до вчителя - кулемети,

радіють "Фізиці" восьмого класу,

неначе зустріли давнього друга.

а потім морщать суворо лоба,

бо якось надто важка задача.

і де ж відмінниця, що підкаже –

неподалік сидить у підвалі

без світла, їжі та телефону,

чи гарячково збирає гроші

на пластикову протезну руку

тому, хто в класі дражнив та бився,

а зараз також побився в битві.

а може, просто сидить на кухні

і раз у раз набирає номер

того абонента, що вже небесний,

але про це не повідомляють,

бо арифметику наша влада

вивчала досі лише на двійку.

так, хто черговий? а хто відсутній?

чи є поважна тому причина,

що поруч стало порожнє місце?!

це в них такі університети,

така це школа життя та смерті,

таке розуміння крихкості щастя,

що у підручнику і не знайдеш.

а той, хто повернеться, не відмінник,

а просто відмінним від всіх лишиться,

бо так багато в житті побачив,

що не продряпати і на парті.

Матеріал підготовлено за сприяння фонду National Endowment for Democracy (NED)

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!